Акустична дисграфія

Акустична дисграфія – це парціальний розлад функції письма, зумовлений недостатністю слухового сприйняття. З’являється замінами чи змішанням на письмі літер, що позначають фонетично подібні звуки: шиплячі-свистячі, тверді-м’які, дзвінкі-глухі, африкати та їх компоненти. При цьому звуковимова у дитини правильна. Дисграфія діагностується за результатами аналізу писемних робіт, дослідження слухової диференціації фонем. Корекційний маршрут передбачає подолання фонематичного недорозвинення, уточнення акустичних характеристик звуків, роботу над фонемним аналізом та синтезом.

Акустична дисграфія, як специфічний розлад листа, пов’язане з недостатністю речеслухового аналізатора, було виділено 1971 р. класиком радянської логопедії О.А. Токарєвої. У 1980-ті р.р. професор Р.І. Лалаєва запропонувала власну класифікацію, у якій позначила акустичну дисграфію терміном «дисграфія грунті порушення фонемного розпізнавання». Згідно з опублікованими дослідженнями, помилки на листі, зумовлені несформованими фонематичними процесами, трапляються у 10% молодших школярів.

Акустична дисграфія виникає через недостатню сформованість фонематичного сприйняття до початку шкільного навчання дитини. Внаслідок нерозрізнення мовних звуків на слух, нездатності до звукового аналізу та синтезу на листі учень приймає невірне рішення про співвідношення фонеми з графемою («пише так, як чує»). Неправильне фонемне розпізнавання притаманне дітям з функціональною дислалією, сенсорною алалією, стертою дизартрією, дорослим з акустико-гностичною афазією.

Фактори ризику

При обстеженні дітей, які страждають на акустичну дисграфію, виявляється ряд соціальних і біологічних факторів, які можуть розглядатися як прихильні. В тому числі:

• нерозбірливість, невиразність мови дитини;
• наявність в мовленні звукових замін, дефектів дзвоніння та пом’якшення;
• нечіткість дикції оточуючих дорослих;
• дефіцит мовних контактів;
• білінгвізм;
• необґрунтовано раннє навчання грамоти (несформованість психологічних та мовних передумов);
• обтяжений медичний анамнез (родові травми, асфіксія під час пологів, ЧМТ, болючість дитини), що призводить до мінімальної дисфункції ЦНС.

Добре розвинені слухо-вимовна диференціація та фонематичне сприйняття є неодмінною умовою оволодіння грамотою: читанням та листом. Спонтанний фонематичний розвиток завершується у нормі до 5-6 років. Дитина вміє чути та розрізняти окремі звуки у слові, визначати їх місце та послідовність. На цій основі надалі стає можливим оволодіння навичкою листа.

Незакінченість процесів фонемного розпізнавання до початку навчання у школі, навіть за відсутності звукозносних дефектів, супроводжується труднощами освоєння писемного мовлення, створює передумови у розвиток акустичної дисграфії. Під час операції листа дитина не може зробити слуховий аналіз слова, виділити акустичні ознаки фонеми, перевести її в кінестетичний образ (опора на промовляння), прийняти рішення про зіставлення фонеми з графемою, що їй відповідає. Якщо у своїй також виявляються порушеними моторні, оптичні, регуляторні функції, розвивається змішана дисграфія.

Залежно від цього, яка саме операція фонемного розпізнавання порушується у процесі листи, у логопедії виділяють такі підвиди акустичної дисграфії:

• акустична – відбувається неточна слухова диференціація звуків та його аналіз;
• кінестетична – Проблеми фонемного розпізнавання пов’язані з недостатнім кінестетичним контролем процесу письма;
• фонематична – учень приймає неправильне рішення про вибір тієї чи іншої фонеми.

Прояви дисграфії з урахуванням порушеного фонемного розпізнавання стають помітні у початковій школі, проте передумови можна знайти ще дошкільному дитинстві. Діти плутають звуки мови, нечітко вимовляють слова, важко завчають вірші та пісні. У них знижена працездатність і концентрація, відзначається часта переключення уваги.

На листі школярі з акустичною дисграфією допускають заміни та змішання букв, близьких у фонетичному плані:

• глухих та дзвінких приголосних («кірка» – гірка);
• м’яких та твердих приголосних («лист» – лист);
• свистячих і шиплячих («пухнастий» – пухнастий);
• сонорних («пелювал» – перевал);
• африкат та складових їх компонентів («щасто» – часто);
• лабіалізованих (губних) голосних («бабусь» – метелик).

Також відзначаються пропуски та перестановки літер у словах, помилкове позначення м’якості приголосних м’яким знаком або йотованими голосними («зельний» або «зелений» – зелений). При важких формах дисграфії поєднуються фонеми, які позначають несхожі за своїми акустичними характеристиками звуки. Звукова вимова при цьому, як правило, не порушена, проте іноді у дитини є неточні мовні кінестезії.

Основним наслідком акустичної дисграфії є ​​шкільна неуспішність з рідної мови, літературного читання, нерідко – математики. Погані оцінки, низькі бали за підсумкову атестацію після закінчення початкової школи, загроза залишення дитини на другий рік – все це знижує мотивацію до навчання, формує небажання відвідувати школу чи окремі предмети, породжує конфліктність у відносинах з викладачами та однокласниками. Ситуації неуспіху та невіри у себе створюють ґрунт для подальшого розвитку у дитини тривожності, заниженої самооцінки, депресивного стану.

Зазвичай батьки чи педагог звертаються до логопеда зі скаргами на стійкі однотипні помилки, які дитина припускає на листі. У ході аналізу робочих зошитів фахівець помічає типові для акустичної дисграфії проблеми: заміни/змішування букв за фонетичною подібністю, перестановки, пропуски букв. Для підтвердження діагностичної гіпотези логопед проводить обстеження мовлення:

1. Оцінка звуковимови. Учні з акустичною дисграфією звуки вимовляють правильно, але вони можуть бути нечітка дикція, неточність перемикання артикуляційних поз. Анатомічні дефекти мовного апарату відсутні.
2. Вивчення фонематичних процесів. Більшою мірою виявляються несформованими слухова диференціація, операції аналізу та синтезу, уявлення про акустичні властивості фонем. Дитина не здатна правильно повторити складові ланцюжка з опозиційними звуками, відібрати картинки з потрібним звуком, визначити місце звуку у слові, показати предмети, що позначаються словами-паронімами.
3. Обстеження інших сторін промови. Проводиться перевірка стану складової структури слова, лексико-граматичних категорій мовлення. Досліджується функція читання: у дітей із акустичною дисграфією, як правило, виявляється фонематична дислексія.

З методів медичної діагностики може бути рекомендована аудіометрія, тому що при недоліках фонемного розпізнавання завжди необхідно виключати приглухуватість. Інструментальне неврологічне обстеження за показаннями включає електроенцефалографію, УЗД судин шиї, церебральну КТ або МРТ.

Корекційний маршрут при дисграфії, обумовленої несформованістю фонемного розпізнавання, будується з урахуванням порушених мовних ланок. У ході занять вирішуються завдання:

• формування фонематичного сприйняття;
• уточнення акустичних та вимовних характеристик звуків, їх диференціація;
• оволодіння звуко-літерним аналізом та синтезом;
• співвіднесення фонеми з її графічним еквівалентом – графемою.

Робота над звуками ведеться в наступній послідовності: спочатку уточнюються артикуляційні та акустичні аспекти голосних, потім приголосних (свистячих, шиплячих, африкатів, сонорів), потім – опозиційних звуків (м’яких/твердих, дзвінких/глухих). Тільки після цього переходять до самостійного листа – списування текстів, написання слухових диктантів, творів, викладів.

Крім удосконалення мовних функцій працюють над розвитком ВПФ – пам’яті, мислення, уваги. Корисно включати до структури занять елементи фонетичної та логопедичної ритміки, рухово-мовленнєві фізхвилинки. Інтерес до занять підвищує використання інтерактивних ігор ІКТ.

Усунення акустичної дисграфії – тривалий та копіткий процес. Він може бути успішним лише при цілеспрямованих, систематичних заняттях, взаємних зусиллях з боку логопеда та учня. Прогноз тим сприятливіший, ніж раніше у початковій ланці школи виявлено дисграфію та розпочато її корекцію. Інакше учень з акустичною дисграфією неминуче потрапить у категорію слабоуспіваючих.

Профілактику акустичної дисграфії необхідно проводити з дошкільного дитинства. Вона включає планові огляди дошкільнят логопедом, цілеспрямований розвиток фонематичних процесів за її порушенні, підготовку до школи. Дорослим слід уважно ставитися до свого і дитячого мовлення, постаратися мінімізувати несприятливі на ЦНС дитини всіх етапах його розвитку.