Акустична травма

Акустична травма (акутравма) – це ураження внутрішнього вуха, викликане одномоментним чи постійним впливом надмірно сильного звуку чи шуму. Основні симптоми гострого звукового ураження – різко виникли і поступово стихають біль і дзвін у вухах. Хронічна акутравма проявляється поступовим зниженням гостроти слуху, дискомфортом та відчуттям шуму у вухах, порушенням сну та підвищеною стомлюваністю. До діагностичної програми входять збір анамнестичних даних та скарг пацієнта, отоскопія, мовленнєве дослідження та тональна аудіометрія. Лікування включає прийом вітамінів гр. В, ноотропів, дарсонвалізацію та оксигенотерапію, слухопротезування.

У сучасній отоларингології прийнято виділяти гостру та хронічну (більш поширену) форми акутравми. Приблизно чверть усіх випадків набутої нейросенсорної приглухуватості пов’язана з акустичним ураженням внутрішнього вуха. Переважна більшість хворих – люди, професія яких пов’язані з постійним шумом. Найчастіше хворіють особи, які працюють у замкнутих приміщеннях та мають захворювання верхніх дихальних шляхів, слухових труб та середнього вуха. Акутравма становить близько 60% усіх патологій, спричинених впливом фізичних факторів в умовах виробництва та 23% від усіх професійних хвороб. У зв’язку з цим більшість пацієнтів – працездатні особи віком від 30 до 60 років. Захворювання з однаковою частотою зустрічається серед чоловіків та жінок. Географічних особливостей поширення немає.

Провідний етіологічний фактор акутравми – надмірно гучний шум чи звук. Механізм та швидкість розвитку ураження, його основні прояви залежать від характеру та тривалості звукового впливу. На основі цього доцільно виділяти дві основні причини акустичної травми.

• Короткочасний надсильний звук. Включає будь-які звуки, гучність яких перевищує 120 дБ – свист поблизу вуха, сирена, сигнал транспортного засобу, вибух, постріл вогнепальної зброї і т.д.
• Постійний інтенсивний шум. Регулярний та тривалий вплив шумів гучністю 90 дБ і вище (при підвищеній чутливості – від 60 дБ) викликає розвиток хронічної акустичної травми. У переважній більшості випадків патологія розвивається у людей, які стикаються з професійними шкідливостями – у працівників сфери важкого машино- та кораблебудування, авіації, металургії, текстильної промисловості та ін.

Гостра та хронічна (професійна) акустичні травми мають різні механізми розвитку. Короткочасний, надмірно сильний звук викликає крововилив у перилимфу переднього відділу перетинчастого лабіринту равлика – одного зі складових внутрішнього вуха. Паралельно відбувається зміщення та набухання зовнішніх та внутрішніх волоскових клітин кортієвого органу. Останній являє собою кінцевий рецепторний апарат, в якому вібрації перилімфи перетворюються на нервовий імпульс, що передається в центральну нервову систему. В окремих випадках відбувається відрив органу Корті від основної мембрани.

Патогенез хронічної акутравми повністю вивчений, тому виділяють кілька можливих теорій. Згідно з ними, постійний вплив гучних шумів на слуховий апарат може викликати дегенеративні зміни кортієвого органу, порушення метаболізму та явище стомлюваності, формування патологічних вогнищ, збудження в підкіркових центрах.

Гостра форма захворювання характеризується різким болем у вухах у момент сприйняття звуку та раптовою одно-або двосторонньою втратою слуху. Людина позбавляється можливості сприймати зовнішні звуки і чує тільки дзвін або писк, що поступово стихає, який може поєднуватися з запамороченням, ниючим або пульсуючим болем усередині вуха. При комбінуванні з баротравмою клінічна картина доповнюється кровотечею із зовнішнього слухового проходу та носа, порушенням просторової орієнтації. Подальший перебіг залежить від тяжкості поразки.

Акустична травма легкого ступеня характеризується поступовим відновленням звукосприйняття до початкового рівня вже через 5-30 хвилин. При середньотяжкому та тяжкому ступені протягом перших 2-3 годин хворий чує лише гучні звуки або крик. Далі відбувається поетапне відновлення звукосприймання рівня туговухості різного ступеня вираженості.

Розвиток клінічної картини хронічної акустичної травми проходить 4 стадії.

• Стадія початкових проявів виникає вже через 1-2 дні перебування за умов шуму. Характеризується дискомфортом і дзвоном у вусі. Після припинення впливу зовнішніх факторів ці прояви зникають після кількох годин відпочинку. Через 10-15 днів відбувається адаптація, симптоми поступово вщухають. Загальна тривалість стадії від 1-2 місяців до 4-6 років. Далі слідує період «клінічної паузи», в якому неприємні відчуття відсутні, але поступово, непомітно для хворого, знижується гострота слуху. Його тривалість коливається не більше 2-7 років.
• Стадія наростання симптомів проявляється постійним шумом у вухах та швидким розвитком приглухуватості. У цьому втрата слуху відбувається послідовно: спочатку перестає сприйматися звук високих, потім середніх і низьких частотах. Присутні клінічні прояви доповнюються неспецифічними симптомами: підвищеною стомлюваністю та дратівливістю, погіршенням уваги, втратою апетиту та безсонням. Туговухість, що сформувалася, зберігається на одному рівні навіть при продовженні роботи в тих же умовах від 5 до 15 років.
• Термінальна стадія розвивається в осіб з підвищеною чутливістю до шуму через 15-20 років роботи під шумовим впливом. Її ознаки – погіршення гостроти слуху аж до нездатності сприймати розмовну мову з відстані понад 2 метри, нестерпний шум у вухах, порушення координації рухів та рівноваги, постійний головний біль та запаморочення.

Найбільш поширене ускладнення акутравми – глухота. Основні причини повної втрати слуху – невчасна діагностика та лікування. Її розвитку сприяє невиконання рекомендацій отоларинголога та відмова від зміни професії на початкових стадіях хронічного акустичного ураження. Постійна дія шуму призводить до системних порушень: артеріальної гіпертензії, нейроциркуляторної дистонії, астено-невротичного та ангіоспастичного синдромів. Будь-яке акустичне пошкодження волоскового апарату кортієвого органу знижує його резистентність до інфекційних агентів, системної інтоксикації та дії ототоксичних фармпрепаратів.

Постановка діагнозу акустичної травми для досвідченого отоларинголога не є складними. Для цього достатньо анамнестичних відомостей, скарг пацієнта та дослідження слуху. Інші обстеження (МРТ мостомозжечкових кутів, акустична імпедансометрія) використовуються для диференціації з іншими патологіями.

• Анамнестичні дані. При акутравмі завжди є ситуації, в яких пацієнт перебуває під впливом різкого і гучного звуку або тривалий час перебував в умовах постійного шуму.
• Отоскопія. У частини хворих візуалізується патологічна втягнутість барабанної перетинки, що притаманно постійних тетанічних скорочень її мускулатури. При поєднанні гострого акустичного пошкодження з баротравмою визначається велика кількість кров’яних згустків та розрив барабанної перетинки.
• Мовна аудіометрія. Дозволяє встановити відстань, на якій хворим сприймається крик (80-90 дБ), розмовна (50-60 дБ) та шепітна мова (30-35 дБ). У нормі розмова чутна на відстані до 20 метрів, а шепіт – до 5 м. При приглухуватості ці відстані зменшуються або ставати нерозбірною. При тяжких ушкодженнях сприймається лише крик над вухом.
• Тональна порогова аудіометрія. Відображає ураження звукосприймаючого апарату, що проявляється прогресуючим погіршенням повітряної та кісткової провідності зі збільшенням частоти звуків, що генеруються.

Диференційна діагностика

Диференціальна діагностика гострої акустичної травми проводиться з раптовою (гострою) нейросенсорною приглухуватістю. Друга патологія може бути результатом алергічної реакції чи гострого порушення мозкового кровообігу. Хронічна акутравма потребує диференціації з хворобою Меньєра, пресбіакузисом та пухлинами мостомозжечкового кута. При падальміксії виникає одностороння приглухуватість, може спостерігатися спонтанне погіршення або регрес симптомів. Пресбіакузис виникає у віці віком від 70 років, а зниження гостроти слуху не супроводжується виникненням сторонніх шумів. Пухлини мостомозжечкового кута, крім приглухуватості, також проявляються ураженням лицевого та трійчастого нерва.

Терапевтичні заходи в залежності від форми патології можуть бути націлені на максимальне відновлення звукосприйняття або запобігання подальшому розвитку приглухуватості. При гострій акутравмі показано повний спокій, вітаміни гр. В, препарати кальцію та брому. Частина пацієнтів гострота слуху самостійно відновлюється через кілька годин. Якщо після дії короткочасного гострого звуку розвивається приглухуватість, лікування проводиться за аналогією із хронічною акустичною травмою.

При хронічній акутрамі лікування найефективніше на стадіях початкових проявів та «клінічної паузи». При сучасному лікуванні у деяких пацієнтів вдається досягти регресу симптомів. Пізніша терапія націлена на запобігання подальшому погіршенню слуху. У терапевтичну програму входять такі препарати та заходи:

• Зміна професії. Виняток впливу сильного шуму на звукосприймаючий апарат запобігає подальшому розвитку приглухуватості.
• Ноотропи. Препарати цього ряду покращують звукосприйняття та інші когнітивні функції людини, активізують роботу головного мозку загалом.
• Вітаміни групи В. Поліпшують метаболізм ЦНС, підвищують її опір надмірної імпульсації середнього вуха, тонізують роботу слухового нерва.
• Антигіпоксанти. Нормалізують функцію пошкоджених волосків кортієвого органу за рахунок поліпшення метаболізму в умовах недостатнього надходження кисню та поживних речовин.
• Дарсонвалізація. Вплив імпульсних струмів на область соскоподібного відростка стимулює роботу внутрішнього вуха. Методика дозволяє боротися зі стороннім шумом у вухах.
• Гіпербарична оксигенація (ГБО). В умовах підвищеного кисневого тиску покращується мозковий кровообіг та репаративні процеси у внутрішньому вусі.
• Слухопротезування. Використання слухових апаратів дає можливість покращити якість слуху при вираженій приглухуватості.

Прогноз для лікування при акустичній травмі залежить від її форми. При гострому ураженні легкого ступеня тяжкості відбувається повне відновлення початкової гостроти слуху. При тяжкій гострій або хронічній акутравмі розвивається необоротна приглухуватість різного ступеня. До профілактичних заходів відноситься дотримання правил техніки безпеки на виробництві та в житті, робота в приміщеннях з повноцінною звукоізоляцією та звукопоглинанням, використання індивідуальних протишумів або спеціальних навушників. Важливу роль відіграють регулярні профогляди осіб, які працюють під впливом постійного шуму.