Алергічний альвеоліт

Алергічний альвеоліт – це імунологічно опосередкована запальна реакція респіраторних бронхіол та альвеол, що розвивається у відповідь на надходження інгаляційних алергенів. Симптоматика характеризується переважно інспіраторною задишкою, кашлем, болем у грудній клітці, при гострій течії – грипоподібним станом. Діагностика алергічного альвеоліту ґрунтується на результатах спірометрії, рентгенографії та КТ грудної клітки, дослідження бронхоальвеолярного лаважу, біоптату легеневої тканини, рівня антитіл у сироватці крові. Терапія алергічного альвеоліту починається з елімінації алергену, можливе призначення глюкокортикостероїдів.

Екзогенний алергічний альвеоліт (пневмоніт гіперчутливості) – це інтерстиціальне захворювання легень з локалізацією запального процесу у термінальних відділах дихальних шляхів (альвеолах, бронхіолах), що виникає внаслідок впливу зовнішніх факторів середовища. У практичній пульмонології розглядаються різні форми алергічного альвеоліту, що належать до профпатології, а також не мають зв’язку з професійною діяльністю. Перші випадки захворювання були описані в 1932 серед фермерів («легке фермера»), другий за частотою і значущістю формою є «легке любителів птахів», що зустрічається у заводників голубів. Загальна частота захворюваності серед населення становить 42:100000. Своєчасна терапія пневмоніту гіперчутливості дозволяє запобігти розвитку фіброзу легень.

У всіх випадках причиною алергічного альвеоліту виступають інгаляційні алергени, що потрапляють в організм разом із повітрям, що вдихається. При цьому для виникнення захворювання найбільше значення мають такі фактори, як розмір і концентрація часток, що вдихаються, особливості антигенів та імунної відповіді пацієнта. Відомо, що за наявності у повітрі високої концентрації органічних чи хімічних речовин екзогенний алергічний альвеоліт розвивається приблизно 5-15 % осіб. Також встановлено, що частинки пилу діаметром до 5 мкм здатні безперешкодно проникати в альвеоли та викликати сенсибілізацію. У патогенезі алергічного альвеоліту велику роль грає повторна інгаляція антигенів.

Найчастіше алергенами виступають суперечки грибів, що містяться в сіні, компості, деревній корі та ін. Також доведено етіологічну роль антигенів рослинного та домашнього пилу, білкових антигенів, бактеріальних суперечок, медикаментів (нітрофуранів, пеніциліну, солей золота). Серед грибкових антигенів найбільш поширені променисті грибки – термофільні актиноміцети та аспергіли. Перші з них асоційовані з такими формами алергічного альвеоліту, як «легке фермера», багассоз, «легка особа, яка користується кондиціонерами», «легка особа, яка вирощує гриби». Різні підвиди Aspergillus здатні викликати «солодову легеню», «легку сировар», субероз та ін.

Білкові антигени зазвичай містяться в екскрементах птахів (папуг, голубів, канарок та ін) і пов’язані з формою пневмоніту «легке любителів птахів». Професійні форми алергічного альвеоліту можуть виникати в осіб, за своєю діяльністю пов’язаних з виробництвом поліуретану, барвників і смол, що контактують з парами металів (кобальту), зайнятих у деревообробній та шерстепереробній промисловості.

Алергічний альвеоліт – імунопатологічне захворювання. У розвитку алергічного альвеоліту основну роль відіграють реакції гіперчутливості III та IV типу. У цьому випадку у відповідь на повторний контакт з інгаляційним алергеном у крові з’являються специфічні антитіла, що преципітують, і ЦВК, виникає інфільтрація альвеол лімфоцитами, нейтрофілами, моноцитами з розвитком гранулематозного запалення. Результатом тривалого контактування з причинно значущим алергеном стає інтенсивний синтез колагену з результатом легеневий фіброз або облітеруючий бронхіоліт.

З урахуванням причинних факторів алергічного альвеоліту та джерела, що містить антигени, розрізняють такі синдроми:

• «легке фермера» – розвивається при контакті із запліснявілим сіном, що містить термофільні актиніміцети
• «легке любителів птахів» – зустрічається у птахівників та осіб, які доглядають птицю; джерелом антигенів служить пташиний послід, пух, секрети шкірних залоз та ін.
• багасоз – розвивається при контакті з мікроволокнами цукрової тростини
• субероз – джерелом антигену (цвілевого гриба) виступає кора коркового дерева
• «солодова легка» – розвивається в осіб, що контактують з ячмінним пилом
• «легка осіб, що використовують кондиціонери» – виникає при частому використанні кондиціонерів, обігрівачів та зволожувачів повітря
• «легке сировар» – джерелом антигену виступає сирна пліснява
• «легке грибників» – розвивається в осіб, які вирощують гриби; збудники – суперечки грибків, що містяться в компості
• інші професійні алергічні альвеоліти: «легке виробляють детергенти», «легке лабораторних працівників», «легке зайнятих у виробництві пластмас» та ін.

Перебіг алергічного альвеоліту може бути гострим, підгострим або хронічним, що знаходить відповідне відображення у клінічній картині. Гостра форма розвивається через 4-12 годин після контакту з масивною дозою антигенів; хронічна – при тривалому інгалюванні невисокої дози антигенів; підгостра – при меншій експозиції антигенів.

Клініка гострої форми хвороби супроводжується грипоподібними симптомами: лихоманкою, міалгією та артралгією, головним болем. Через кілька годин після підйому температури приєднуються тяжкість і біль у грудній клітці, кашель зі скупим слизовим мокротинням, задишка. При виключенні контакту з причинно значущим алергеном усі симптоми зникають протягом 1-3 діб, однак можуть знову повертатися після повторного інгалювання антигену. Загальна слабкість та задишка, пов’язана з фізичними навантаженнями, зберігаються протягом кількох тижнів.

Підгостра форма алергічного альвеоліту, як правило, обумовлена ​​не професійними шкідливістю, а впливом антигенів у домашніх умовах. У дебюті захворювання може відзначатись лихоманка, проте частіше симптоматика обмежується задишкою при фізичній напрузі, продуктивним кашлем, підвищеною стомлюваністю. Хронічний алергічний альвеоліт може розвиватися як у результаті повторних епізодів гострого або підгострого процесу, так і відразу самостійно. Течія цієї форми характеризується прогресуючою інспіраторною задишкою, постійним кашлем, нездужанням, зниженням маси тіла.

Поява симптому «барабанних паличок» – потовщення фаланг пальців рук свідчить про дихальну недостатність і є несприятливим прогностичним ознакою. Закономірним результатом хронічної форми алергічного альвеоліту служить розвиток інтерстиціального фіброзу, легеневої гіпертензії, легеневого серця, правошлуночкової серцевої недостатності. У більшості хворих через 10 і більше років формується хронічний бронхіт, а у чверті діагностується емфізема легень.

На первинній консультації лікаря-пульмонолога вивчається анамнез, у т. ч. професійний зв’язок проявів захворювання з умовами навколишнього середовища. Об’єктивно при алергічному альвеоліті виявляється тахіпное, ціаноз, аускультативно – крепітація, особливо у базальних відділах легень, іноді свистячі хрипи. Пацієнт з алергічним альвеолітом також має бути проконсультований алергологом-імунологом.

При гострому пневмоніті рентгенографія легень дозволяє виявити дрібновузлову чи дифузну інфільтрацію; за даними спірометрії виявляється зниження ЖЕЛ та порушення газообміну. При хронічній формі рентгенологічна картина свідчить про розвиток пневмосклерозу чи «стільникового легкого», а дослідження функції зовнішнього дихання – наявність обструктивних і рестриктивних порушень. КТ легень є більш чутливим методом у плані раннього виявлення змін у легеневій тканині.

Лабораторні дані при алергічному альвеоліті характеризуються підвищенням рівнів IgG та IgM, іноді IgA, ревматоїдного фактора. Найбільше діагностичне значення має виявлення преципітуючих антитіл до передбачуваного антигену. У бронхоальвеолярних змивах, отриманих за допомогою бронхоскопії, переважають лімфоцити (Т-клітини), підвищений вміст опасистих клітин. Можуть використовуватися провокаційні інгаляційні тести, у відповідь на які у хворих на алергічний альвеоліт через кілька годин розвивається специфічна відповідь (слабкість, диспное, підвищення температури, бронхоспастична реакція та ін.).

Через швидке вирішення симптоматики гострий алергічний альвеоліт діагностується рідко або розцінюється як ГРВІ. При більш тривалому або рецидивному перебігу часто помилково може діагностуватися бронхіальна астма, атипова пневмонія (вірусна, мікоплазмова), пневмоконіози, міліарний туберкульоз, аспергільоз, саркоїдоз, ідіопатичний фіброзний альвеоліт, інші інтерсти. З метою диференціальної діагностики можливе проведення біопсії легеневої тканини з гістологічним дослідженням.

Ключовим моментом терапії патології є усунення контакту з причинно значущим антигеном. При легких формах цього захворювання буває достатньо для стихання всіх ознак альвеоліту, тому в медикаментозному лікуванні немає необхідності. При тяжкому перебігу гострого пневмоніту чи прогресуванні хронічної форми показано призначення глюкокортикостероїдів (преднізолону). У хворих з резистентними до кортикостероїдів формами захворювання отримано позитивні відгуки на призначення Д-пеніциламіну та колхіцину. Симптоматична терапія алергічного альвеоліту проводиться за допомогою інгаляційних бронходилататорів, бронхолітиків, киснедотерапії.

Сприятливий результат може бути досягнутий лише за умови своєчасної елімінації алергену, за необхідності – активного лікування алергічного альвеоліту. У разі рецидиву пневмоніту гіперчутливості, розвитку серцево-легеневої недостатності прогноз щодо несприятливий. Первинна профілактика полягає в усуненні шкідливих професійних та побутових факторів (дотримання гігієни праці, використання захисного одягу, провітрювання виробничих приміщень, догляд за кондиціонерами та ін.), проведення періодичних медичних оглядів осіб, які мають підвищений ризик розвитку алергічного альвеоліту. До заходів вторинної профілактики належить припинення контакту з алергеном, у разі потреби – зміна професійної діяльності.