Алергічний альвеоліт у дітей

Алергічний альвеоліт у дітей – імунозапальна патологія, обумовлена ​​вдиханням дрібних органічних частинок, що є антигенами, і що супроводжується порушенням структури альвеолярної та інтерстиціальної тканини легені. Клініка включає непродуктивний кашель, задишку, підвищення температури тіла і натомість вираженого запалення. Діагностика передбачає проведення рентгенографії органів грудної клітки, бактеріологічного дослідження мокротиння, загальноклінічних аналізів, потребує консультації пульмонолога та алерголога. Терапія полягає в усуненні контакту з алергеном, зниженні симптомів за рахунок прийому протизапальних засобів.

Алергічний альвеоліт у дітей (інгаляційна пневмопатія, гіперчутливий пневмоніт) – найменування групи алергічних захворювань легень, що формуються на тлі постійних та інтенсивних інгаляцій певного подразника. Є гострим або хронічним запальним процесом, що зачіпає альвеоли та інтерстиції. Функціональні порушення неспецифічні і подібні до таких при інших ураженнях легень. У дітей гіперчутливий пневмоніт виникає у широкому віковому діапазоні – від 2-х до 16 років. Поширеність хвороби – близько 42 випадків на 100 тисяч населення. Патології схильні до дівчаток і хлопчиків в однаковій мірі.

Етіологічним фактором виступають дрібні інгаляційні частки, які потрапляють у нижні відділи дихальної системи. Доведено, що органічний та неорганічний пил діаметром до 5 мкм може вільно потрапляти в альвеоли та викликати алергічну запальну реакцію. У механізмі розвитку велику роль відіграє повторне вдихання антигенів. До алергенів входять мікроскопічні організми і продукти їх метаболізму (бактерії або грибки, що виробляють специфічні ферменти, білкові структури, токсини), біологічні субстанції (тирса, шерсть тварин, пташиний білок), низькомолекулярні речовини (солі важких металів, толуолові сполуки) або порошкові медикаменти (гормони, антибактеріальні препарати).

Через захворювання судять про специфічні зміни в легенях. У дитини, згідно із загальноприйнятою класифікацією алергічних альвеолітів, найчастіше формується так зване «легке голубівник» або «легке любителів хвилястих папуг», оскільки контакт із птахами найбільш ймовірний – папуг заводять як домашніх улюбленців. Інші види хвороби (субероз, солодова легка) більшою мірою характерні для дорослих пацієнтів, зайнятих у сільському господарстві та на промислових підприємствах, але їх поява у дітей також не виключається.

Основною умовою розвитку інгаляційної пневмопатії є часте вдихання алергену у достатній концентрації. Не виключається вплив ендогенних чинників (спадковості, особливостей імунітету), проте їх роль на даний момент повністю не вивчена. Алергічний альвеоліт відноситься до алергічних реакцій третього та четвертого типу (за класифікацією Гелла-Кумбса).

Третій тип – імунокомплексний варіант реакції гіперчутливості. В його основі лежить вироблення імуноглобулінів M та G. Зазначені білкові елементи вступають у безпосередній зв’язок з алергенами. Внаслідок реакції сполуки антитіло+антиген утворюється імунний комплекс, що циркулює в організмі. Саме він активує систему комплементу, підвищує проникність дрібних судин, збільшує кількість нейтрофілів та макрофагів у крові. Останні виділяють медіатори запалення, вивільняють гістамін.

У цей момент включається четвертий тип алергії – реакція гіперчутливості уповільненого типу, або Т-опосередкований запальний процес. Медіатори запалення, що вивільнилися під час імунокомплексного ушкодження, залучають Т-лімфоцити. Вони, своєю чергою, виділяють цитокіни: інтерлейкіни, інтерферони, чинник некрозу пухлини. Посилюється запальний процес, порушується структура легеневої тканини.

У педіатрії розрізняють три клінічні форми альвеоліту: гостру, підгостру та хронічну. Клініка гострого запалення виникає за кілька годин після тривалого контакту з високою концентрацією алергену. Початок захворювання схожий на ГРВІ: дитина скаржиться на озноб, головний біль, загальне нездужання, відзначається підвищення температури. Трохи пізніше визначаються зміни з боку легень: сухий кашель, задишка, що наростає. Після припинення контакту з подразником стан стабілізується, симптоматика регресує, у поодиноких випадках потрібний прийом антигістамінів.

Підгостра форма відрізняється термінами поліпшення самопочуття, зазвичай усунення ознак запалення йде кілька тижнів чи місяць. Однак і клінічна картина виражена меншою мірою, зі всіх скарг є лише невеликий кашель та задишка. Ознаки погіршення загального стану у вигляді підвищеної температури тіла, ознобу та нездужання відсутні.

Хронічний тип альвеоліту характеризується продуктивним кашлем із відділенням слизової мокроти, задишкою. На тлі гіпоксії тканин у дитини змінюються кінцеві фаланги пальців на кшталт “барабанних паличок”, при фізичному навантаженні з’являється синюшність шкірного покриву. Клінічна картина доповнюється підвищеною стомлюваністю, зниженням або повною відсутністю апетиту.

Прогресування алергічного запального процесу, утворення інтерстиціального фіброзу та поступове порушення кровопостачання тканин призводить до застою крові в малому колі кровообігу, легеневої гіпертензії. Подібні зміни закінчуються розвитком хронічного легеневого серця (ХЛС) та дихальної недостатності. ХЛС – наслідок порушення гемодинаміки, у якому формується прогресуюча недостатність кровообігу, порушується серцевий ритм, а органи страждають від кисневого голодування. При ігноруванні симптомів, що розвиваються, не виключається летальний результат.

Для встановлення точного діагнозу та проходження повноцінного обстеження потрібна консультація педіатра та дитячого алерголога-імунолога. Збирається анамнез, уточнюються скарги, проводиться загальний огляд, що включає пальпацію, перкусію та аускультацію. Діагноз алергічного альвеоліту ставлять на підставі даних, отриманих у ході наступних методів обстеження:

• Оцінки об’єктивних ознак. Симптоматика включає задишку, продуктивний чи сухий кашель. При гострій течії збільшується температура тіла, з’являється озноб. При аускультації легень відзначається крепітація, більш виражена в нижніх відділах легень, іноді – хрипи.
• Лабораторні дані. У загальному аналізі крові підвищується кількість нейтрофілів, збільшується ШОЕ. При біохімічному імунологічному дослідженні венозної крові виявляються високі концентрації IgG та IgM, С-реактивного білка.
• Функціональних тестів. У результаті спірометрії виявляється зниження легеневих обсягів, швидкості форсованого видиху. Функціональні проби свідчать про зниження еластичності тканин, порушення функції газообміну. Проведення ФВС можливе лише дітям віком від 5 років.
• Променева діагностика. Рентгенографія ОГК діагностує затемнення легеневих полів, при хронічному процесі визначаються множинні дрібні осередкові тіні. За даними КТ легень виявляється сітчаста перебудова легеневого малюнка, видно невеликі осередкові тіні.

Диференціальна діагностика проводиться зі злоякісними новоутвореннями (карцинома, лімфогранулематоз), альвеолітом неалергічної природи, що фіброзує, гранулематозами, системними патологіями: васкулітами, вузликовим періартеріїтом, гранулематозом Вегенера. Іноді при невизначеній клінічній картині та нечітких результатах обстеження проводиться біопсія легень.

Для усунення кашльового нападу слід припинити контакт із дратівливим агентом, після чого негайно розпочати інгаляційну терапію гормонами. Єдиними ефективними препаратами, що підходять для усунення хронічної форми алергічного альвеоліту, є глюкокортикостероїди. Їх дозу підбирають з урахуванням віку дитини та ступеня тяжкості захворювання.

Для збільшення прохідності дихальних шляхів та усунення гіпоксії тканин лікування доповнюють киснедотерапією, прийомом бета-2-адреноміметиків, антихолінергічних засобів, метилксантинів. При приєднанні вторинної інфекції виписуються антибіотики чи противірусні медикаменти. Пероральні антигістамінні засоби не застосовують через низький терапевтичний ефект.

Профілактика інгаляційної пневмопатії полягає в обмеженні контакту з антигеном та у своєчасному лікуванні хвороби, щоб уникнути формування хронічного запального процесу. Прогноз залежить від швидкості встановлення діагнозу, дотримання лікарських рекомендацій, тяжкості патології. При гострій та підгострій формі симптоми зникають без сліду, прийом препаратів не потрібно. При хронічному типі захворювання повне лікування малоймовірне, запалення прогресує, однак, за допомогою лікарських засобів можливе досягнення тривалої ремісії.