Алергічний кашель у дітей

Алергічний кашель у дітей – захисна реакція організму на потрапляння антигенів у дихальні шляхи з подальшим формуванням гіперчутливості та розвитком специфічної клінічної картини. Алергічний кашель має нападоподібний характер, може бути сухим або з виділенням невеликої кількості прозорого мокротиння, іноді супроводжується бронхоспазмом та іншими ознаками алергії (чханням, нежиттю, сльозотечею). Діагностика вимагає консультації дитячого алерголога чи пульмонолога, проведення спірометрії, алергопроб. Лікування передбачає усунення контакту з антигенами, використання антигістамінних, протизапальних засобів, АСІТ.

Алергічний кашель у дітей – один із симптомів алергії, що виникає на тлі запалення та набряку тканин бронхів, трахеї, гортані. Має непродуктивний, нападоподібний характер. Формується як при гострому, так і хронічному перебігу запальної реакції. Супроводжує такі захворювання, як алергічний ларингіт, трахеїт, бронхіт, бронхіальна астма та інші. В даний час спостерігається зростання частоти алергічних патологій серед дітей по всьому світу. Близько 10-12% дитячої популяції страждає від будь-якого виду атопії, первинне виявлення хвороби відбувається у віці від 5 до 12 років. Діти до трьох років практично не страждають від вищезазначених патологій.

Етіологічними факторами, що провокують кашльовий напад, виступають немікробні антигени, що проникають в організм разом з повітрям ззовні, або інфекційні патогени, що паразитують в організмі. При цьому для розвитку алергічної реакції найбільше значення мають такі умови, як антигенне навантаження на організм та стан імунної системи у дитини. Найбільш значущі причини можна поділити на три групи:

• Вдихання алергенів та полютантів. Провідним етіопатогенетичним фактором алергічного кашлю є надходження антигенів у дихальні шляхи у процесі дихання. Як алергени виступають частинки домашнього пилу, шерсть або пір’я свійських тварин, пилок рослин, аерозольні хімікати. Таким чином, формуються респіраторні алергози: фарингіт, ларингіт, поліноз, бронхіт, бронхіальна астма.
• Грибкові ураження дихальних шляхів. Проникнення дріжджових та цвілевих грибів (аспергіли, кандиди, пеніцили, кладоспоріум., альтернарія) або їх суперечка у просвіт гортані, бронхів призводить до виникнення інфекційного та/або алергічного запалення. Розвитку глибоких мікозів (грибкового фарингіту, ларингіту) сприяє недосконалий імунітет у маленьких дітей, несприятливі побутові умови: поява плісняви ​​на стінах, вогкість.
• Паразитарні інвазії. При гельмінтозах (аскаридозі, токсоплазмозі, токсокарозі) та протозойних інфекціях (амебіазі, лямбліозі) кашель виникає не в результаті прямого попадання антигенів у дихальні шляхи, а внаслідок загальної алергізації організму (підвищення рівня IgE, еозинофілії). На цьому тлі у дітей з атопією нерідко загострюються інші алергічні прояви, у тому числі й респіраторні: виникають наполегливі кашльові пароксизми, бронхоспастичні реакції.

Протягом кашльового синдрому впливають неспецифічні тригерні чинники, які власними силами викликають алергічну реакцію, але сприяють її формуванню. Такими вважаються нескоординована робота імунної системи у дитячому віці, спадковість, пасивне чи активне (самостійне) паління, хронічне бактеріальне запалення відділів дихальної системи.

Розвиток кашлю алергічного генезу більшою мірою обумовлено реагіновим (IgE-опосередкованим) видом ушкодження тканин, у якому беруть участь базофіли, огрядні клітини, еозинофіли. Подібний тип алергічної реакції називається гіперчутливістю негайного типу. Патогенез можна умовно поділити на три фази. В імунологічну фазу відбувається взаємодія алергену з макрофагами та залучення В-лімфоцитів, які у подальшому виробляють IgE-антитіла. Останні, своєю чергою, циркулюючи у загальному кровотоку, осідають на опасистих клітинах і перебувають у неактивному стані.

Патохімічна фаза починається з моменту повторного влучення алергену в організм. При цьому опасисті клітини дегранулюються, тобто викидають у кров медіатори запалення першого порядку (гістамін, триптаза) та другого порядку (лейкотрієни, простагландини). У патофізіологічну фазу збільшується скоротливість бронхіальної гладком’язової тканини, спостерігається гіперпродукція слизу, інфільтрація та пошкодження слизової оболонки. На тлі подразнення та активного запалення з’являється рефлекторна відповідь у вигляді кашлю.

Кашель при алергії зазвичай непродуктивний, нападоподібний, гавкаючий, грубий, не проходить протягом декількох тижнів або місяців. Іноді виділяється мокротиння – прозоре, нев’язке, без домішки гною чи крові. Відсутні ознаки інтоксикації, не підвищується температура тіла, не турбує озноб. Кашель може бути єдиним проявом алергії або поєднується з такими симптомами, як нежить, чхання, свербіж слизових. При тривалому тривалому кашлі можливі болі в ділянці грудної клітки через перенапруження скелетної мускулатури, у спокої вони проходять самостійно. При приєднанні алергічного кон’юнктивіту клініка доповнюється почервонінням, набряком тканин очей, сльозогінністю.

Характер алергічного кашлю залежить від типу основного захворювання. При бронхіальній астмі він розвивається на тлі бронхоспазму, супроводжується утрудненням видиху, непокоїть переважно у нічний час або при пробудженні дитини. Кашльовий напад може виникнути при фізичному навантаженні, сміху, плачі або дії тютюнового диму. У момент нападу пацієнт дихає ротом і намагається прийняти сидяче положення з упором рук у стіл або сидіння стільця, тому що за рахунок використання додаткової скелетної мускулатури полегшується дихання. Наприкінці кашльового пароксизму можливе відділення незначної кількості прозорого слизового мокротиння.

При алергічному ларингіті кашель поверхневий, гавкаючий, поєднується з першінням у горлі та осиплістю голосу. Якщо захворювання прогресує, клінічна картина доповнюється задишкою, хворобливим ковтанням або відчуттям грудки, що заважає, в горлі, ціанозом губ і носогубного трикутника, слабкістю, обумовленою гіпоксією тканин. При хронічному алергічному альвеоліті з’являється кашель з виділенням незначної кількості слизової оболонки мокротиння, виникає він незалежно від часу доби. На тлі кашльового нападу може виникнути біль голови, збільшитися артеріальний тиск або частота серцевих скорочень.

Для токсокарозу, лямбліозу характерний обструктивний бронхіт, що супроводжується непродуктивним кашлем, хрипами, що свисчать, і періодичною задишкою. Через сенсибілізацію організму приєднується висипання, почервоніння, свербіж шкірних покривів. На тлі аскаридозу за відсутності лікування можливе формування еозинофільної пневмонії, у такому разі кашель доповнюється підвищенням температури тіла, слабкістю, нездужанням.

Алергічні захворювання, зумовлені гіперчутливістю і супроводжуються кашльовими нападами, без належного лікування можуть закінчитися серйозними ускладненнями: переходом гострого запалення в хронічну форму з подальшим утворенням вогнищ пневмосклерозу, формуванням легеневого серця на тлі застою крові в малому колі кровообігу, розвитком дихальної недостатності статусу. При трьох останніх патологіях потрібна термінова госпіталізація дитини на відділення реанімації.

У результаті постановки діагнозу велике значення має збір скарг, уточнення анамнезу захворювання, характеру кашлю, сезонності появи симптомів. Лікарю (педіатру, дитячому алергологу, дитячому пульмонологу) слід точно знати тривалість перебігу алергії, від цього залежить схема терапії та її тривалість. Обстеження складається з наступних етапів:

• Первинна консультація. Проводиться огляд дитини, перкусія та аускультація легень. При астмі або алергічному альвеоліті чути сухі свистячі хрипи, що посилюються при видиху. У нижніх відділах легень можлива крепітація. При пальпації грудної клітки болючість не відзначається.
• Лабораторна діагностика. У загальному аналізі крові збільшується кількість нейтрофілів, еозинофілів, підвищується швидкість осідання еритроцитів. При імунологічному дослідженні сироватки крові визначаються високі концентрації IgE, іноді – IgM та IgG. У харкотинні при астмі з’являються еозинофіли, кристали Шарко-Лейдена, спіралі Куршмана. При передбачуваній паразитарній інвазії у межах пошуку причини призначається аналіз калу на гельмінти та найпростіші.
• Інструментальна діагностика. При спірометрії фіксується зменшення обсягу форсованого видиху за секунду (ОФВ1), зниження форсованої життєвої ємності легень (ФЖЕЛ). На оглядовій рентгенографії або комп’ютерній томографії ОГК при затяжному нападі кашлю та тяжкому перебігу алергії виявляється посилення легеневого малюнка, розширення судин коренів легень.
• Алергопроби. При правильному виконанні шкірних тестів можна виявити наявність гіперреактивності у відповідь застосування певних алергенів. Алергопроби призначаються з 2-х років. До цього віку виконання шкірних тестів можливе, але їх інформативність значно зменшується, є ймовірність отримання хибнопозитивних результатів.

Диференціальну діагностику слід проводити з іншими типами кашлю, що зустрічаються при гострих респіраторних вірусних інфекціях, гострому бактеріальному бронхіті, пневмонії, ларингіті, трахеїті. Ламаючий, судомний кашель – основна ознака кашлюку, туберкульозу. Кашель у поєднанні з частим диханням та різким розвитком ціанозу свідчить про попадання стороннього тіла в трахею або бронхи.

Лікування, як і профілактика, будь-якого алергічного захворювання починається з усунення контакту з алергеном, інакше будь-яка етіотропна терапія буде неефективною. Схема лікування визначається з урахуванням перебігу захворювання та особливостей організму дитини. Найчастіше застосовуються такі варіанти терапії:

• Протиалергічна терапія. Антигістамінні препарати блокують гістамінові рецептори і тим самим усувають запальну реакцію, спричинену однойменним медіатором. Препарати другого і третього покоління мають більшу тривалість дії і практично не викликають сонливість.
• Інгаляційна терапія глюкокортикостероїдами. ГКС у короткі терміни усувають запалення, вироблення слизу, знімають набряк тканин та збільшують просвіт бронхів. Використовуються для лікування бронхіальної астми, усунення кашльового нападу. Дозування підбирається з урахуванням віку, частоти загострень алергічної патології.
• Відхаркувальні засоби. Мають симптоматичний ефект, оскільки не діють на етіопатогенез, але зменшують вираженість і тривалість кашлю. Розрідження слизу та посилення його виведення покращує прохідність дихальних шляхів.
• АСІТ. Особливим напрямом лікування алергічних захворювань вважається алергенспецифічна імунотерапія (АСІТ). Вона включає пероральне або ін’єкційне введення малих доз алергенів із поступовим збільшенням концентрації активного компонента. У педіатрії та алергології у такий спосіб домагаються формування резистентності організму до антигену та усунення респіраторних алергозів. АСІТ починають проводити з п’яти років.

У разі виявлення паразитарної інвазії потрібна консультація дитячого інфекціоніста, після чого призначаються протипаразитарні засоби. Перевага надається універсальним препаратам, що знищують великий спектр збудників, таким чином вдається уникнути комбінації з кількох медикаментів та знизити ризик розвитку побічних ефектів.

За дотримання рекомендацій дитячого алерголога та усунення джерела алергізації прогноз сприятливий, ризик розвитку негативних наслідків мінімальний. Профілактика алергічного кашлю полягає у створенні навколо дитини гіпоалергенного середовища, своєчасному лікуванні супутніх захворювань, покращенні побутових умов. Небажано зберігати книги на відкритих полицях і покривати підлогу килимами, тому що це основні джерела побутового пилу. Потрібно мінімізувати кількість плюшевих, текстильних іграшок у дітей, купувати пластикові або гумові вироби, які не виділяють хімічні запахи.