Алергічний кератит

Алергічний кератит – це запальна зміна рогової оболонки (рогівки) ока, пов’язана з розвитком гострої алергічної реакції. Прояви алергічного кератиту включають рогівковий синдром (світлобоязнь, сльозотеча, блефароспазм), змішану кон’юнктивально-перикорнеальну ін’єкцію, поверхневі інфільтрати в рогівці. Діагностика алергічного кератиту ґрунтується на даних зовнішнього огляду, перевірки гостроти зору, біомікроскопії, анальгезиметрії, забарвлення рогівки флуоресцином, мікроскопії та посіву відбитків з рогівки, внутрішньошкірних алергічних проб і т.д.

Рогівка є передньою частиною зовнішньої оболонки ока, розташованої в очній щілині, і є найважливішим елементом світлозаломлюючого апарату. Найважливішими функціями рогівки є захист ока від механічних, термічних та інших ушкоджень, потрапляння мікроорганізмів та пилу. Властивості рогівки – прозорість, кривизна поверхні, сферичність, структурна та оптична однорідність багато в чому визначають стан зору. У клінічній офтальмології алергічний кератит сприймається як місцеве прояв гострої алергічної реакції. Алергічні кератити частіше виникають у дитячому та підлітковому віці та протікають спільно з алергічними кон’юнктивітами.

Алергічний кератит може викликатися різними екзо- та ендоалергенами. Екзогенними алергенами найчастіше виступають медикаменти (в т. ч. вакцини), харчові продукти, пилок рослин, шерсть тварин, побутова хімія, косметика та ін. запровадженням.

До ендогенних алергенів належать бактеріальні токсини в слізній рідині, глистяні інвазії, туберкульозна інтоксикація. На тлі гельмінтозів може розвиватися не тільки клініка алергічного кератиту, кон’юнктивіту, блефариту, іридоцикліту, а й атопічного дерматиту, полінозу, бронхіальної астми. Особливу групу складають туберкульозно-алергічні кератити, спричинені туберкульозною інтоксикацією. При даній формі алергічного кератиту мікобактерії туберкульозу не виявляються, проте позитивні специфічні проби (реакція Манту, проба Пірке) свідчать про високу сенсибілізацію організму.

При алергічному кератиті відзначається набряклість та субепітеліальна інфільтрація рогівки. Поодинокі або множинні інфільтрати рогівки локалізуються в різних ділянках оболонки та на різній глибині, мають різну форму та розміри. В області інфільтрату рогівка втрачає свій блиск. При поверхневих алергічних кератитах, які протікають із залученням епітеліального шару, інфільтрати можуть безслідно розсмоктуватися. У разі зацікавленості глибших рогівкових шарів на місці запальних фокусів утворюється рубцева тканина, і залишаються більш менш виражені ділянки помутніння.

Алергічний кератит супроводжується розширенням судин – кон’юнктивально-перикорнеальною ін’єкцією; нерідко відзначаються ерозії та виразки рогівкової тканини. Мікроскопічні зміни характеризуються десквамацією та трансформацією епітелію, лімфоцитарною реакцією тканини, ушкодженням боуменової мембрани.

Залежно від факторів, що впливають, кератити поділяються на екзогенні (викликаються етіологічними агентами зовнішнього середовища) і ендогенні (викликаються внутрішніми причинами). Розвиток алергічного кон’юнктивіту може бути обумовлено як екзогенними, і ендогенними причинами. За етіологією кератити поділяються на:

За ступенем залучення шарів рогівки розрізняють поверхневі кератити, що протікають з пошкодженням епітелію і боуменової мембрани, і глибокі кератити, при яких запалення залучаються строма і десцеметова мембрана рогової оболонки. По локалізації кератити можуть бути периферичними, центральними; за ступенем поширеності – обмеженими чи дифузними.

Клінічна картина характеризується, так званим рогівковим синдромом, що включає світлобоязнь, рясна сльозотеча, різке звуження очної щілини (блефароспазм). Роздратування нервових закінчень рогівки при алергічному кератиті призводить до різі та печіння в оці, відчуття стороннього тіла, постійних болів, через які пацієнт не може відкрити очей. Виникає перикорнеальна або змішана кон’юнктивально-перикорнеальна ін’єкція (почервоніння очного яблука). Зважаючи на розвиток помутніння в оптичній зоні відзначається зниження гостроти зору. Після припинення алергічного кератиту зір у більшості випадків не відновлюється. Туберкульозно-алергічний кератит протікає із субфебрилітетом, нездужанням.

При поширенні запальної реакції з алергічним компонентом на райдужку, склеру або війне тіло виникають ірит, склерит, іридоцикліт. Тяжкий або тривалий перебіг алергічного кератиту може призводити до перфорації рогівки, вторинної глаукоми, ускладненої катаракти, невриту зорового нерва, ендофтальміту. Запальні ураження рогівки часто призводять до незворотних змін рогової оболонки та стійкого зниження зору до повної сліпоти.

У діагностиці алергічного кератиту беруть участь лікар-офтальмолог та алерголог, за необхідності – фтизіатр. Офтальмологічне обстеження при алергічному кератиті включає огляд очей, перевірку гостроти зору, біомікроскопію, тест забарвлення рогівки флуоресцином, аналгезиметрію. Для виявлення алергену проводять внутрішньошкірні алергічні проби. У разі приєднання вторинної інфекції збудника виявляють за допомогою бактеріологічного дослідження мазка.

Для виключення гельмінтозів досліджують кал на яйця глистів. При підозрі на туберкульозно-алергічний кератит показано рентгенографія легень або флюорографія, туберкулінові проби. Диференціальна діагностика алергічних кератитів проводиться з кератитами вірусної, грибкової, бактеріальної етіології.

Насамперед необхідне припинення контакту з алергеном та його елімінація. Місцево призначаються інсталяції 0,4% розчину дексаметазону, закладання очних мазей (преднізолонової, гідрокортизонової); при тяжкому алергічному кератиті – субкон’юнктивальні ін’єкції дексаметазону. При хронічних рецидивуючих інфекційно-алергічних кератитах призначають тривалі курси стероїдних гормонів усередину.

Обов’язковим компонентом лікування алергічного кератиту є прийом антигістамінних засобів (хлоропіраміну, мебгідроліну, хіфенадину, клемастину та ін.), вітамінів С і В2 (рибофлавіну), седативних засобів, хлорид кальцію всередину або внутрішньовенно. У разі нашарування бактеріальної інфекції виробляють інстиляції розчину сульфацетаміду, сульфапіридазин-натрію, левоміцетину, тетрацикліну гідрохлориду та інших антибактеріальних засобів. При виявленні глистяної інвазії призначаються антигельмінтні препарати.

Лікування туберкульозно-алергічного кератиту проводиться за участю фтизіатра. Хворим додатково призначається протитуберкульозна терапія стрептоміцином, ізоніазидом, фтивазидом та ін; проводяться фізіотерапії: електрофорез стрептоміцину, кальцію, гідрокортизону, загальне УФО.

При зниженні гостроти зору показані фонофорез та електрофорез з гіалуронідазою. При рубцевих змінах рогівки виробляється кератопластика, у разі розвитку вторинної глаукоми – хірургічне чи лазерне лікування глаукоми.

Своєчасна та раціональна терапія поверхневого алергічного кератиту призводить до того, що інфільтрати рогівки розсмоктуються безвісти або з мінімальними наслідками для зору. Наслідком глибокого кератиту є розвиток помутнінь рогівки, значне зниження гостроти зору або його повна втрата. Профілактика алергічного кератиту полягає у виключенні контакту з алергенами, дегельмінтизації дітей, лікуванні туберкульозної інтоксикації.