Алергічний отит

Алергічний отит – це млявий запалення середнього вуха алергічної природи. Супроводжується неприємним свербінням, погіршенням слуху, специфічними виділеннями із вушної порожнини. Типові при середньому отіті болючі відчуття зазвичай відсутні і можуть виникнути тільки при приєднанні вторинного запального процесу. Діагностика захворювання здійснюється спільно алергологом та оториноларингологом на підставі збору анамнезу, проведення отоскопії та аналізу результатів алергологічних проб. Лікування алергічного отиту в основному зводиться до елімінації причинно-значущого алергену та симптоматичної терапії.

Алергічний отит – алергічний запальний процес, локалізований в області середнього вуха, який супроводжується набряклістю євстахієвої труби, порожнини середнього вуха та підвищеним накопиченням випоту в барабанній порожнині. Незважаючи на те, що ця патологія виділена як окреме захворювання, його симптоми складно назвати високо специфічними, оскільки частіше вони залучені до загального запально-алергічного процесу.

Алергічний отит часто зустрічається у немовлят та дітей молодшого віку, зазвичай після перенесених гострих респіраторних захворювань, у осіб зі зниженим імунітетом, у працівників хімічної чи будь-якої іншої промисловості, пов’язаної з виробництвом або використанням у виробничому процесі агресивних чи алергенних речовин. Захворювання загрожує істотним зниження якості життя через можливий розвиток приглухуватості. Лікуванням патології займаються фахівці в галузі практичної алергології та оториноларингології.

Найчастіше причиною алергічного отиту є або респіраторні або контактні алергени. Через анатомічну будову та розташування вуха частіше схильні до впливу бактеріальних, грибкових, побутових алергенів. Реакція гіперчутливості може виникнути у відповідь на вплив антигенів лікарських засобів, косметичних продуктів, а також хімічно агресивних речовин, що входять до складу засобів побутової хімії.

Фактором виникнення алергічного отиту, серед інших, є генетична схильність як до алергічних захворювань загалом, і до алергічного отиту зокрема. Порушення будови щелепно-лицьової області будь-якого походження збільшує індивідуальний ризик цього захворювання. Тому синдром Дауна є серйозним фактором ризику розвитку даної патології. Вроджені чи набуті імунодефіцити збільшують можливість виникнення алергічних захворювань. Активне чи пасивне куріння є важливою передумовою розвитку алергогопатології. Часто алергічний отит з’являється у хворих, які страждають на такі супутні захворювання, як аденоїди, бронхіальна астма, хронічний алергічний риніт, кропив’янка.

Патогенез цього захворювання визначається алергічним та запальним процесами. Внаслідок алергічної реакції виникають патологічні зміни у слизових тканинах барабанної перетинки, що сприяють придушенню її імунних властивостей. Це робить її доступнішою для інфекційних агентів, які можуть потрапляти в неї різними шляхами, у тому числі зі струмом крові або лімфи. Описаний патогенез визначає характерну первинну симптоматику – набряк барабанної порожнини та порожнини слухової труби алергічної природи та скупчення специфічного за складом випоту, що містить еозинофіли.

Хворі, які страждають на алергічний отит, зазвичай відзначають сильний свербіж слухового проходу, що не припиняється, виділення в’язкого слизу, часто з гноєм з вушної порожнини. Пацієнту завдає дискомфорту шум і почуття закладеності у вусі, зниження слухової чутливості. Може виникати відчуття переливання рідини у вусі після зміни положення голови. Температура тіла нормальна, рідше субфебрильна, що свідчить про неактивний запальний процес. Сильні стріляючі болі спостерігаються лише при приєднанні вторинної запальної реакції.

Внаслідок млявого характеру запалення, а також слабкої вираженості та специфічності симптомів, алергічний отит може спровокувати дуже серйозні ускладнення за відсутності своєчасної діагностики та лікування. Ускладнений алергічний отит загрожує зниженням гостроти слуху та аутофонією – посиленим сприйняттям власного голосу одним вухом. Тривала відсутність правильно підібраного лікування може спровокувати такі ускладнення, як параліч лицьового нерва, атрофія барабанної перетинки, розвиток холестеатоми вуха – пухлиноподібної освіти, що складається з омертвілих епітеліальних клітин, гною, випоту, оточеного капсулою із сполучної тканини.

Діагностика проводиться шляхом аналізу симптомів, збору анамнезу щодо супутніх алергічних захворювань, і навіть захворювань, які є чинником ризику виникнення алергічного отиту. За допомогою отоскопії спеціаліст-отоларинголог визначає ступінь рухливості барабанної перетинки та оцінює стан вушної порожнини. Іноді спостерігається почервоніння, у деяких випадках гнійні виділення або бульбашки з жовтим вмістом – ексудатом. При проведенні пункції барабанної перетинки (парацентезу) виділяється в’язка слизова рідина з високим вмістом еозинофілів. Виявити приглухуватість дозволяє низку аудиметричних тестів, що особливо важливо під час обстеження дітей, яким складно описати свій стан.

Алергологічний анамнез дозволяє взяти до уваги генетичну схильність до таких захворювань, а алергологічні тести – виявити певний алерген, що викликає реакцію гіперчутливості. Лабораторна діагностика зводиться до аналізу периферичної крові та відокремлюваного з вуха на вміст еозинофілів. Про алергійну природу захворювання також свідчать відсутність ефекту від традиційного лікування запалення середнього вуха, покращення стану на фоні прийому антигістамінних препаратів. Лікар-алерголог може припустити алергічний отит, якщо хворий страждає на такі супутні захворювання, як бронхіальна астма або алергічний риніт. Факт наявності інших алергічних реакцій, наприклад, кропив’янки, набряків, сверблячки, також допоможе фахівцеві встановити правильний діагноз.

Діагностика захворювання у дітей ускладнюється тим, що найчастіше маленький пацієнт не в змозі точно описати дискомфортні відчуття. Деякі діти визначають суб’єктивні симптоми як «тріск», скаржаться почуття наповненості, рідини у вухах. Запідозрити алергічний отит можуть батьки чи інші дорослі, які мають можливість спілкуватися з малюком протягом тривалого часу. Приводом відвідування кабінету дитячого отоларинголога можуть стати неуважність, розсіяність, постійно підвищена гучність голосу, затримка мовного розвитку.

Комплекс терапевтичних заходів підбирається фахівцем на основі клінічної картини, перебігу захворювання та характеру алергену, що його викликав. Для виявлення причини лікарем-алергологом проводяться спеціальні алергопроби. Після визначення алергену за показаннями здійснюється специфічна десенсибілізація (гіпосенсибілізація) – тривала регулярна алергенспецифічна імунотерапія – ін’єкційні введення концентрацій алергену, що поступово збільшуються, починаючи з мінімальної дози.

Від неприємного сверблячки вушної порожнини допоможе позбутися місцева глюкокортикостероїдна терапія: з цією метою використовують гідрокортизон, кортикостероїдні мазі. Також призначаються антигістамінні препарати. Для промивань вушної порожнини застосовують розчини борної кислоти, перекису водню (3%), етакридину лактату-1. Пацієнтам рекомендується повноцінне харчування, насичене вітамінами, а якщо алергеном є харчовий продукт – дієта, яка його виключає. Хворим показано лікування супутніх респіраторних захворювань алергічної природи (вазомоторного риніту, риносинусопатії). У разі приєднання вторинної інфекції призначаються антибіотики за схемою лікування хронічного гнійного отиту (препарати вибору – еритроміцин, амоксицилін, комбінація сульфаметоксазолу із триметопримом).

Щоб не допустити розвитку серйозних хронічних ускладнень при тривалому знаходженні в середньому вусі, що відокремлюється, здійснюють хірургічне лікування. Проводять загальнопорожнинну операцію, яка призначається з метою усунення гнійного процесу, попередження його прогресування та розвитку небезпечних для життя наслідків. Така операція пов’язана з ризиком приглухуватості та можливої ​​необхідності проведення наступних функціональних операцій.

При алергічному отиті прогноз у пацієнтів будь-якого віку найчастіше сприятливий. Щоб уникнути появи цієї патології, передусім необхідно звести контакти з алергеном до мінімуму, а краще виключити їх зовсім. Але в більшості випадків це зробити непросто, особливо якщо йдеться про алергію на сезонний пилок, на домашній пил, на шерсть тварин. Людям, які страждають від харчової алергії, простіше обмежити контакт з алергеном, виключивши алергенний продукт зі свого раціону.

Своєчасна діагностика захворювання фахівцем та правильно підібране лікування суттєво знизять ризик появи ускладнень та допоможуть уникнути хірургічного втручання. По можливості необхідно уникати самолікування не тільки з метою профілактики ускладнень, але і з метою запобігання розвитку резистентності або ініціації додаткових реакцій сенсибілізації при прийомі неправильно підібраних антибіотиків.