Алергічний риніт

Алергічний риніт – це захворювання, яке розвивається в результаті контакту алергенів зі слизової порожнини носа. Основні симптоми хвороби: свербіж у носовій порожнині, чхання, утруднене носове дихання, слизові виділення з носа. В рамках діагностики причин алергічного риніту проводяться консультації фахівців (алерголога-імунолога, отоларинголога), шкірні проби, визначення загального та специфічних IgE (алергологічні панелі), риноскопія. Лікування антигістамінними препаратами, інтраназальними глюкокортикоїдами або припинення експозиції алергену призводить до швидкого зникнення симптомів захворювання.

Алергічний риніт – запальна реакція слизової оболонки носа на дію алергену, прояв полінозу. Може протікати сезонно чи цілий рік. Виявляється закладеністю, набряклістю, свербінням і лоскотанням у носі, рясним закінченням слизу, чханням, сльозотечею, зниженням нюху. Тривалий перебіг може призводити до розвитку алергічного синуситу, поліпів у носі, отиту, носових кровотеч, стійкого порушення нюху, бронхіальної астми. Алергічний риніт набув значного поширення. За різними даними, на цю форму алергії страждає від 8 до 12% всіх жителів Землі. Зазвичай розвивається у молодому віці (10-20 років). У старшому віці виразність проявів може зменшитись, проте повністю пацієнти, як правило, не виліковуються.

Зазвичай алергічний риніт розвивається у людей зі спадковою схильністю до алергічних захворювань. У сімейній історії пацієнтів часто згадується бронхіальна астма, алергічна кропив’янка, дифузний нейродерміт та інші атопічні захворювання, на які страждав один або кілька членів сім’ї.

Найчастіша причина розвитку сезонного риніту алергічної етіології – пилок трав (родина маревих, складноцвітих, злакових) та дерев. У деяких випадках сезонний алергічний риніт викликається спорами грибів. Нерідко хворі вважають, що захворювання викликається тополиним пухом. Проте, насправді риніт зазвичай провокується пилком рослин, цвітіння яких збігається у часі з появою тополиного пуху. Сезонність щорічної маніфестації захворювання залежить від кліматичних особливостей регіону і рік у рік практично не змінюється. Цілорічний алергічний риніт виникає при постійному контакті з частинками епідермісу тварин, різними хімічними сполуками та побутовим пилом, в якому містяться мікрокліщі.

Виділяють дві основні форми захворювання:

• Сезонний алергічний риніт. Найпоширеніша форма. Зазвичай маніфестує у молодому віці. Симптоми хвороби з’являються у певний час року і найчастіше зумовлені контактом із пилком певних рослин.
• Цілорічний алергічний риніт. Страждають переважно жінки зрілого віку. Симптоми цілорічного риніту виражені протягом усього року або періодично виникають незалежно від сезону. Хвороба викликається алергенами, які постійно присутні у навколишньому середовищі.

Для алергічного риніту характерні тривалі напади чхання, що виникають вранці та в момент контакту з алергеном. Через безперервне сверблячка пацієнти постійно чухають кінчик носа, від чого згодом на спинці носа іноді з’являється поперечна складка. Постійна закладеність носа у разі розвитку алергічного риніту призводить до того, що пацієнти дихають переважно ротом. Алергічному риніту супроводжує відокремлюване з порожнини носа рідкого характеру, сльозотеча та неприємні відчуття в очах. Хронічні застійні процеси призводять до зниження нюху та втрати смакових відчуттів.

Слизова оболонка порожнини носа при алергічному риніті бліда і пухка. Гіперемії та лущення шкіри в області ніздрів не спостерігається. У деяких випадках спостерігається почервоніння кон’юнктиви. Зміни глотки цього захворювання не характерні, але іноді відзначається незначна чи помірна гіперемія.

Цілорічний алергічний риніт часто ускладнюється вторинною інфекцією, обумовленою закупоркою придаткових пазух через набряк слизової оболонки. Можливий розвиток отиту або синуситів. При сезонному риніті подібні ускладнення виникають дуже рідко. При тривалому перебігу захворювання нерідко розвиваються поліпи слизової оболонки носової порожнини, які ще більше закупорюють отвори придаткових пазух, ускладнюючи дихання і обтяжуючи перебіг супутніх синуситів.

У процесі встановлення діагнозу сезонного алергічного риніту велике значення має докладний збір анамнезу. Відзначається періодична маніфестація симптомів захворювання, пов’язана за часом із періодом цвітіння певних дерев та трав.

При діагностиці алергічного риніту цілорічного анамнестичні дані мають меншу цінність. Частий контакт з алергеном призводить до того, що симптоми алергічного риніту виражені постійно, тому встановити, який саме алерген спричинив захворювання, зазвичай неможливо. Іноді алергічна реакція на певні подразники проявляється низкою відмінностей у клінічній картині хвороби, що дозволяє попередньо визначити характер алергену.

Пацієнти з імовірним алергічним ринітом повинні пройти огляд отоларинголога з виконанням риноскопії. Також показано консультацію алерголога з проведенням спеціальних тестів. Найпростішим тестом, що дозволяє точно визначити причину алергії, є шкірна алергопроба. Дослідження засноване на зв’язуванні подразника з опасистими клітинами. Необхідно враховувати, що в деяких випадках при проведенні шкірної проби можливий хибнопозитивний результат. При негативній шкірній пробі й наявності анамнестичних даних, що свідчать про сенсибілізацію організму до алергену, іноді проводиться внутрішньошкірна проба. Достовірність результату внутрішньошкірної проби нижче через можливе супутнє неспецифічне подразнення в місці ін’єкції.

Алергічна природа риніту підтверджується при виявленні кількості еозинофілів в аналізі крові та назального мазка. Збільшення кількості нейтрофілів в аналізах крові та відокремлюваного з носової порожнини свідчить про вторинну інфекцію. Можливе проведення імуносорбентного аналізу з ферментною міткою для визначення рівня антитіл, що виробляються до певних алергенів.

Цілорічний риніт алергічної природи нерідко доводиться диференціювати зі звичайним вазомоторним ринітом. Клінічна картина захворювань має багато спільного, проте вазомоторний риніт, на відміну від алергічного, розвивається при контакті і неспецифічними подразниками. У деяких випадках симптоми, подібні до клінічної картини цілорічного алергічного риніту, викликають деякі захворювання верхніх дихальних шляхів інфекційної природи, анатомічні дефекти, вдихання ряду речовин, постійне використання препаратів для лікування нежитю, лікування естрогенами та β-адреноблокаторами.

Терапія при алергічному риніті визначається тяжкістю та формою захворювання. При легкому алергічному риніті призначають антигістамінні препарати (цетиризин, фексофенадин, дезлоратадин, лоратадин тощо) або інтраназальні глюкокортикоїди (будесонід, флутиказон і т.д.). При тяжкому алергічному риніті та захворюванні середнього ступеня тяжкості основним терапевтичним засобом стають інтраназальні глюкокортикоїди у поєднанні з препаратами антагоністів лейкотрієнів (зафірлукаст, монтелукаст натрію) або антигістамінними засобами. При прийомі антигістамінних засобів першого покоління необхідно враховувати побічну М-холіноблокуючу (аритмію, затримку сечі, нечіткість зору) та седативну дію препаратів.

Виражена закладеність носа є показанням до призначення судинозвужувальних препаратів місцевої дії, проте пацієнтам не рекомендують зловживати препаратами цієї групи через небезпеку розвитку лікарського риніту. Пацієнтам з деякими формами алергічного риніту рекомендують дотримуватись спеціальної дієти. Так, наприклад, хворі з алергією до пилку ліщини повинні виключити з раціону фундук та лісові горіхи, пацієнти з алергічним ринітом, спричиненим пилком берези – яблука тощо. Дієта обумовлена ​​можливістю перехресного реагування.

За наявності протипоказань до прийому лікарських засобів та недостатнього ефекту лікування можлива гіпосенсибілізація до певних алергенів (АСІТ). Лікування полягає у веденні під шкіру пацієнта поступово збільшених доз екстракту алергену. Повний курс десенсибілізації продовжується від 3 до 5 років. Ін’єкції алергенів виробляються один раз на 1-2 тижні. Через небезпеку розвитку анафілактичної реакції за пацієнтом спостерігають протягом 20 хвилин після ін’єкції. Можлива місцева реакція на вступ, яка проявляється у вигляді ущільнення або еритеми. Десенсибілізація протипоказана при тяжкій бронхіальній астмі та ряді серцево-судинних захворювань.

При неефективності консервативних методів лікування алергічного риніту та його наполегливій течії можливе проведення хірургічного втручання на носових раковинах – вазотомії. Операція проводиться надносовим доступом під місцевою анестезією.

Єдиний дійсно ефективний профілактичний захід при алергічному риніті – якомога повніше усунення контакту з алергеном, який став причиною розвитку захворювання. При алергічному риніті, викликаному клітинами шкіри тварин необхідно видалити з будинку тварину, при алергії, спровокованій пилком трав і спорами грибів, знадобиться зміна місця проживання або встановлення повітряних фільтрів у приміщенні.

Пацієнтам з алергічним ринітом, зумовленим пиловими мікрокліщами, слід забезпечити знижену вологість повітря в квартирі, видалити з будинку портьєри та килими, закрити подушки, матраци та ковдри пластиковими чохлами. Усім хворим з алергічним ринітом рекомендується виключити контакти з неспецифічними подразнювальними речовинами (тютюновим димом, різкими запахами, вапняним пилом).