Алергія на інсулін

Алергія на інсулін – це підвищена чутливість імунної системи до інсуліну та присутніх у препараті білкових домішок, що виявляється розвитком місцевої або системної алергічної реакції при введенні мінімальної кількості бичачого, свинячого чи людського інсуліну. Найчастіше відзначаються місцеві реакції з появою в місці ін’єкції набряку, сверблячки, хворобливості, рідше – системні прояви алергії на інсулін у вигляді кропив’янки, ангіоотеку, анафілактичної реакції. Діагностика включає вивчення алергологічного анамнезу, проведення лабораторних тестів (рівень гістаміну, специфічних імуноглобулінів та ін.). Лікування: антигістамінні засоби, зміна інсуліну, десенсибілізація.

Алергія на інсулін – підвищена реакція імунної системи на повторне парентеральне введення інсуліну. У більшості випадків алергічна реакція буває місцевою і проявляється у вигляді свербежу шкіри, ущільнення, хворобливості в місці ін’єкції. Системні реакції зустрічаються рідко, характеризуються шкірними проявами (кропив’янка, набряк Квінке), анафілаксією. Алергія на інсулін спостерігається у 5-30% хворих на цукровий діабет, зменшуючись при переході на сучасні очищені препарати (ДНК-рекомбінантний людський інсулін) та точному дотриманні технології введення лікарського засобу.

У лікуванні цукрового діабету використовуються різні препарати інсуліну (бичачий, свинячий, людський), що відрізняються за ступенем очищення та вмістом білкових або небілкових домішок. В основному алергічні реакції виникають на сам інсулін, значно рідше – на протамін, цинк та інші речовини, що містяться у лікарському препараті.

Найменша кількість алергічних реакцій відзначається під час використання різних видів людського інсуліну, найбільше – під час введення інсулінів тварин. Найбільш імуногенний – бичачий інсулін, відмінність якого від людського найбільш виражена (два інших амінокислотних залишків A-ланцюга і один – B-ланцюга). Найменша алергенність – у свинячого інсуліну (відмінність лише по одному амінокислотному залишку B-ланцюга). Число випадків алергії на інсулін значно зменшилося після впровадження в клінічну практику високоочищених інсулінів (зміст проінсуліну менше 10 мкг/г).

Розвиток місцевих реакцій може бути пов’язаний з неправильним введенням лікарських засобів (внутрішньошкірно, товстою голкою та пов’язаною з цим надмірною травматизацією шкірних покривів, неправильний вибір місця для ін’єкції, сильно охолоджений препарат тощо).

Підвищена чутливість до препаратів, що вводяться, формується за участю антитіл різних класів. Ранні місцеві алергічні реакції та анафілаксія зазвичай обумовлені імуноглобулінами E. Виникнення місцевих реакцій через 5-8 годин після введення препаратів інсуліну та розвиток інсулінорезистентності пов’язані з IgG. Алергія на інсулін, що розвивається через 12-24 години після введення препарату, зазвичай свідчить про алергічні реакції уповільненого типу (на сам інсулін або на присутній у препараті цинк).

Алергія на інсулін частіше проявляється розвитком легких місцевих реакцій підвищеної чутливості, які можуть виникати через 0,5-1 годину після введення препарату та швидко зникають (ранні реакції), або через 4-8 годин (іноді через 12-24 години) після ін’єкції. відстрочені, пізні реакції, клінічні прояви яких можуть зберігатися протягом кількох діб.

Основні симптоми місцевої алергічної реакції – почервоніння, набряклість і свербіж шкіри в місці ін’єкції. Сверблячка може бути локальною, помірною, іноді вона стає нестерпною і може поширюватися на сусідні ділянки шкіри. У частині випадків на шкірних покривах відзначаються сліди розчісування. Іноді в місці введення інсуліну може з’являтися ущільнення, що піднімається над шкірою (папула) і зберігається протягом 2-3 діб.

У поодиноких випадках тривале введення препаратів інсуліну в ту саму область тіла може призводити до розвитку місцевих алергічних ускладнень на кшталт феномену Артюса. При цьому свербіж, болісне ущільнення в місці ін’єкції може з’явитися через 3-5-10 днів після початку інсуліну. Якщо ін’єкції продовжують робити в ту ж ділянку, формується інфільтрат, який поступово збільшується, стає різко болючим і може нагноюватися з утворенням абсцесу та гнійних нориць, підвищенням температури тіла та порушенням загального стану хворого.

Алергія на інсулін з розвитком системних, генералізованих реакцій зустрічається у 0,2% хворих на цукровий діабет, при цьому частіше клінічні симптоми обмежуються появою кропив’янки (гіперемія, пухирі, що сверблять у місці введення препарату), ще рідше – розвитком ангіоневротичного набряку Квінке. Системні реакції зазвичай пов’язані з відновленням інсулінотерапії після тривалої перерви.

Діагностика алергії на інсулін заснована на ретельному вивченні даних алергологічного анамнезу (конкретний зв’язок між введенням препаратів інсуліну та появою симптомів гіперчутливості), характерною клінічною картиною, даних огляду пацієнта лікарем алергологом-імунологом, ендокринологом, дерматологом та іншими фахівцями.

Проводяться стандартні клінічні дослідження для оцінки загального стану організму та рівня компенсації цукрового діабету, визначається рівень загальних та специфічних імуноглобулінів, а також інші дослідження, що використовуються у практичній алергології для виключення алергічних реакцій іншої етіології.

У спеціалізованих установах можуть проводитися шкірні алергопроби з введенням мікродоз різних видів інсуліну. При внутрішньошкірній пробі вводиться розчин інсуліну в дозі 0,02 мл (розведення 0,004 од/мл), шкірна реакція оцінюється через годину за вираженістю гіперемії і розміром папули, що з’явилася.

Алергію на інсулін необхідно диференціювати з іншими алергічними захворюваннями, псевдоалергійними реакціями, вірусними інфекціями, шкірними захворюваннями, свербежем шкіри при нирковій недостатності та лімфопроліферативних захворюваннях, новоутвореннях.

При легких місцевих гіперреакціях, які швидко (протягом кількох хвилин, максимум протягом години) проходять самостійно, додаткові лікувальні заходи не потрібні. Якщо зміни зберігаються тривало, стають більш вираженими після кожного інсуліну, необхідно призначення антигістамінних препаратів, а ін’єкції інсуліну рекомендується робити в різні ділянки тіла дробовими дозами. Якщо алергія на інсулін зберігається, необхідне використання свинячого чи людського інсуліну, у якому відсутній цинк. Оптимальним буде повний перехід на запровадження очищеного людського інсуліну.

При розвитку системних реакцій (кропив’янка, набряк Квінке, анафілаксія) необхідне надання невідкладної допомоги із введенням адреналіну, глюкокортикостероїдів, антигістамінних засобів, підтримкою функції кровообігу та дихання. Повна відміна інсулінотерапії в цих ситуаціях недоцільна, можливе тимчасове зниження кількості інсуліну, що вводиться в 3-4 рази і поступове збільшення дози до середньої терапевтичної протягом 2-3 днів.

Якщо інсулінотерапія була припинена на 2-3 дні і більше, необхідна перевірка чутливості до конкретного препарату шляхом проведення шкірних проб та визначення виду інсуліну, що найменше викликає алергічні реакції. Після цього необхідне проведення десенсибілізації (АСІТ) із запровадженням мінімальної першої дози інсуліну та поступовим підвищенням дозувань. Такий лікувальний підхід можливий лише в умовах спеціалізованого ендокринологічного або алергологічного стаціонару.

Іноді при неефективності десенсибілізації, необхідності проведення інсулінотерапії та наявності ознак анафілаксії виконується введення очищеного людського інсуліну разом із глюкокортикостероїдними гормонами (гідрокортизоном) в одному шприці невеликими дозами внутрішньом’язово.

При заміні препарату інсуліну на менш очищені ознаки алергії зникають. У поодиноких випадках можливі важкі системні алергічні реакції. Профілактика полягає у правильному доборі препаратів інсуліну та своєчасній їх заміні у разі виникнення алергічних реакцій. Для цього пацієнти повинні бути обізнані про прояви алергії на інсулін та способи усунення небажаних ефектів.