Алергія на місцеві анестетики

Алергія на місцеві анестетики – це гіперчутливість до лікарських препаратів, які використовуються для місцевої анестезії у загальній хірургічній практиці, стоматології, неврології, гінекології та офтальмології. Патологічний процес може протікати у вигляді алергічної та псевдоалергічної реакції. Клінічні прояви характеризуються розвитком кропив’янки, дерматиту, набряку Квінке, анафілаксії, бронхоспазму. Діагностика включає вивчення анамнезу, проведення алергологічного дослідження (шкірні проби, провокаційні тести, визначення IgE у сироватці крові та ін.). Лікування: виключення контакту з алергеном, антигістамінні засоби, глюкокортикоїди, відновлення функції кровообігу та дихання.

Алергія на місцеві анестетики – підвищена чутливість організму до певних медикаментозних засобів, які застосовуються для місцевого знеболювання під час проведення невеликих хірургічних втручань та лікарських маніпуляцій. Справжні алергічні реакцію введення анестетика зустрічаються рідко, частіше патологічний процес протікає за механізмом псевдоалергії. Гіперчутливість частіше розвивається до місцевих анестетиків Ester-типу, в хімічній структурі яких присутні ефіри бензойної кислоти (новокаїну, тетракаїну, бензокаїну), рідше до препаратів Amide, що містять (лідокаїну, тримекаїну, артикаїну та ін.). За статистичними даними, алергічні та псевдоалергічні реакції, пов’язані з використанням місцевоанестезуючих засобів, становлять від 6% до 20% всіх випадків лікарської алергії.

Місцеві анестетики широко використовуються у різних галузях медичної практики, насамперед у амбулаторній хірургії, стоматології, офтальмології, гінекології та ендоскопії. Розрізняють аміноефірні (бензокаїн, прокаїн, тетракаїн) та аміноамідні (лідокаїн, тримекаїн, мелівакаїн, артикаїн, прилокаїн та ін) місцевоанестезуючі засоби. Ці лікарські препарати застосовують у вигляді ін’єкцій, аерозолів, крапель і кремів, причому найчастіше до основного засобу, що забезпечує місцеве знеболювання, додають інші компоненти, що дозволяють знизити дозу анестетика та покращити якість аналгезії. Гіперчутливість може відзначати будь-які речовини, що входять до складу місцевого анестетика.

Справжня алергія на місцеві анестетики з участю імунологічних механізмів зустрічається дуже рідко і становить трохи більше 1% від усіх випадків непереносимості цієї групи лікарських засобів. Найчастіше зустрічається не справжня алергія, а псевдоалергічна реакція на певні компоненти анестетика.

При істинній алергії у відповідь на повторне введення місцевого анестетика протягом декількох хвилин розвивається IgE-опосередкована алергічна реакція негайного типу, що проявляється кропив’янкою та анафілаксією. Алергічна реакція може бути відстроченою, що виникає через кілька годин після повторного контакту з проблемним лікарським засобом. При цьому відбувається розпізнавання антигенів сенсибілізованими T-лімфоцитами з подальшим синтезом лімфокінів та розвитком запальної реакції. У цьому випадку алергія на місцеві анестетики проявляється локальним набряком та алергічним контактним дерматитом.

Імунологічні механізми при псевдоалергії не задіяні, а патологічний процес розвивається внаслідок прямого неспецифічного вивільнення гістаміну, що знаходиться у гладких клітинах та базофілах, або активації системи комплементу. При помилковій алергії на місцеві анестетики тяжкість клінічних проявів залежить насамперед від дозування препарату та швидкості його введення.

Основні клінічні прояви алергії на місцеві анестетики залежить від типу гіперчутливості до лікарських препаратів. При розвитку алергічної реакції негайного типу частіше спостерігається алергічна ураження шкірних покривів за типом кропив’янки з появою еритеми і пухирів, що сверблять рожевого кольору.

При розвитку алергічної реакції уповільненого типу основними ознаками будуть локальні зміни шкіри та підшкірної клітковини: контактний дерматит, еритродермія, вузлувата еритема, рідше – алергічний васкуліт. Псевдоалергічні прояви непереносимості лікарських препаратів для місцевої анестезії різноманітні і включають в себе ураження шкірних покривів (локальний набряк та еритему, поширений свербіж шкіри), ринокон’юнктивіт, ларингоспазм і бронхіальну обструкцію, ентероколіт і анафілактоїдну реакцію.

Несподівано може виникати ангіоотек підшкірної клітковини, який зберігається протягом декількох годин (добу) і становить особливу небезпеку при ураженні слизової оболонки гортані. Рідкісний, але важко протікає прояв алергії на місцеві анестетики – анафілактичний шок, який характеризується порушенням роботи дихальної та серцево-судинної систем і за відсутності своєчасної невідкладної допомоги нерідко призводить до летального результату.

Точна діагностика алергії на місцеві анестетики найчастіше становить певні труднощі, оскільки існує безліч причинних факторів, що призводять до непереносимості цієї групи лікарських препаратів. Це і токсична дія у зв’язку з перевищенням дозувань анестетика, і наявність вродженої ідіосинкразії (гіперчутливості) до цього препарату через порушення роботи ферментних систем організму, і алергія, і псевдоалергія.

Для встановлення точного діагнозу потрібно ретельний збір загального та алергологічного анамнезу, аналіз клінічних проявів гіперчутливості, консультації алерголога-імунолога, дерматолога, отоларинголога та інших лікарів-фахівців. Для істинної алергії на місцеві анестетики характерні розвиток симптоматики при повторному використанні мінімальних доз проблемного препарату (через 5-10 днів після першого контакту) та алергічна реакція (кропив’янка, анафілаксія), що виникає при кожному наступному введенні алергену.

При псевдоалергії вираженість клінічних проявів непереносимості анестетика залежить від його дози та швидкості введення. Для розмежування алергічних та псевдоалергічних реакцій виконуються такі методи, що часто використовуються в алергології, як шкірні проби та провокаційні тести. Подібні дослідження повинні проводитися тільки лікарем-алергологом у закладі, де створено всі умови для надання кваліфікованої невідкладної допомоги за можливих ускладнень. Найбільш безпечними діагностичними процедурами є полоскальний (полоскання рота розчином анестетика протягом 2 хвилин) та слизово-ясенний тест (аплікація розчину місцевого анестетика на ділянку ясна на 50 хвилин).

Для уточнення діагнозу істинної алергії на місцеві анестетики виконується дослідження крові з визначенням рівня триптази, гістаміну, загального та специфічного IgE у сироватці крові. Диференціальна діагностика проводиться з іншими алергічними та псевдоалергічними реакціями на лікарські препарати, харчові продукти, латекс та інші компоненти. Важливо відрізняти від алергії симптоми інтоксикації організму під час введення підвищених доз анестезуючих засобів. Крім того, необхідно пам’ятати про наявність частих випадків психовегетативних реакцій на місцеві анестетики з розвитком вазовагального непритомності, панічної атаки (вегетативного кризу) та істеричного (конверсійного) розладу.

Лікувальні заходи при алергії на місцевоанестезуючі речовини включають відмову від використання препаратів, до яких відзначалася непереносимість в анамнезі, та заміну їх лікарськими засобами з іншої групи. За неможливості такої заміни слід по можливості використовувати внутрішньовенну седацію, інтубаційний загальний наркоз, наркотичні та ненаркотичні анальгетики, гіпнотичний вплив, голкорефлексотерапію та електростимуляцію. Надання невідкладної медичної допомоги при алергії на місцеві анестетики включає інфузійну терапію, використання адреналіну, антигістамінних препаратів та глюкокортикостероїдів, підтримання функції кровообігу та дихання.

Найбільш небезпечні за своїми наслідками генералізовані форми алергії – ангіоневротичний набряк та анафілаксія. У цих випадках прогноз залежить від швидкості та якості надання невідкладної допомоги. У разі розвитку локальних проявів алергії прогноз є сприятливим. Для запобігання небажаним алергійним реакціям на місцевоанестезуючі препарати необхідно ретельно збирати алергоанамнез, проводити шкірні або провокаційні проби на анестетики. Пацієнти, яким планується діагностика, стоматологічне лікування чи хірургічна операція під місцевою анестезією, повинні заздалегідь повідомляти лікаря про переносимість лікарських засобів.