Алергодерматози

Алергодерматози – це група хронічних алергічних хвороб, які проявляються сверблячими висипаннями на шкірі. Патологія виникає під дією харчових, побутових, лікарських чи промислових алергенів. Симптоми аллергодерматозу: гіперемія, набряк, свербіж, поліморфний висип на шкірному покриві, ліхеніфікація та лущення при тривалому перебігу хвороби. Для діагностики призначають алергопроби, імунологічні, клінічні та біохімічні аналізи крові, копрограму, дослідження на дисбактеріоз. Лікування включає антигістамінні препарати, кортикостероїди, стабілізатори мембран опасистих клітин, що доповнюються місцевою терапією у вигляді мазей, примочок.

Алергодерматози – одна з найбільш поширених патологій на земній кулі, яка діагностується у 5-7% дорослого населення. За даними ВООЗ, справжня поширеність шкірної алергії сягає 25-33%. Вищий рівень захворюваності у жителів розвинених країн. Проблема має велике медико-соціальне значення, оскільки полівалентна сенсибілізація населення постійно зростає, відповідно підвищується частота шкірних алергозів, інших алергічних захворювань.

Шкірна алергія – багатофакторіальне захворювання зі складним механізмом розвитку, що виникає при поєднанні негативного впливу екзогенних тригерів, функціональних змін в організмі, різних патологій, обтяженої спадковості. Причини алергічних дерматозів можна поєднати у такі групи:

• Харчові фактори. Продукти харчування – найчастіший алерген, який викликає шкірний алергоз. Це пов’язано як із гіперреакціями на звичні білки їжі, так із частим застосуванням консервантів, барвників, ароматизаторів у готових продуктах. У більшості алергіків відзначається перехресна сенсибілізація до кількох харчових антигенів.
• Захворювання ШКТ. Гастроентерологічні хвороби асоційовані з підвищеним ризиком алергії, оскільки при порушеннях травлення, зміні мікрофлори до організму потрапляють білки-антигени. Вони викликають повторну сенсибілізацію, провокують рецидиви алергодерматозу.
• Несприятливий мікроклімат приміщень. Основною небезпекою житлових будинків називають пилових кліщів видів Dermatophagoides pteronyssinus, Dermatophagoides farinae. Продукти життєдіяльності цих комах стають тригером до 50-80% загострень алергодерматозів, тому алергія на свій пил визнана ВООЗ «всесвітньою проблемою для здоров’я».
• Неконтрольований прийом ліків. Через велику кількість безрецептурних препаратів, доступності медичної інформації люди вважають за краще займатися самолікуванням, приймаючи медикаменти тривалий час без показань. Велику небезпеку також становлять БАДи з невідомим складом, які не підлягають сертифікації.
• Спадкова схильність. Генетичні мутації зумовлюють зміни бар’єрної функції шкіри та вроджену гіперреактивність імунної системи на антигени, інфекційні агенти. У разі перші прояви алергозів виникають ще дитинстві, продовжуючись протягом усього життя.
• Професійні шкідливості. Групу ризику складають працівники, які постійно контактують із хімічними алергенами — медики, хіміки, будівельники, перукарі, візажисти. Вони більш схильні до розвитку контактного дерматиту, екземи, причому ризик прямо пропорційний стажу роботи.
• Індустріалізація країн. Промислові викиди, вихлопні гази, велика кількість косметичних засобів, побутової хімії, велика кількість продуктів із синтетичних матеріалів – всі ці тригери при постійному контакті провокують появу хронічних алергічних патологій.

Основний імунопатологічний механізм – зміна співвідношення між фракціями Т-хелперних клітин Th-1 і Th-2 на користь останніх, внаслідок чого підвищується вироблення прозапальних цитокінів, специфічних імуноглобулінів Е (IgE). Імуноглобуліни фіксуються на мембранах опасистих клітин, провокуючи викид медіаторів алергії (гістаміну, кінінів, серотоніну), які відповідають за розвиток типових зовнішніх проявів алергодерматозу.

При шкірних алергозах запалення має хронічний характер, оскільки є Т-клітини пам’яті. Вони залишаються у шкірі, осідаючи на клітинах Лангерганса, кератиноцитах, підтримують постійну активацію імунопатологічних механізмів. У свою чергу, механічне подразнення шкіри викликає пошкодження кератиноцитів, вихід медіаторів алергічної реакції, що в літературі має назву «свербіжно-розчісний цикл».

Серед учених широко поширена гіпотеза «гігієни», яка пояснює частішу аллергодерматоз серед жителів країн з високим рівнем розвитку. Фахівці пояснюють, що повсюдне використання антибіотиків, вакцин націлює імунну систему на розпізнавання та сприйняття спочатку нешкідливих факторів (наприклад, деяких продуктів) як токсинів. Внаслідок цього відбувається гіперактивація імунітету, з’являються клінічні ознаки патології.

Шкірні алергії включають кілька захворювань, основні з яких: атопічний дерматит, контактний алергічний дерматит, екзема, кропив’янка. Також до цієї групи належать різні форми алергічних васкулітів, токсикодермія, герпетиформний дерматит Дюрінга. За течією всі алергопатології мають гостру та хронічну стадії, періоди загострення, ремісії. Посилення симптоматики спостерігається в осінньо-весняний період.

Гострі симптоми представлені почервонінням, набряклістю шкіри, вузликовими (папулами) та пухирцевими висипаннями (везикулами). Характерна особливість усіх видів алергозів — сильний свербіж шкіри, який завдає хворому дискомфорту, викликає психоемоційні розлади, порушує працездатність, сон. На тлі розчесів зазвичай формуються ерозії, мокнутия, що гояться з утворенням скоринок.

При хронічному перебігу аллергодерматозів пацієнтів турбує періодична свербіж, надмірна сухість, лущення, потовщення шкірного покриву, посилення його малюнка (ліхеніфікація). У типових місцях висипань трапляються ділянки підвищеної пігментації. Специфічна ознака хронічних алергозів – «поліровані нігті» зі сточеними краями, що виникають при щоденному розчісуванні шкіри.

У зв’язку з постійними розчісуваннями при аллергодерматозах порушуються бар’єрні властивості шкіри, сприяючи приєднанню вторинної бактеріальної або мікотичної інфекції. Гнійничкові висипання (піодермії) – найпоширеніше ускладнення, яке при масивному поширенні поверхні тіла порушує загальний стан хворих, викликає підйом температури тіла, нездужання.

Хронічні алергози, як правило, асоційовані з герпетичною інфекцією шкіри, слизових оболонок. Якщо елементи висипу локалізовані в очах, захворювання ускладнюється кон’юнктивітом, блефаритом. До 80% пацієнтів страждають від респіраторних алергій, а близько 30% з часом хворіють на бронхіальну астму. До того ж, помітні елементи на поверхні шкірних покривів, сильна сверблячка змушують людину обмежувати соціальну активність, можуть провокувати депресії.

Алергодерматози мають типову клінічну картину, тому лікар-дерматолог встановлює попередній діагноз при фізикальному огляді, дерматоскопії. Подальше обстеження проводиться разом із алергологом-імунологом, щоб підтвердити імунологічну природу хвороби, виявити провокуючі чинники. План діагностики включає:

• Імунологічні аналізи. Для встановлення причини аллергодерматозу потрібні результати дослідження специфічних IgE-антитіл до найпоширеніших антигенів. За показаннями проводиться розширений аналіз із визначенням фракцій Т-лімфоцитів та В-лімфоцитів, інших імуноглобулінів (IgA, IgM, IgG).
• Алергопроби. Прик-тести – “золотий стандарт” діагностики, за допомогою якого виявляють тригери у конкретного хворого. Алергопроби виконуються тільки під час ремісії, для їх постановки використовують стандартні алергени: пилкові, побутові, епідермальні, лікарські.
• Дослідження крові. Клінічні, біохімічні аналізи важливі з метою оцінки загального стану організму, функціонування внутрішніх органів, виключення супутніх хвороб. Обов’язково визначають рівень цукру крові натщесерце, при відхиленнях у результатах рекомендовано глюкозотолерантний тест.
• Аналіз калу. Враховуючи часті зв’язки аллергодерматозів з дисбактеріозом, іншими патологіями ШКТ, фахівець призначає копрограму, дослідження фекалій на яйця глист, найпростіших. Цінну інформацію дає аналіз на дисбактеріоз, за ​​результатами якого виявляють переважання патогенної флори у кишечнику.

Пацієнту з алергодерматозом потрібні консультації інших профільних фахівців: стоматолога – для виявлення карієсу як основного хронічного вогнища інфекції, гастроентеролога – за наявності відхилень у копрограмі та/або скаргах з боку шлунково-кишкового тракту, ЛОР-лікаря – при високому ступені колонізації ротоглотки умовно.

Алергічні дерматози вимагають тривалого комплексного лікування, яке включає не лише патогенетичні, симптоматичні ліки, а й корекцію способу життя та харчування, усунення супутньої патології, боротьбу з ускладненнями. Хворим підбирають індивідуальну гіпоалергенну дієту, рекомендують максимально прибрати з дому предмети, що утримують пил. При зв’язку аллергодерматоз з професійними тригерами потрібно змінити роботу.

Патогенетично виправданий напрямок лікування – застосування антигістамінних препаратів. Ліки пригнічують молекулярні реакції, що лежать в основі алергічного запалення, блокують виділення прозапальних медіаторів, завдяки чому швидко знімають суб’єктивні симптоми, зменшують шкірні симптоми. Крім Н1-гістаміноблокаторів, в терапії алергодерматозів використовуються:

• Глюкокортикоїди. Системні стероїди застосовуються короткими курсами при сильних загостреннях алергодерматозів, поширеному ураженні шкірного покриву. Їх часто доповнюють стабілізаторами клітинних мембран, які пригнічують основні ланки патогенезу алергозу.
• Транквілізатори. Ліки показані в період загострень при нестерпному свербіні, що заважає сну, повсякденній активності пацієнта. Окрім транквілізаторів, використовуються рослинні седативні, снодійні засоби, антидепресанти.
• Пробіотики. Препарати з корисними бактеріями необхідні ліквідації дисбактеріозу. Для більшої ефективності їх комбінують із пребіотиками, травними ферментами. У гострому періоді шкірного алергозу призначаються сорбенти для елімінації антигенів.
• Антибіотики. Протимікробна терапія потрібна при ускладненні алергодерматозу піодермією, а також для санації хронічних інфекційних вогнищ – тригерів загострення шкірного алергозу. При рецидивуючих гнійних висипаннях також рекомендуються імуномодулятори.

При аллергодерматоз обов’язково проводиться місцева терапія. Найбільшу ефективність мають мазі з топічними стероїдами, антигістамінними засобами, які швидко усувають шкірні прояви захворювання, знімають свербіж. У стадії мокнення та виразок ефективні примочки з антисептиками, протизапальними складами. Як допоміжний метод застосовується фототерапія (УФО).

При виключенні контакту з алергеном та комплексною медикаментозною терапією настає одужання, проте при повторній взаємодії з тригером розлад знову загострюється. Алергодерматози відрізняються хвилеподібним хронічним перебігом, тому прогноз для повного одужання сумнівний. Вселяє побоювання поєднання шкірних проявів з іншими алергічними захворюваннями.

Первинна профілактика аллергодерматозів передбачає максимальне виключення факторів ризику: правильне харчування, регулярне вологе прибирання приміщень, розумне контрольоване призначення медикаментів. Основу вторинної профілактики становить уникнення контактів з антигенами, а за неможливості це зробити – превентивний прийом протиалергічних препаратів у періоди найімовірніших загострень (осінь, весна).