Алкогольна хвороба печінки

Алкогольна хвороба печінки – це структурне переродження та порушення функції печінки, обумовлене систематичним тривалим вживанням алкоголю. У пацієнтів з алкогольною хворобою печінки відзначається зниження апетиту, тупі болі у правому підребер’ї, нудота, діарея, жовтяниця; у пізній стадії розвивається цироз та печінкова енцефалопатія. Установленню діагнозу сприяє проведення УЗД, доплерографії, сцинтиграфії, біопсії печінки, дослідження біохімічних проб крові. Лікування передбачає відмову від спиртного, прийом медикаментів (гепатопротекторів, антиоксидантів, седативних засобів), за необхідності – трансплантацію печінки.

Алкогольна хвороба печінки розвивається в осіб, які тривалий час (більше 10-12 років) зловживають алкогольними напоями в середньодобових дозах (у перерахунку на чистий етанол) 40-80 грам для чоловіків і більше 20 грам – для жінок. Прояви алкогольної хвороби печінки – жирова дистрофія (стеатоз, жирове переродження тканини), цироз (заміна тканини печінки на сполучну – фіброзну), алкогольний гепатит.

Ризик виникнення алкогольної хвороби у чоловіків майже втричі вищий, оскільки зловживання алкоголем серед жінок та чоловіків зустрічається у пропорції 4 до 11. Проте розвиток алкогольної хвороби у жінок відбувається швидше та за умови вживання меншої кількості алкоголю. Це з гендерними особливостями всмоктування, катаболізму і виведення спирту. У зв’язку із збільшенням споживання міцних спиртних напоїв у світі, алкогольна хвороба печінки становить серйозну соціальну та медичну проблему, вирішенням якої займаються фахівці у сфері сучасної гастроентерології та наркології.

Серед основних причин, що провокують алкогольну хворобу печінки, дослідники вказують:

• високі дози алкоголю, частота і тривалість його вживання;
• жіноча стать (активність алкогольдегідрогенази у жінок, як правило, нижче);
• генетична схильність до зниженої активності алкоголь-руйнівних ферментів;
• супутні чи перенесені хвороби печінки;
• порушення обміну речовин (метаболічний синдром, ожиріння, шкідливі харчові навички), ендокринні розлади.

Основна маса надходить в організм етилового спирту (85%) піддається дії ферменту алкогольдегідрогенази та ацетатдегідрогенази. Ці ферменти виробляються в печінці та шлунку. Швидкість розщеплення спирту залежить від генетичних особливостей. При регулярному тривалому вживанні алкоголю катаболізм прискорюється, відбувається накопичення токсичних продуктів, що утворюються при розщепленні етанолу. Ці продукти токсично впливають на тканини печінки, викликаючи запалення, жирове або фіброзне переродження клітин печінкової паренхіми.

Першою стадією алкогольної хвороби печінки, що виникає практично у 90 відсотках випадків регулярного зловживання алкоголем понад 10 років, є жирова дистрофія печінки. Найчастіше вона протікає безсимптомно, іноді хворі відзначають знижений апетит та періодичні тупі болі у правому підребер’ї, можливо нудоту. Приблизно у 15% пацієнтів спостерігається жовтяниця.

Гострий алкогольний гепатит також може протікати без виражених клінічних симптомів, або мати блискавичну тяжку течію, що призводить до смерті. Однак найчастішими ознаками алкогольного гепатиту є больовий синдром (тупий біль у правому підребер’ї), диспепсичний розлад (нудота, блювання, діарея), слабкість, розлад апетиту та схуднення. Також частим симптомом є печінкова жовтяниця (шкіра має охряний відтінок). У половині випадків гострий алкогольний гепатит супроводжується гіпертермією.

Хронічний алкогольний гепатит протікає тривалий час з періодами загострень та ремісій. Періодично виникають помірні болі, може з’являтися нудота, відрижка, печія, діарея, що чергується із запорами. Іноді відзначається жовтяниця.

При прогресуванні алкогольної хвороби до симптомів гепатиту приєднуються ознаки, характерні для цирозу печінки, що розвивається: пальмарна еритема (почервоніння долонь), телеангіектазії (судинні зірочки) на обличчі і тілі, синдром «барабанних паличок» (характерне) (патологічна зміна форми та консистенції нігтів); “голови медузи” (розширені вени передньої черевної стінки навколо пупка). У чоловіків іноді відзначають гінекомастію та гіпогонадизм (збільшення молочних залоз та зменшення яєчок).

З подальшим розвитком алкогольного цирозу у пацієнтів відзначається характерне збільшення привушних залоз. Ще одним характерним проявом алкогольної хвороби печиво в термінальній стадії є контрактури Дюпюїтрена: спочатку на долоні над сухожиллями IV-V пальців виявляється щільний сполучнотканинний вузлик (іноді болючий). Надалі відбувається його розростання із залученням до процесу суглобів кисті. Пацієнти скаржаться на утруднення згинання безіменного пальця і ​​мізинця. Надалі може статися їхнє повне знерухомлення.

Алкогольна хвороба печінки найчастіше призводить до розвитку шлунково-кишкових кровотеч, печінкової енцефалопатії (токсичні речовини, які накопичуються в організмі внаслідок зниження функціональної активності, відкладаються у тканинах головного мозку), порушення роботи нирок. Особи, які страждають на алкогольну хворобу, входять до групи ризику розвитку раку печінки.

У діагностиці алкогольної хвороби печінки значну роль відіграє збір анамнезу та виявлення тривалого зловживання пацієнтом алкоголю. У ході консультації лікар-гепатолог або гастроентеролог ретельно з’ясовує як давно, з якою регулярністю та в яких кількостях пацієнт вживає спиртні напої.

При лабораторних дослідженнях у загальному аналізі крові відзначається макроцитоз (позначається токсичний вплив алкоголю на кістковий мозок), лейкоцитоз, прискорення ШОЕ. Може відзначатися мегабластична та залізодефіцитна анемія. Знижена кількість тромбоцитів пов’язана з пригніченням функцій кісткового мозку, а також виявляється як симптом гіперспленізму при підвищенні тиску в системі порожнистої вени при цирозі.

При біохімічному дослідженні крові спостерігається підвищення активності АСТ та АЛТ (печінкові трансферази). Також відзначають високий вміст білірубіну. Імунологічний аналіз виявляє підвищення рівня імуноглобуліну А. При вживанні алкоголю в середньодобовій дозі понад 60 г чистого етанолу в сироватці відзначають підвищення збідненого вуглеводами трансферину. Іноді може спостерігатися підвищення кількості сироваткового заліза.

Для діагностики алкогольної хвороби печінки необхідний ретельний збір анамнезу. Важливо враховувати частоту, кількість та вид споживаних алкогольних напоїв. У зв’язку з підвищеним ризиком розвитку раку печінки у пацієнтів із підозрою на алкогольну хворобу визначають вміст у крові альфа-фетопротеїну. За його концентрації понад 400 нг/мл припускають наявність раку. Також у пацієнтів спостерігається порушення жирового обміну – у крові підвищується вміст тригліцеридів.

До інструментальних методик, що допомагають діагностувати алкогольну хворобу, відносять УЗД органів черевної порожнини та печінки, доплерографію, КТ, МРТ печінки, радіонуклеїнове дослідження та біопсію тканини печінки.

При проведенні УЗД печінки добре видно ознаки змін розмірів та форми, жирового переродження печінки (характерна гіперехогенність тканин печінки). Ультразвукова доплерографія виявляє портальну гіпертензію та підвищення тиску в системі печінкової вени. Комп’ютерна та магнітно-резонансна томографія добре візуалізує тканину печінки та її судинну систему. При радіонуклеїдному скануванні виявляються дифузні зміни в печінкових часточках, а також можна визначити швидкість печінкової секреції та продукування жовчі. Для остаточного доказу алкогольної хвороби проводять біопсію печінки для гістологічного аналізу.

Обов’язковою умовою є повна та остаточна відмова від вживання алкоголю. Цей захід викликає поліпшення стану, але в ранніх стадіях стеатозу може призвести до лікування. Також хворим на алкогольну хворобу печінки призначають дієту. Обов’язкове харчування з достатньою калорійністю, збалансованим вмістом білків, вітамінної та мікроелементів, оскільки особи, які зловживають алкоголем, часто страждають від гіповітамінозів та дефіциту протеїнів. Пацієнтам рекомендовано прийом мультивітамінних комплексів. При вираженій анорексії – харчування парентерально чи з допомогою зонда.

Лікарська терапія включає заходи щодо дезінтоксикації (інфузійна терапія розчинами глюкози, піридоксин, кокарбоксилаза). Для регенерації тканини печінки застосовують есенційні фосфоліпіди. Вони відновлюють структуру та функціональність клітинних мембран та стимулюють активність ферментів та захисні властивості клітин. При тяжкій формі гострого алкогольного гепатиту, що загрожує життю пацієнта, застосовують кортикостероїдні препарати. Протипоказанням до їх призначення є наявність інфекції та шлунково-кишкові кровотечі.

Урсодезоксихолеву кислоту призначають як гепатопротектор. Вона також має жовчогінні властивості і регулює ліпідний обмін. Препарат S-аденозилметіонін використовують для корекції психологічного стану. При розвитку контрактур Дюпюїтрена спочатку проводять лікування фізіотерапевтичними методами (електрофорез, рефлексотерапія, ЛФК, масаж та ін.), а в занедбаних випадках вдаються до хірургічної корекції.

Цироз печінки вимагає симптоматичного лікування та терапії виникаючих ускладнень (венозних кровотеч, асциту, печінкової енцефалопатії). У термінальній стадії захворювання хворим може бути рекомендовано трансплантацію донорської печінки. Для здійснення цієї операції потрібно суворе утримання від алкоголю не менше ніж протягом півроку.

Прогноз безпосередньо залежить від стадії алкогольної хвороби печінки, суворого дотримання лікарських рекомендацій та повної відмови від вживання алкоголю. Стадія стеатозу оборотна і за належних терапевтичних заходів робота печиві нормалізується протягом місяця. Розвиток цирозу саме собою має несприятливий результат (виживання протягом 5 років у половини пацієнтів) і загрожує виникненням раку печінки. Профілактика алкогольної хвороби печінки передбачає утримання від зловживання алкоголем.