Амебіаз легень

Амебіаз легень – це інфекційне захворювання, що викликається найпростішими мікроорганізмами (дизентерійною амебою), що характеризується розвитком запалення та утворенням абсцесів у легеневій тканині. Виявляється задишкою, кашлем з кров’янистим мокротинням, лихоманкою та болями в грудній клітці. Діагноз виставляється виходячи з даних променевого дослідження, виявлення збудника лабораторними методами. При амебіазі призначають консервативну терапію препаратами з антипротозойною активністю, антибактеріальними засобами. При формуванні хронічних абсцесів легень, емпієм плеври виконується оперативне лікування.

Амебіаз легень нечасто зустрічається як самостійна патологія і зазвичай є ускладненням найпоширенішої кишкової форми захворювання. Поодинокі випадки легеневих поразок спостерігаються повсюдно. Захворюваність значно вища в умовах субтропічного та тропічного клімату. Інфекція реєструється цілий рік, у спеку року кількість хворих дещо збільшується. Основну масу пацієнтів становлять особи чоловічої статі віком від 20 до 60 років. Співвідношення кількості хворих чоловіків та жінок становить 9:1. До групи ризику захворюваності на амебіаз входять особи з імуносупресією будь-якої етіології, у тому числі, вагітні та жінки в післяпологовому періоді.

Амебіаз відноситься до протозойних антропонозних інфекцій. Збудником хвороби є гістолітична (дизентерійна) амеба, що має здатність існувати у вегетативних формах – великої вегетативної, тканинної, просвітної та передцистної – і у вигляді цист. Інцистування захищає амебу від шкідливого зовнішнього впливу. Перебуваючи у вегетативної формі, найпростіші розмножуються, поширюються по організму, формуючи вогнища у різних органах, у т. ч. у легенях. Механізм передачі хвороби – фекально-оральний. Джерелом інфекції є хворий на амебіаз або цистоносій. Здорова людина заражається через продукти харчування, воду, предмети особистого вжитку. Можливий контактний метод інфікування. Переносниками цист нерідко є таргани, мухи та деякі інші комахи.

Зараження відбувається при заковтуванні цист. Інцистованим дизентерійним амебам не шкодить кисле середовище шлунка. Вони потрапляють у тонкий кишечник, де цисти перетворюються на передцистні та просвітні вегетативні форми. У сліпій кишці і висхідному відділі товстого кишечника найпростіші активно розмножуються. Вони трансформуються у велику вегетативну форму, здатну до пересування та вивільнення низки протеолітичних ферментів. Завдяки цим здібностям велика вегетативна амеба впроваджується у стінку кишечника, де надалі персистує у вигляді тканинної форми. Лімфогенним або гематогенним шляхом така вегетативна форма потрапляє в дихальну систему та викликає легеневий амебіаз. Поразка легень також розвивається у разі прориву амебного абсцесу печінки у плевральну порожнину.

При патоморфологічному дослідженні виявляються множинні ділянки інфільтрації та абсцеси в альвеолярній тканині. Найчастіше уражається нижня частка правої легені. У центрі амебного абсцесу є ділянка некрозу легеневої тканини желатиноподібної консистенції. По периферії знаходиться зона перифокального запалення. У некротизованій частині можна знайти збудника хвороби. У плевральній порожнині виявляється ексудат, нерідко гнійний характер.

Клінічна картина на початку захворювання багато в чому залежить від шляху розповсюдження інфекції. Легеневим проявам часто передує типова для дизентерії діарея або ознаки ураження печінки. На тлі субфебрильної лихоманки та болів у правому підребер’ї з’являється кашель із мокротинням. Відкашлюється коричнево-червоний (кольори «анчоусного соусу») бронхіальний вміст. Іноді за наявності жовчно-бронхіального нориці спостерігається фарбування мокротиння жовчю в жовто-зелений колір. До болю в печінці приєднується виражена торакалгія, тяжкість у грудях, утруднення дихання. Задишка виникає за невеликих фізичних навантажень. Субфебрильна температура тіла періодично піднімається до високих цифр та супроводжується ознобом.

Нерідко є ознаки ураження верхніх дихальних шляхів, явища виразкового глоситу. Хворого турбують загрудинні болі, що посилюються при диханні і кашлі, осиплість голосу, дискомфорт і відчуття печіння в ротовій порожнині. Мовою є численні покриті білим нальотом виразки. Після видалення нальоту такі виразки легко кровоточать. Зрідка при лімфо – або гематогенному занесення дизентерійних амеб порушення функції органів дихання виникає на тлі повного здоров’я. З’являються симптоми млявої осередкової бронхопневмонії. Виникає стійкий субфебрилітет, кашель зі слизовою або кров’яно-слизовою мокротинням, помірна задишка.

За відсутності відповідного лікування дома вогнищ легеневого запалення формуються хронічні абсцеси. Дренування легеневих та піддіафрагмальних абсцесів у порожнину плеври є причиною емпієми або піопневмоторасу. Дуже часто формуються бронхіальні нориці (бронхо-плевральні, бронхо-печінкові), що обтяжують протягом основного захворювання. Їх існування може призвести до розвитку сепсису, важкої аррозивної кровотечі, амілоїдозу. Легеневий амебіаз часто ускладнюється появою перикардиту з наступною тампонадою серця.

Діагностують амебіаз лікарі-інфекціоністи. Пацієнти з легеневими проявами захворювання потребують консультації пульмонолога та торакального хірурга. При опитуванні уточнюється наявність діареї в анамнезі, перебування в регіонах зі спекотним кліматом, можливість контакту з хворими на амебну дизентерію. Для підтвердження діагнозу виконуються такі діагностичні заходи:

• Фізичне дослідження. Перкусія грудної клітки допомагає виявити ділянки різкого притуплення перкуторного звуку в проекції скупчення ексудату або ущільнення легеневої тканини. Там само вислуховується ослаблення дихання, аж до повної відсутності дихальних шумів. При аускультації також можна вислухати крепітацію, сухі та різнокаліберні вологі хрипи.
• Рентгенографія. Залежно від шляхів поширення інфекції та тривалості перебігу на рентгенограмах легень виявляються різноманітні симптоми. Визначаються зони інфільтрації легеневої тканини та абсцеси з порожниною деструкції та горизонтальним рівнем рідини. Гомогенне затінення у нижньому легеневому полі з косою лінією Дамуазо свідчить про наявність плеврального випоту. Нерідко спостерігаються часткова релаксація правого бані діафрагми, а також ознаки піопневмотораксу.
• лабораторні аналізи. В аналізі крові виявляється лейкоцитоз, ліве зрушення лейкоцитарної формули, прискорення ШОЕ, підвищення острофазових показників. При дослідженні мокротиння, плеврального ексудату іноді виявляються тканинні форми дизентерійної амеби. З метою діагностики застосовуються серологічні реакції (ІФА, реакція зв’язування комплементу, РНГА).

Легеневий амебіаз необхідно диференціювати з туберкульозними змінами, злоякісними новоутвореннями органів дихання, гнійно-деструктивними процесами у легенях. Таких пацієнтів консультують фтизіатри та онкологи. Нерідко остаточний діагноз встановлюється лише за дослідженні патологічного матеріалу після хірургічного втручання.

Ведення пацієнтів із амебіазом будь-якої локалізації здійснює лікар-інфекціоніст. Всі хворі з позакишковими проявами потребують спеціалізованої стаціонарної допомоги. Пацієнти з тяжкими ускладненнями госпіталізуються до реанімаційного відділення. На початкових стадіях легеневий амебіаз піддається консервативної терапії. Використовуються такі основні групи лікарських засобів:

• Амебіцидні препарати. Призначаються тканинні та універсальні протиамебні засоби. Широко застосовуваний в терапії амебіазу солянокислий еметин має високу амебіцидну дію щодо тканинних вегетативних форм, може використовуватися в режимі монотерапії. Його недоліком є ​​виражена токсична дія на людський організм. Переважно призначати менш токсичні засоби або їх комбінації. Нині препаратом вибору є метронідазол.
• Антибіотики. Антибіотики тетрациклінового ряду призначаються за наявності супутніх кишкових проявів хвороби зміни складу мікробіоти. Приєднання вторинної бактеріальної інфекції при гнійній деструкції легені, емпієм плеври є показанням для додавання в схему лікування антибактеріальних препаратів широкого спектра дії.

Пацієнти з хронічними легеневими абсцесами, емпіємої плеври, бронхоплевральними та печінково-легеневими фістулами потребують хірургічного лікування. Виконується економна резекція легені, лобектомія або пульмонектомія. Обсяг операції залежить від поширеності патологічного процесу. При емпіємі здійснюється дренування плевральної порожнини, плевректомія з декортикацією.

Діагностований на ранньому етапі легких амебіаз добре піддається консервативному лікуванню. Результат захворювання у разі зазвичай сприятливий. При приєднанні легеневих та позалегеневих ускладнень прогноз стає серйозним. Без своєчасного хірургічного втручання амебіаз, ускладнений піопневмотораксом, перикардитом, легеневою кровотечею, закінчується летально. Індивідуальна профілактика зводиться до суворого дотримання правил особистої гігієни. Громадські профілактичні заходи спрямовані на своєчасне виявлення та лікування хворих, санітарний контроль якості питної води, продуктів харчування.