Амелобластома

Амелобластома – це доброякісна одонтогенна пухлина щелепно-лицьової локалізації, що викликає деструкцію кісткової тканини. У міру розвитку амелобластоми виникає асиметрія обличчя, відбувається поступова деформація щелепи, розхитування та усунення зубного ряду, порушення жувальної функції. Амелобластома діагностується на підставі анамнезу, виявлених під час огляду симптомів і необхідних досліджень: рентгенографії, комп’ютерної томографії, цитологічного аналізу та ін.

Амелобластома є найчастішою формою одонтогенної пухлини, яка зустрічається у практиці хірургічної стоматології. Більш ніж 80% випадків амелобластома виникає на нижній щелепі, верхня щелепа уражається рідше. Зустрічається з однаковою частотою у чоловіків та жінок, зазвичай у віці 20-60 років. Можливий розвиток амелобластоми у дітей та підлітків – це захворювання становить 6–7% від числа всіх доброякісних утворень зубощелепної локалізації у дитячому віці.

За статистикою, у значної частини хворих на амелобластому виявляється на відносно ранніх стадіях (1–6 місяців), що є дуже важливим для успішного лікування. Нерідко амелобластома виявляється після рентгенографії щодо іншого стоматологічного захворювання, хоча мають місце і пізні звернення до лікаря (при тривалості захворювання від 1 року до кількох років), коли пухлина розвинулася вже на значній ділянці. Амелобластома досить часто рецидивує, а при несприятливому перебігу та занедбаності захворювання можлива малігнізація (озлоякісність) доброякісної освіти.

Нині є кілька гіпотез причин розвитку даної пухлини. Деякі вчені припускають зв’язок захворювання з патологією розвитку зубного зачатку, інші вважають, що амелобластома виникає з одонтогенних епітеліальних залишків (так званих острівців Малассе). Як би там не було, точних причин розвитку патології поки не встановлено.

Клінічно виділяють дві форми захворювання – кістозну та солідну (масивну). Кістозна амелобластома є найбільш поширеною, вона характеризується наявністю відокремлених або частково з’єднаних кіст, які зсередини вистелені тонкою епітеліальною оболонкою. Відмінністю масивної амелобластоми служить наявність губчастої тканини і іноді рентгенологічно не визначаються кіст різної величини, які при тривалому розвитку патології поступово зливаються в одну або кілька великих порожнин.

Мікроскопічно розрізняють кілька типів пухлини: фолікулярний, плеоморфний, акантоматозний, базально-клітинний та гранулярно-клітинний. Перші два типи амелобластоми зустрічаються найчастіше, але найчастіше межах однієї пухлини можна зустріти різні типи гістологічного будови.

• Для фолікулярної амелобластоми характерна наявність окремих острівців (фолікулів) з епітеліальних клітин, які розташовуються у стромі із сполучної тканини.
• Плеоморфна амелобластома є розгалуженою мережею одонтогенних епітеліальних тяжів.
• При акантоматозний амелобластома спостерігається виражена плоскоклітинна метаплазія з утворенням кератину всередині областей пухлинних клітин.
• Базально-клітинна амелобластома дуже схожа на базально-клітинний рак.
• Гранулярно-клітинна Форма характеризується великим вмістом ацидофільних гранул в епітелії.

Для амелобластоми характерна наявність клітин двох видів: зірчастих та циліндричних. Останні мають значення в рецидивах захворювання, оскільки мають довгі епітеліальні відростки, що виходять у здорову тканину за межі пухлини.

Розвиток амелобластоми відбувається дуже повільно і пацієнт тривалий час може не помічати жодних симптомів. Однак із прогресуванням захворювання щелепа деформується. Першим видимим проявом хвороби є порушення симетрії обличчя, припухлість з боку поразки. Слід зазначити, що ступінь асиметрії може відрізнятись: від невеликої до значно вираженої. Амелобластома верхньої щелепи зустрічається набагато рідше, але може протікати ще непомітно візуально, оскільки пухлина поширюється у верхньощелепну пазуху.

Коли пухлина починає пошкоджувати структуру кісткової тканини, у пацієнта з’являється біль, який може приймати за зубну. Відбувається розхитування та усунення зубів. Щелепа в місці ураження поступово деформується, а при подальшому прогресуванні патології стоншується кортикальна пластинка – з’являється характерний пергаментний хрускіт. При пальпації визначається гладка або горбиста веретеноподібно здута ділянка кістки, при витонченні кісткова тканина легко прогинається і пружинить. З боку ротової порожнини можна спостерігати деформацію альвеолярного відростка.

Шкірні покриви над ураженою областю довгий час залишаються незміненими, рухливими, легко збираються складку. При розвитку амелобластоми на верхній щелепі альвеолярний відросток та тверде піднебіння деформуються, існує висока ймовірність поширення пухлини в носову порожнину та очницю.

Перебіг захворювання може бути ускладнений запальними процесами – нерідко в ротовій порожнині виявляються нориці з серозно-гнійними виділеннями. При несприятливому розвитку або тривалому некоректному лікуванні можливе злоякісність пухлини, це відбувається приблизно в 4% випадків.

Амелобластома діагностується щелепно-лицьовим хірургом на підставі анамнезу, клінічних проявів та даних, отриманих під час обстеження: рентгенографії, комп’ютерної томографії, цитологічного дослідження тощо.

• Рентген. Велике значення у діагностиці має рентгенографічне дослідження: ортопантомографія, осьова (аксіальна) рентгенографія, знімок у бічній проекції та рентгенографія альвеолярного відростка «в прикусі» за потреби. Рентгенограми ураженої області різних проекціях дозволяють досить точно визначити ступінь і розміри освіти, структуру вогнища, межі пухлини, стан кортикальной пластинки та інших.
• цитологія. Найінформативнішим для точної діагностики амелобластоми є цитологічне дослідження пунктату освіти. При аналізі виявляються жирно-зернисті клітини, формові елементи крові, клітини плоского епітелію, волокнистий фібрин, зірчасті клітини та кристали холестерину. Це дослідження дозволяє точно підтвердити наявність доброякісної пухлини.

Амелобластома диференціюється від дентальних кіст запальної етіології, цистаденоїдної карциноми слинної залози та плоскоклітинного раку.

Лікування захворювання полягає в хірургічному видаленні ураженої пухлиною ділянки щелепи в межах здорових тканин. Обсяг резекції кісткової тканини залежить від розмірів, локалізації та занедбаності патології.

В даний час рідко трапляються випадки, коли амелобластома досягає великих розмірів, найчастіше її виявляють на ранніх стадіях. При ранній діагностиці пухлини сучасні хірургічні методи дозволяють видалити її без резекції чи часткової екзартикуляції щелепи. Такі операції не порушують безперервність щелепи, нерідко дозволяють зберегти її функції та уникнути спотворення обличчя пацієнта. Для запобігання розвитку рецидиву захворювання стінки післяопераційної порожнини обробляють концентрованим розчином фенолу, щоб епітеліальні елементи амелобластоми зазнали некрозу.

У разі значного розвитку пухлини проводиться резекція щелепи або її часткова екзартикуляція (з порушенням безперервності). При амелобластомі, ускладненій нагноєнням, проводиться одночасна хірургічна ліквідація запального процесу та видалення пухлини. Перед хірургічним втручанням обов’язково проводиться санація ротової порожнини. Сама операція здійснюється під загальним чи місцевим наркозом.

Післяопераційне комплексне лікування завжди включає антибактеріальну, симптоматичну і коригуючу терапію. Раціон після видалення пухлини не повинен містити грубих та твердих продуктів, після їди обов’язково потрібно промивати післяопераційну порожнину. У разі втрати пацієнтом значного обсягу кісткової тканини для відновлення функції щелепи застосовують кісткову пластику та виготовляють ортопедичні конструкції. Крім того, при спотворенні особи внаслідок операції велике значення має соціальний аспект реабілітації пацієнта, в якій може брати участь психолог.

Величезне значення для успішного лікування амелобластоми з найменшими наслідками має рання діагностика захворювання. У разі своєчасного виявлення та правильного хірургічного лікування амелобластоми прогноз обнадійливий. Для того, щоб уникнути тяжких наслідків та непоправних втрат кісткової тканини, необхідно за перших підозрілих симптомів отримати консультацію стоматолога та пройти обстеження. Крім того, для забезпечення ранньої діагностики амелобластоми рекомендується регулярно (1 раз на півроку) відвідувати лікаря для проведення профілактичного огляду.