Аміноглікозиди

Аміноглікозиди: амікацин (амікін, біклін) по 0,5 г через 8 годин внутрішньом’язово або внутрішньовенно, максимальна добова доза 1,5 г; гентаміцин (гараміцин) по 80 мг через 8-12 годин внутрішньом’язово або внутрішньовенно, максимальна добова доза 240 мг; бруламіцин (тобраміцин) у тих же дозах.
Дослідження останніх років дозволяють зробити висновок про високу клінічну ефективність нового класу антибіотиків – тієнаміцинів. Препарат цієї групи тієнам є активним проти всього спектра збудників акушерських інфекцій (грампозитивних та грамнегативних аеробів та анаеробів). Тієни вводять внутрішньовенно по 250-500 мг кожні 6-8 годин залежно від ступеня тяжкості захворювання. Максимальна добова доза препарату 50 мг/кг,
Дозування препаратів багато в чому визначається видільною функцією нирок. Особливо це слід враховувати при призначенні аміноглікозидів, які необхідно відмінити при добовому діурезі менше 800 мл.
Вирішальним чинником є ​​раціональний вибір антимікробних засобів, зокрема антибіотиків. Цілеспрямована антибактеріальна терапія можлива після визначення виду збудника та його чутливості до антибіотиків, що можливо в кращому випадку не раніше ніж через 48 годин. . В останні роки для лікування тяжких форм гнійно-септичних ускладнень в акушерстві застосовують комбінації антибіотиків пеніцилінового або цефалоспоринового ряду, аміноглікозиди (гентаміцин та ін.) та препарати метронідазолового ряду. Така так звана потрійна антибіотикотерапія дозволяє впливати практично на весь можливий мікробний спектр збудників акушерської інфекції, однак у світлі сучасних досягнень фармакологічної науки вона є нераціональною як з медичної, так і з економічної точки зору.
Переглядаються також переваги “подвійної антибіотико-терапії” – застосування кліндаміцину та аміноглікозидів. При призначенні комбінованої антибіотикотерапії раціональнішою є комбінація цефалоспоринів 3-ї генерації (цефтріаксон, цефотаксим, цефтазидим) з аміноглікозидом амікацином. При цьому рекомендують одноразове застосування добової дози аміноглікозидів для зменшення їх токсичності. Багато авторів дійшли висновку, що одноразове застосування добової дози аміноглікозиду в поєднанні з цефалоспоринами, що тривало діють, більш безпечне при лікуванні важких бактеріальних інфекцій.
Однак зазначена тактика при виборі антибіотиків, особливо у випадках тяжкої форми гнійно-септичних захворювань (гнійного післяпологового ендометриту, післяопераційного перитоніту), зараз переглядається. Згідно з останніми дослідженнями, виправдано таке становище: що менше (у сенсі кількості препаратів) і коротше (тривалість застосування), то краще. Потрійний режим антибіотикотерапії при тяжкій формі гнійно-септичних захворювань, що включає застосування пеніцилінів, аміноглікозидів та метронідазолу, не вважається раціональним.
Враховуючи останні досягнення науки в галузі вивчення патогенезу сепсису та ССВО, слід зупинитися на клінічному значенні вивільнення ендотоксину (ЛПС), індукованого антибіотиками. Результати різних лабораторних, експериментальних та клінічних досліджень підтверджують гіпотезу, згідно з якою ендотоксин виділяється під впливом антибіотиків грамнегативними бактеріями, але водночас ефективна антибіотикотерапія значно знижує летальність. Зараз велику увагу стали приділяти індукованою антибіотиками ендотоксемія. До таких антибіотиків відносяться препарати зі швидким бактерицидним ефектом, які викликають вивільнення ендотоксину паралельно із загибеллю бактерій. Отже, має клінічне значення питання щодо ступеня індукування токсиноутворення різними антибіотиками. Утворення ендотоксину, індуковане антибіотиками, зростає у наступному порядку: карбапінеми (тієнаміцини); аміноглікозиди; фторхінолони; цефалоспорини.
Для лікування важких форм гнійно-септичних захворювань раціональнішою в останні роки вважається моноантибіотикотерапія. Цей метод слід віддавати перевагу застосуванню комбінації антибіотиків, оскільки він менш токсичний. Застосовують цефтріаксон, тієнам та інші нові карбапінеми.