Андрогенна алопеція

Андрогенна алопеція – Це прогресуюча втрата волосся на голові, зумовлена ​​атрофією волосяних цибулин під впливом чоловічих статевих стероїдів. Зустрічається як у чоловіків, так і у жінок. Спочатку відбувається дифузне стоншення і порідіння волосся, потім – утворення залисин і, нарешті, повне облисіння лобно-тім’яної зони. У ході діагностики проводиться трихограма, біохімічні та гормональні дослідження крові, біопсія шкіри голови. Для лікування використовуються стимулятори росту волосся, антиандрогени, фізіотерапія, трансплантація волосяних цибулин із донорських зон.

Андрогенетична (андрогенна) алопеція – тип облисіння, що характеризується випаданням волосся у лобово-тім’яній ділянці. Зустрічається в осіб обох статей, значно частіше – у чоловіків. У представників чоловічої статі розвивається у будь-якому віці після завершення пубертату, зазвичай після 35-40 років. До 50 років близько половини чоловіків страждають на андрогенне облисіння. У жінок пік захворюваності посідає постменопаузу: частота алопеції збільшується з 2-5% у 30 років до 40% у 70 років. У сучасній трихології накопичені достатні наукові дані про андрогенну алопецію: її етіопатогенез, клінічну течію та лікування.

На сьогоднішній день відомо, що андрогенна алопеція відноситься до генетично детермінованих захворювань, пов’язаних із підвищеною чутливістю волосяних фолікулів шкіри голови до андрогенів. При цьому схильність у жінок успадковується аутосомно-рецесивним шляхом, у чоловіків – аутосомно-домінантним або мультигенним (алопеція виявляється у 81,5% синів, чиї батьки страждають на облисіння). Вивчені гени-кандидати кодують андрогенові рецептори, гістондеацетилази 4 та 9, білок Wnt10a.

Окрім спадкового фактора має значення вік, інші захворювання, спосіб життя. Ризик андрогенної алопеції збільшується за наявності:

• шкідливих звичок: тютюнопаління, алкогольної залежності;
• ендокринопатій: гіпо- та гіпертиреозу, гіпопаратиреозу, синдрому Кушинга, СПКЯ, пухлин яєчників та надниркових залоз, гіперінсулінізму;
• захворювань волосистої частини голови: себореї, фолікуліту;
• стресових факторів;
• надмірного впливу ультрафіолету.

Алопеція у чоловіків може розвиватися на тлі нормального рівня андрогенних гормонів, у жінок завжди має місце гіперандрогенія.

При певних відмінностях у механізмі розвитку чоловічої та жіночої андрогенної алопеції є загальні патогенетичні ланки: висока активність 5-альфа-редуктази, надлишок дигідротестостерону (ДГТ) та гіперчутливість волосяних цибулин до ДГТ.

Під впливом ферменту 5-α-редуктази, що є присутнім у волосяних фолікулах, тестостерон трансформується в гормон дигідротестостерон, який зв’язується з андрогенчутливими рецепторами. Відбувається активація генів, які запускають переродження волосяних цибулин. Найбільша щільність андрогенових рецепторів відзначається в лобово-скроневій ділянці скальпу і на темряві, тому алопеція розвивається переважно в цих зонах.

Фолікули поступово зменшуються в розмірах, в результаті чого замість термінального волосся на голові починає рости пушкове, що має меншу довжину і діаметр стрижня. Скорочується життєвий цикл волосся. Згодом капіляри гіподерми піддаються облітерації, волосяні сумки склерозуються та атрофуються. Пухка волокниста тканина заміщається жировою, відбувається гіперплазія сальних залоз. Зростання волосся припиняється, формується субтотальна чи тотальна андрогенетична алопеція.

Відмінності жіночої алопеції від чоловічої пов’язані з ферментом ароматазою. Ароматаза перетворює андрогени на естрогени: тестостерон на естрадіол, ДГТ – на естрон. Ця трансформація видозмінює ефекти андрогенів та зумовлює розвиток алопеції за жіночим типом.

Окрім гормональних факторів, у патогенезі андрогенного облисіння не виключається роль мікрозапалення. У зоні випадання волосся виявлені пропіонові бактерії, стафілококи, дріжджові грибки маласезія, що викликають запальну реакцію волосяних фолікулів та розвиток перифолікулярного фіброзу.

За наявності вищеописаних факторів у чоловіків розвивається андрогенна алопеція за чоловічим типом, у жінок – за жіночим або чоловічим типом. Для класифікації чоловічої алопеції використовується шкала Норвуда-Гамільтона, за якою виділяють 7 стадій:

I. Поріднення зачіпає крайову лінію росту волосся в лобово-скроневих кутах.

ІІ. Утворюються симетричні трикутні (глибиною до 2 см) лобно-скроневі залисини, рідшають волосся на темряві.

ІІІ. Формуються глибокі залисини в лобно-скроневій зоні, прогресує випадання волосся на темряві.

IV. Лобова та тім’яна зони облисіння відокремлені одна від одної смужкою збереженого волосся.

V. Волосся на межі зростання між чолом і тім’ям рідшають і стоншуються.

VI. Вогнища облисіння в області чола та темряви зливаються в єдину зону.

VII. Волосся у вигляді підкови зберігається тільки на скронях і потилиці, проте їх щільність помітно знижена.

Андрогенна алопеція у жінок проходить у своєму розвитку 3 стадії (за Є. Людвігом):

I. Порідження волосся на темряві із збереженням у лобовій зоні.

ІІ. Значне облисіння темряви.

ІІІ. Втрата волосся на лобно-тім’яній ділянці.

Алопеція у чоловіків

Перші ознаки можуть стати помітними незабаром після закінчення пубертатного періоду, але найчастіше з’являються на четвертому десятилітті життя. Спочатку волосся рідшає, зменшується його загальний обсяг на голові. Це пов’язано із заміщенням волосся термінального типу спочатку більш коротким і депігментованим, а потім – пушковим.

Лінія природного зростання на лобі поступово відсувається вглиб, утворюючи симетричні залисини. Вони поступово стають глибшими з одночасним випаданням волосся в зоні верхівки та темряви. На кінцевій стадії андрогенної алопеції всі зони облисіння зливаються в одну більшу. Волосся залишається тільки на скронях і потилиці. В осередку облисіння шкіра блискуча, гладка, без видимих ​​оком усть волосяних цибулин. При цьому часто відзначається посилене зростання бороди, волосся на грудях, під пахвами, на лобку.

Алопеція у жінок

На початок андрогенної алопеції за чоловічим типом вказує зменшення обсягу волосся на лобово-тім’яній ділянці. Випадання може посилюватись у періоди вагітності, грудного вигодовування, менопаузи. З віком волосся стає тоншим, коротшим, менш пігментованим. Часто поряд зі звичайним волоссям ростуть пушкові. Поступово відстань між волосками збільшується, утворюються маленькі лисини діаметром 0,5 см з повною відсутністю волосяного покриву.

Алопеція, що протікає за жіночим типом, характеризується дифузним порідінням волосся. У всіх випадках тотальне облисіння, як правило, не розвивається, природна межа росту, волосся на потилиці та скронях залишається нормальним.

У ряді випадків (особливо для жінок) андрогенна алопеція представляє серйозну косметичну та психологічну проблему. Пацієнти змушені маскувати лисину за допомогою моделювання зачіски, шиньйонів, перук, накладок. Це вносить у повсякденне життя значний дискомфорт, заважає побудові гармонійних стосунків із протилежною статтю. Облисінню часто супроводжує себорейний дерматит шкіри голови. У жінок «побічним ефектом» гіперандрогенії є менструальна дисфункція, безпліддя, гірсутизм, акне.

До плану діагностичного обстеження пацієнтів з андрогенною формою алопеції входить консультація дерматолога-трихолога, проведення інструментально-лабораторного комплексу досліджень:

• Фототрихограма. Комп’ютерна відеодіагностика допомагає виявити андрогенну алопецію ще на субклінічній стадії, визначити співвідношення волосся в різних фазах, обчислити швидкість їхнього зростання. На дистрофію волосяних цибулин вказує на зменшення їх розмірів, деформація, гіпопігментація.
• Лабораторний комплекс У крові визначають вміст лютеїнізуючого та фолікулостимулюючого гормонів (у жінок), тестостерону (загального та вільного), ДГТ, пролактину, тиреоїдних гормонів, у сечі – 17-КС, . У біохімічному аналізі досліджують сироваткове залізо, феритин, ОЖСС.
• Біопсія. Забір шкірного біоптату з вогнищ облисіння дозволяє простежити гістопатологічні зміни: оцінити щільність фолікулів на см2, з’ясувати кількість різних типів волосся, виявити ділянки періфолікулярного фіброзу.
• Інші дослідження. Для виявлення ендокринних порушень виконується УЗД яєчників, щитовидної та паращитовидної залоз, надниркових залоз. Жінкам потрібна консультація гінеколога-ендокринолога.

Диференційна діагностика

При діагностичному пошуку важливо виключити інші причини та етіологічні форми облисіння:

• гніздову (осередкову);
• дифузну;
• рубцеву (атрофічну);
• ендокринну;
• травматичну;
• алопецію, спричинену хіміо- та радіотерапією;
• дерматомікоз: стрижучий лишай, фавус.

Консервативна терапія

При андрогенетичному характері алопеції використовується системна фармакотерапія, місцева терапія, фізіопроцедура. Паралельно проводиться лікування фонової патології. Важливою частиною терапії є підбір професійних засобів догляду за волоссям, відмова від додаткового травмування волосяних цибулин (агресивної хімічної завивки, фарбування). До курсу лікування входять:

• Системна лікарська терапія. У жінок використовують препарати з антиандрогенною активністю (деякі КОК, антагоністи альдостерону, блокатори гістамінових Н2-рецепторів та ін.). Чоловікам призначають інгібітори 5-альфа-редуктази.
• Зовнішня терапія. Полягає в нанесенні на шкіру голови лосьйонів, що активізують волосяні фолікули та стимулюють ріст волосся. Також можуть бути рекомендовані топічні антиандрогенні препарати, розчини на основі фітоекстрактів, цинку, вітаміну В6. При поєднанні алопеції з лупою та себореєю використовують лікувальні шампуні.
• Фізіотерапія. Найбільшу ефективність у комплексній терапії андрогенної алопеції показала лазеротерапія. Також корисний масаж голови, кріомасаж.

Хірургічне лікування

При неефективності консервативних методів вдаються до трансплантації власного волосся із незачеплених облисінням донорських зон (потилиці, скронь) одним з методів: безшовним, клаптиковим. Після пересадки графтів зростання волосся у проблемній зоні відновлюється вже через 3 місяці. Для мінімізації ризику відторгнення трансплантованого волосся в післяопераційному періоді проводять сеанси плазмотерапії.

Ін’єкційна терапія

З лікувальних методів, які набули поки широкого поширення, слід зазначити введення ботулотоксину в область скроневої, лобової, потиличної м’язів. В експериментальному дослідженні ботулінотерапія зупинила прогресування андрогенної алопеції у 39% піддослідних, причому кількість волосся в осередках облисіння зросла на 18%. Ефект ботулотоксину пов’язують із локальним посиленням кровотоку та зниженням утворення ДГТ.

Інша ін’єкційна методика, яка використовується при андрогенній алопеції, – PRP-терапія. Ін’єкції збагаченої тромбоцитами плазми сприяють регенерації волосяних фолікулів та відновленню росту волосся.

Вирішальним чинником успішності боротьби з андрогенною алопецією є час початку лікування. На ранніх стадіях можна призупинити втрату волосся приблизно в третині випадків і навіть досягти зростання нового волосся у 10% пацієнтів. При запущених ступенях слід вдатися до аутотрансплантації волосяних фолікулів. Оскільки андрогенна алопеція є успадкованим захворюванням, запобігти її практично неможливо. Тим не менш, за допомогою сучасних методів лікування можна суттєво відсунути у часі або уповільнити процес втрати волосся.