Андрогенний дефіцит

Андрогенний дефіцит – Це недостатність тестостерону (чоловічого статевого гормону) в організмі чоловіка. У підлітковому віці проявляється затримкою статевого дозрівання та відсутністю вторинних статевих ознак. У зрілому віці спричиняє зниження статевого потягу, ерекції, зменшення росту волосся в андрогенозалежних зонах. Приводить до розладу сексуального життя, безпліддя, особистісних психологічних травм. Діагностується за даними гормональних тестів. Лікування передбачає призначення замісної гормональної терапії.

Синдром андрогенодефіциту у чоловіків зустрічається у різні вікові періоди життя: від пубертату до зрілості. Віковий андрогенний дефіцит обумовлений недостатньою кількістю андрогенів в організмі чоловіка. Цей стан є природною віковою зміною, і перші його симптоми починають виявлятися після 50 років, ранній андрогенний дефіцит і симптоми передчасного старіння виявляються в 40-45 років. Андрогенна недостатність виникає через зменшення продукції тестостерону, що позначається на всіх органах та системах.

Тестостерон є головним чоловічим гормоном. Він відповідає за формування чоловічого типу поведінки та вторинних статевих ознак (зростання волосся на обличчі, огрубіння голосу). Зростання та розвиток статевих органів, збільшення м’язової маси, ерекція неможливі без тестостерону. Жирова клітковина у чоловіків розподіляється зовсім не так, як у жінок; сперматогенез та розвиток скелета за чоловічим типом теж повністю залежать від рівня тестостерону в організмі.

Гіпофіз та гіпоталамус виробляють гормони, завдяки яким тестостерон продукується у яєчках клітинами Лейдингу. Обидва ці процеси є взаємозалежними і регулюються залежно від необхідності та відсоткової концентрації кожного гормону. Весь тестостерон знаходиться в крові в активних та неактивних фракціях; за основні дії тестостерону відповідає гормон, який перебуває у активних фракціях.

Точна причина андрогенного старіння невідома, але з усіх теорій, які має сьогодні клінічна андрологія, дещо є найбільш ймовірними. Вікові атеросклеротичні зміни в організмі ведуть до зниження кровопостачання в ділянці тестикул, що впливає на розмір та стан клітин Лейдингу – вони стають менш активними. За цією ж теорією у час настає апоптоз клітин Лейдинга, тобто їх запрограмована загибель.

У гіпоталамусі та гіпофізі з віком так само відбуваються дистрофічні та склеротичні зміни, що призводить до порушень регуляції процесу вироблення тестостерону. Теорія у тому, що спадкова схильність може відігравати основну роль розвитку раннього андрогенного дефіциту, підтверджується тим, що активність гормонпродукуючої тканини є генетично обумовленою.

Фізіологічне старіння через зниження рівня тестостерону в крові проявляється в першу чергу з боку репродуктивної системи: знижується статевий потяг (лібідо), можлива слабка ерекція та відсутність еякуляції після статевого акту, у деяких чоловіків оргазм стає менш яскравим. Все це веде до фізіологічної вікової безплідності, якщо андрогенний дефіцит не є передчасним.

З боку інших органів та систем ступінь виразності симптомів залежить від ступеня гіпогонадизму. У більшості чоловіків з’являються вегето-судинні розлади: не пов’язані з роботою надниркових залоз коливання артеріального тиску, припливи, відчуття нестачі повітря, запаморочення та безпричинні почервоніння шкіри шиї та верхньої половини грудей.

Наростають і психоемоційні порушення, що проявляється швидкою стомлюваністю, порушеннями сну, дратівливістю та депресіями. У чоловіків зменшується обсяг м’язової маси, іноді відбувається її заміщення на жирову, при цьому жирова тканина відкладається повсюдно, а не лише у підшкірному шарі. У деяких чоловіків трохи збільшуються в розмірах молочні залози, і зменшується зростання волосся в області обличчя. Більш серйозним проявом гіпогонадизму є зниження густини кісткової тканини (остеопороз), що може стати причиною частих переломів.

Скарги пацієнта, особливості зовнішності та визначення концентрації тестостерону є основними діагностичними критеріями. Анкети, з допомогою яких набагато простіше провести оцінку скарг пацієнта, ще й точніші, оскільки пацієнт може говорити вголос про свої проблеми. Опитувальник AMS визначає виразність симптоматики у балах, але додатково необхідно пройти лабораторне обстеження, щоб виявити рівень андрогенного дефіциту.

У лабораторії досліджують сироватку крові на вміст загального тестостерону та біологічно активного тестостерону. Проведуть загальний та біохімічний аналіз крові, а також визначать кількість глобуліну, що зв’язує статеві стероїди (ГСПС).

Забір крові для визначення в сироватці основного андрогену виробляють вранці та натщесерце, оскільки в ранкові години його концентрація максимальна. Взагалі ж тестостерон в організмі чоловіка може перебувати в трьох станах, найбільше тестостерону, пов’язаного з альбумінами і глобулінами сироватки крові (98-99%) і на 1-2%, що залишилися, доводиться вільний тестостерон. Зв’язок з альбумінами нестійкий, тому гормон є частково активним, глобулін пов’язаний з тестостероном повністю, тому біологічна активність гормону пригнічена повністю. Саме вільний активний тестостерон регулює вищезазначені функції і саме з його концентрації визначають ступінь андрогенного дефіциту.

Нормальний показник загального тестостерону у сироватці крові не менше 12 нмоль/л, при цьому відразу після отримання результатів можна говорити про відповідність попереднього діагнозу та дійсності. Але в деяких випадках рівень загального тестостерону в межах норми, а вміст вільного гормону знижено через надмірне його зв’язування з білками крові. Тоді вдаються до дослідження кількості вільного тестостерону у сироватці крові.

Усім чоловікам, у яких є ймовірність андрогенного дефіциту, також необхідно пройти обстеження кісткової тканини на щільність (денситометрія) та інші дослідження, точний перелік яких визначить лікар-андролог.

Основним методом корекції андрогенного дефіциту є замісна терапія із застосуванням різних препаратів тестостерону. Іноді вдаються до стимуляції вироблення власного тестостерону за допомогою хоріонічного гонадотропіну.

Замісна терапія проводиться лише після виключення онкологічних захворювань передміхурової залози. Тому важливо проходити ранню лабораторну діагностику по досягненню 40-45 років. Так як недолік тестостерону підвищує ймовірність виникнення карциноми передміхурової залози, а розпочата замісна терапія лише погіршує стан пацієнта, хоча за нормального рівня тестостерону в сироватці крові ймовірність розвитку карциноми передміхурової залози в кілька разів нижча. Щоб унеможливити онкозахворювання передміхурової залози, в лабораторії визначають рівень простатоспецифічного антигену, і при необхідності проводять більш детальне обстеження на наявність ракових клітин.

Замісні препарати необхідно приймати довічно, оскільки яєчники не виробляють тестостерон, пацієнтам необхідно періодично проводити контроль стану передміхурової залози і визначати рівень ПСА.

Ефективність лікування стає помітною після накопичення в організмі потрібної концентрації тестостерону та усунення проявів його недоліків. При цьому замісна терапія повністю безпечна, має мінімум побічних ефектів і дозволяє чоловікам особливо з передчасним дефіцитом андрогенів вести звичний спосіб життя і зберегти активність.

Способів запровадження тестостерону в організм людини кілька. Існують пластирі, креми або гелі – у цьому випадку тестостерон надходить трансдермально, підшкірні імпланти є препаратами пролонгованої дії, що дуже зручно, тому що немає потреби стежити за щоденним прийняттям тестостерону. Класичними формами є таблетовані форми для перорального прийому та масляні розчини для внутрішньом’язових ін’єкцій.