Ангедонія

Ангедонія – Це зниження або втрата здатності відчувати задоволення, радість. Такий стан виникає як компонент великого депресивного епізоду, різних адикцій, шизофренії. Патологія супроводжується зниженням мотивації, ухиленням від звичних професійних та побутових справ, соціальною ізоляцією та різкою безпричинною зміною поведінки пацієнта. Для діагностики ангедонії застосовуються методи клінічної психіатрії, шкали Снейта-Гамільтона та Бека, з інструментальних досліджень показано функціональну МРТ. Лікування включає різні групи антидепресантів, у тому числі сучасні атипові препарати, та тривалу психотерапію.

Назва «ангедонія» введено в психіатрію 1896 р. французьким клініцистом Теодюлем Рібо. Термін утворений від грецького слова, яке в перекладі означає «насолоду» та негативну приставку «а». Патологія не має окремого шифру у Міжнародній класифікації хвороб, проте включена до списку симптомів великого депресивного розладу з 1992 р. Справжня частота проблеми не встановлена, її не виділяють у самостійну нозологічну одиницю. Оскільки від клінічної депресії страждають понад 260 млн людей у ​​світі, ангедонія широко поширена.

Найчастіше розлад трапляється при ендогенній депресії. Симптом реєструється у 40-75% всіх пацієнтів, які страждають на депресивні розлади, серед жінок його поширеність досягає 90%. Згідно з класифікацією Американської психіатричної асоціації DSM-V стан є основним діагностичним критерієм депресії. Інші можливі причини ангедонії:

• ПТСР. При посттравматичному стресовому розладі розвивається стрес-індукована ангедонія, яка починається або посилюється після перенесеної важкої життєвої ситуації. Людина з ПТСР не здатна відчувати радість і щастя, втрачає інтерес до улюблених раніше занять, відгороджується від суспільства.
• Наркоманія. Абстинентний синдром при відмові від наркотичних речовин проявляється тяжкою ангедонією, яка супроводжується непереборною тягою до прийому чергової дози психоактивної сполуки. Найбільш сильні прояви спостерігаються у людей, які зловживали кокаїном та опіоїдними наркотиками.
• Шизофренія. Ангедонія, поряд зі зниженою експресією, входить до групи негативних симптомів у пацієнтів із патологіями шизофренічного спектру. Порушення задоволення супроводжуються галюцинаціями, маренням, інтелектуально-мнестичними розладами.

У науковій психіатрії формування ангедонії сприймається як складний процес, у якому беруть участь генетичні, біохімічні та нейробіологічні механізми. Ключова роль розвитку синдрому відводиться дисфункції нейромедіаторної системи головного мозку, яка відповідальна за «винагороду». У її реалізації беруть участь дофамін, серотонін та інші біологічно активні речовини, що регулюють емоційний стан людини.

Сучасні дослідження показують важливу роль інсулінорезистентності та підвищеного глікованого гемоглобіну у процесі розвитку ангедонії. Точні патофізіологічні механізми такого взаємозв’язку потребують подальшого вивчення. Імовірність порушень системи отримання задоволення зростає при хронічному підвищенні рівня прозапальних медіаторів, дисфункціях ліпідного обміну, зміні концентрації нейротрофічного фактора BDNF.

У клінічній психіатрії виділяють тотальну ангедонію, при якій людина не відчуває радість від жодних дій, подій або вражень, і парціальну форму, що зачіпає один аспект отримання задоволення. Вчений В.Д. Менделевич до особливої ​​категорії відносить сумнівну ангедонію, яка проявляється відсутністю задоволення якісного сну. Феноменологічний підхід дозволяє розділити патологію на 3 категорії, такі як:

• Фізична. Пацієнти не відчувають позитивних емоцій від сексуальних контактів із партнером, смачної їжі, розслаблюючої ванни та інших джерел тілесних насолод.
• Соціальна. Втрачається інтерес та радість від спілкування з сім’єю, друзями та колегами. Людина не бачить сенсу підтримувати соціальні контакти, розриває старі зв’язки і не має нових знайомств.
• Інтелектуально-естетична. Знижується здатність насолоджуватися літературою, живописом, музикою та іншими образними речами. Пацієнти не цікавляться саморозвитком і самопізнанням, зазнають труднощів у процесі навчання.

Стан описують, як втрату здатності отримувати задоволення від занять, які раніше були приємними для людини. Пацієнти стверджують, що робота, хобі, спілкування із сім’єю перестали приносити їм радість, тому відмовляються від більшості видів діяльності. При ангедонії хворі не бачать сенсу чимось займатися, поступово замикаються в собі і більшу частину дня проводять у «нічогонероблення».

Люди перестають дивитися фільми та серіали, не читають книги, не відвідують тренажерний зал та спортивні секції. Можлива відмова від улюблених страв, у жінок втрачається інтерес до гарного одягу та макіяжу. Найчастіше знижується сексуальний інтерес та бажання. Характерною ознакою вважаються відмовки, якими люди виправдовують своє небажання щось робити: «надто втомився на роботі», «потрібно краще виспатися», «немає часу на спілкування з друзями».

Першими разючі зміни у поведінці пацієнта помічають родичі та друзі. Близькі бачать, що людина стала замкнутою, нетовариською, втратила інтерес до життя. Іноді ангедонія сприймається членами сім’ї як лінощі або прокрастинація, тому хворого намагаються всіляко розворушити та змусити займатися звичними справами. Така позиція родичів посилює психічний розлад і погіршує стосунки у ній.

Ангедонія нерідко пов’язана з втратою інтересів та мотивації до досягнення мети, порушенням здатності співвідносити витрати та вигоди у процесі прийняття рішень. Стан є одним із пускових факторів соціальної ізоляції, оскільки за відсутності позитивного підкріплення пацієнт не прагне спілкування з людьми. При ангедонії зростає ймовірність суїцидальних спроб та деструктивної поведінки, вдвічі підвищується ризик передчасної смерті.

Важливою проблемою пацієнтів з ангедонією є потяг до вживання психоактивних речовин. Стан наркотичного сп’яніння помилково сприймається, як єдиний спосіб повернути втрачену здатність радіти життю, тому звикання розвивається стрімко. У більшості людей з’являється сильний потяг до вживання алкоголю, куріння, використання нікотинових пластирів.

З’ясуванням причин ангедонії займається лікар-психіатр. Основу діагностики становить клінічна бесіда з пацієнтом, застосуванням шкали оцінки задоволення Снейт-Гамільтон (SNAPS). Це єдиний опитувальник, який визначає здатність людини отримувати насолоду. Ангедонія діагностується, якщо людина набирає понад 2 бали за результатами тестування. Додатково проводяться такі дослідження:

• Функціональна МРТ. Результати фМРТ головного мозку при ангедонії демонструють зниження активності провідних шляхів від лобової частки до смугастого тіла, вентрального стріатуму та префронтальної кори. Незалежно від лікування, що проводиться, виявляється зменшення функціональної реактивності мезолімбічного шляху.
• Консультації спеціалістів. Щоб унеможливити органічні причини психоемоційних розладів, рекомендовано обстеження у невролога. При маскованих формах депресії може знадобитися консультація терапевта, кардіолога, ендокринолога та інших лікарів.

Консервативна терапія

Лікування малих форм депресії та ПТСР проводиться амбулаторно, при шизофренії та синдромі відміни потрібна госпіталізація до психіатричного стаціонару. Програма лікування підбирається індивідуально з урахуванням клінічних особливостей ангедонії та супутніх психічних симптомів. Основу лікування складають антидепресанти із стимулюючим ефектом, які нормалізують емоційний стан пацієнтів.

Другий обов’язковий компонент лікування ангедонії – психотерапія. Призначається раціональна та когнітивно-поведінкова терапія, гештальт-терапія, арт-терапія. Для покращення сприйняття та усвідомлення хвороби близькими пацієнта рекомендовано сімейну психотерапію. У ряді випадків позитивний ефект показують методи ароматерапії, рефлексотерапії, лікувальної фізкультури.

Експериментальне лікування

Останніми роками серед психіатрів зростає інтерес до застосування агомелатину як антиангедонічного засобу. Препарат відноситься до мелатонінергічних антидепресантів, який взаємодіє з МТ1/МТ2-рецепторами та серотоніновими рецепторами, підвищує рівень стимулюючих нейромедіаторів у корі головного мозку. Його ефективність підтверджується клінічною оцінкою за SNAPS та шкалою депресії Бека.

Також у літературі обговорюється роль атипового антидепресанту вортіоксетину, який редукує депресивну симптоматику, покращує настрій та психосоціальне функціонування пацієнтів. Вплив препарату на ангедонію пов’язаний із стимуляцією гістамінової, ацетилхолінової та глутаматової систем. З іншого боку, він знижує активність системного запалення, одночасно впливаючи кілька механізмів розвитку ангедонічного розлади.

Незважаючи на розвиток психіатрії, терапія ангедонії та депресії становить серйозну проблему. Комбінація психотерапії та фармакотерапії покращує психоемоційний стан, проте відновити повне соціальне функціонування та якість життя вдається не завжди. Зважаючи на складність і неясність етіопатогенезу первинна профілактика відсутня. Вторинна профілактика полягає у ранньому виявленні та корекції депресивних епізодів.