Ангіома

Ангіома – Це збірна назва судинних пухлин, що виходять з кровоносних або лімфатичних судин. Ангіоми можуть мати поверхневу локалізацію (на шкірі та слизових оболонках), розташовуватись у м’язах, внутрішніх органах (серце, легенях, матці, печінці, селезінці та ін.), супроводжуючись кровотечами різної інтенсивності. Діагностика ангіом ґрунтується на даних огляду, рентгенологічного дослідження (ангіографії, лімфангіографії), УЗД. Поверхневі ангіоми можуть бути видалені шляхом кріотерапії, електрокоагуляції, склеротерапії, рентгенотерапії; в інших випадках потрібне хірургічне втручання.

Терміном «ангіома» в судинній хірургії поєднують різноманітні аномалії кровоносних (гемангіоми) або лімфатичних (лімфангіоми) судин. На думку ряду дослідників, ангіома є проміжною ланкою між пухлиною та пороком розвитку. Ангіоми можуть локалізуватися в різних тканинах та органах, бувають одиночними та множинними (ангіоматоз).

Морфологічну основу ангіоми становлять розширені кровоносні чи лімфатичні судини. Розміри та форма ангіом варіюють у широких межах; гемангіоми мають червоно-синій колір, безбарвні лімфангіоми. Найчастіше ангіоми зустрічаються у дитячому віці, становлячи до 70-80% всіх вроджених новоутворень у дітей. Ангіоми схильні до прогресування, іноді надзвичайно швидкого. Від ангіоми слід відрізняти телеангіоектазії – розширення кровоносних судин з наявністю артеріо-венозних аневризм. Ангіоми розташовуються переважно на верхній половині тулуба, включаючи голову та шию (до 80% випадків). Рідше зустрічаються ангіоми глотки, легень, повік і очних ямок, печінки, кісток, зовнішніх статевих органів та ін.

Найчастіше ангіоми мають вроджений характер. Вважається, що джерелами розвитку ангіом є персистуючі фетальні анастомози між артеріями та венами. Збільшення ангіоми відбувається за рахунок розростання судин самої пухлини, які проростають і руйнують навколишні тканини, подібно до зростання злоякісних пухлин. Справжні причини виникнення вроджених ангіом не відомі.

Іноді ангіоми виникають після травматичних ушкоджень або супроводжують перебіг інших захворювань (наприклад, цирозу печінки або злоякісних новоутворень внутрішніх органів).

Насамперед, розрізняють ангіоми кровоносних судин (гемангіоми) та ангіоми лімфатичних судин (лімфангіоми). З гістологічної точки зору розрізняють мономорфні та поліморфні ангіоми. Мономорфні ангіоми – справжні судинні утворення, що виходять з того чи іншого елемента кровоносної судини (гемангіоендотеліоми, гемангіоперицитоми, лейоміоми). Ознакою поліморфної ангіоми є поєднання різних елементів судинної стінки, можливий перехід одного виду пухлини до іншої.

Види гемангіом

За типом будови розрізняють прості, кавернозні, гіллясті, комбіновані та змішані ангіоми.

• Проста (капілярна, гіпертрофічна) гемангіома є розростання новоутворених капілярів, дрібних артеріальних і венозних судин. Капілярні гемангіоми локалізуються на шкірі або слизових у вигляді плями яскраво-червоного (артеріальні ангіоми) або синюшно-багряного (венозні ангіоми) кольору. Розміри капілярних гемангіом різні – від обмежених до величезних. При натисканні на судинну пухлину її колір блідне. Капілярна гемангіома вкрай рідко трансформується в злоякісну гемангіоендотеліому.
• Кавернозні (печеристі) гемангіоми утворені широкими губчастими порожнинами, заповненими кров’ю. Зовні така ангіома представляє вузол багряно-синюшного забарвлення, з бугристою поверхнею та м’яко-еластичною консистенцією. Пальпаторно або рентгенологічно в товщі ангіоми можуть визначатись ангіоліти або флеболіти – щільні, кулястої форми знезичені тромби. Кавернозні гемангіоми зазвичай мають підшкірне розташування. Для них типовий симптом температурної асиметрії – на дотик судинна пухлина гаряча за навколишні тканини. При натисканні на пухлину, внаслідок відтоку крові, гемангіома спадає і блідне, а при напруженні – напружується і збільшується (так званий еректильний симптом, зумовлений припливом крові).
• Гілляста (Рацелюзна) гемангіома представлена ​​сплетенням розширених, звивистих судинних стовбурів. Характерною особливістю даного виду ангіоми є пульсація, тремтіння і шуми, що визначаються над нею, як над аневризмою. Зустрічається рідко, переважно локалізується на кінцівках, іноді на обличчі. Найменша травматизація ангіоми може спричинити загрозливу кровотечу.
• Комбіновані гемангіоми поєднують у собі поверхневе та підшкірне розташування (просту та кавернозну ангіому). Клінічні прояви залежить від переважання тієї чи іншої компонента ангіоми. Гемангіоми змішаної будови виходять із судин та інших тканин (гемлімфангіоми, ангіофіброми, ангіоневроми та ін.).

За формою виділяють такі різновиди ангіом: зірчаста, плоска, вузлова, серпігінозна. Відокремлено в ряді судинних пухлин стоять старечі ангіоми, що представляють численні дрібні округлі утворення рожево-червоного кольору. Старі ангіоми з’являються після 40 років.

Види лімфангіом

Серед лімфангіом виділяють прості, кавернозні та кістозні судинні утворення.

• До простим лімфангіомам відносяться розширені тканинні щілини, вистелені ендотелієм та заповнені лімфою. Даний тип ангіом розвивається переважно в м’язах язика та губ і зовні представляє м’яку безбарвну пухлину.
• Кавернозні лімфангіоми – багатокамерні порожнини, утворені лімфатичними судинами, з товстими стінками з м’язової та фіброзної тканини.
• кістозні Лімфангіоми ростуть за типом хілезних кіст і можуть досягати значних розмірів. Вони зустрічаються в області шиї, в паху, в брижах кишок, заочеревинної клітковини. Приєднання вторинної інфекції може викликати утворення свищів та тривалу, що виснажує хворого, лімфорею.

Клінічні прояви ангіоми залежать від типу судинної пухлини, її локалізації, розмірів та особливостей перебігу. Гемангіоми зазвичай виявляються невдовзі після народження дитини або в перші місяці її життя. У новонароджених дівчат ангіоми зустрічаються в 3-5 разів частіше, ніж у хлопчиків. У немовлят може спостерігатися швидке зростання ангіом: так, за 3-4 місяці точкова гемангіома може збільшитися до кількох сантиметрів у діаметрі, захопивши значну поверхню.

Судинні пухлини можуть розташовуватися будь-яких ділянках тіла; з урахуванням локалізації розрізняють ангіоми покривних тканин (шкіри, підшкірної клітковини, слизових оболонок порожнини рота та геніталій), опорно-рухового апарату (м’язів і кісток), внутрішніх органів (печінки, легень та ін.). Якщо наявність гемангіом покривних тканин супроводжується косметичним дефектом, то гемангіоми внутрішніх органів можуть призводити до різноманітних порушень таких важливих функцій, як дихання, харчування, зір, сечовипускання, дефекація.

Кісткові гемангіоми можуть розташовуватись у хребті, кістках таза, черепа, довгих трубчастих кістках кінцівок. У кістковій тканині частіше зустрічаються множинні кавернозні ангіоми, зростання яких може супроводжуватися болями, деформацією скелета, патологічними переломами, корінцевим синдромом і т. д. Особливу небезпеку становлять ангіоми мозку, які можуть призводити до епілепсії або субарахноїдального крововиливу.

У процесі зростання може відзначатися виразка та запалення ангіом з подальшим розвитком тромбозів та флебітів. Найбільш грізним ускладненням є кровотеча; при травматизації великих та глибоких ангіом може знадобитися екстрене оперативне втручання для зупинки кровотечі. У ряді випадків зустрічається самовилікування ангіом, пов’язане зі спонтанним тромбуванням і запустінням судин, що живлять пухлину. У цьому ангіома поступово блідне чи повністю зникає.

Ангіоми з лімфатичних судин найчастіше виявляються у дітей першого року життя. Місцем їхньої переважної локалізації служить шкіра і підшкірна клітковина. Лімфангіоми локалізуються в місцях скупчення регіонарних лімфатичних вузлів: на шиї, язику, губах, щоках, пахвовій та пахвинній ділянці, середостінні, заочеревинному просторі, в області кореня брижі. Вони визначаються у вигляді хворобливої ​​припухлості, що іноді досягає значних розмірів. У більшості випадків зростання лімфангіом повільне, з ускладнень зазвичай зустрічається нагноєння.

Діагностика поверхневих ангіом у типових випадках не становить труднощів і ґрунтується на даних огляду та пальпації судинної освіти. Характерне забарвлення та здатність до скорочення при натисканні є характерними ознаками ангіоми. При ангіомах складних локалізацій використовується комплекс візуалізуючих досліджень:

• Рентгенографія. Кісткові гемангіоми виявляються за допомогою рентгенографії трубчастих кісток, хребта, ребер, тазових кісток, черепа. Для діагностики ангіом внутрішніх органів використовують ангіографію судин головного мозку, нирок, легень, лімфангіографію тощо.
• УЗД. Ультразвукове дослідження дозволяє визначити глибину поширення ангіоми, структуру та анатомо-топографічні особливості розташування пухлини, виміряти швидкість кровотоку в периферичних судинах та паренхімі гемангіоми.
• Інші дослідження. Ангіоми глотки виявляються під час огляду отоларинголога. При підозрі на лімфангіому проводиться діагностична пункція, що дозволяє отримати з пухлини прозору жовту рідину.

Диференціальний діагноз лімфангіоми проводять з кістою шиї, спинномозковою грижею, ліпомою, тератомою, лімфаденітом шиї.

Абсолютними показаннями до невідкладного лікування ангіом є: швидке зростання пухлини, широка поразка, локалізація судинної освіти в області голови та шиї, виразка або кровотеча, порушення функціонування ураженого органу. Вичікувальна тактика виправдана при ознаках спонтанної регресії судинної пухлини.

• Хірургічне лікування. Показано при глибокому розташуванні ангіоми. Хірургічні методи лікування ангіом можуть включати перев’язку судин, що проводять, прошивання судинної пухлини або її повне висічення в межах здорових тканин.
• Променева терапія. Застосовується для лікування ангіом складних анатомічних локалізацій (наприклад, ангіом орбіти або ретробульбарного простору) або простих гемангіом великої площі. При широких ангіомах зовнішніх покривів іноді ефективним виявляється гормональне лікування преднізолоном.
• Методи фізичної деструкції. Щодо точкових ангіом може використовуватися електрокоагуляція, видалення лазером, кріодеструкція.
• Склеротерапія. При невеликих, але глибоко розташованих ангіомах застосовується терапія склерозування – локальні ін’єкції 70% етилового спирту, що викликають асептичне запалення і рубцювання судинної пухлини.
• Емболізація. Ангіоми внутрішніх органів після попередньої ангіографії можуть бути піддані емболізації.