Анкілостомідоз

Анкілостомідоз – глистова інвазія, що викликається паразитуванням у кишечнику людини круглих хробаків (анкілостом або некаторів), що належать до сімейства Ancylostomatidae. Клінічно анкілостомідоз проявляється папуло-везикулярним висипом, кашлем, задишкою, порушенням апетиту, нудотою, болями в животі, діареєю, залізодефіцитною анемією. Діагноз анкілостомідозу підтверджується при виявленні яєць гельмінтів у фекаліях та дуоденальному вмісті. Лікування анкілостомідозу полягає у проведенні дегельмінтизації та корекції анемії з подальшим триразовим контрольним дослідженням калу.

Анкілостомідоз – гельмінтози (анкілостомоз і некатороз), що викликаються паразитичними круглими хробаками – анкілостомідами. Анкілостомоз та некатороз об’єднані в одну групу на підставі біологічної подібності збудників, їх частого спільного паразитування в організмі, а також схожості клінічних та епідеміологічних ознак інвазії. Обидва гельмінтози на ранніх стадіях протікають з алергічним ураженням шкіри та респіраторного тракту, а на пізніх – з порушенням функції ШКТ та розвитком залізодефіцитної анемії. Анкілостомідози – поширені паразитарні захворювання, якими уражені 25% світового населення, головним чином регіонах з низьким рівнем санітарної культури. За частотою зараження анкілостомідози поступаються лише ентеробіозу та аскаридозу.

Збудники анкілостомозу (анкілостома – Ancylostoma duodenale) та некаторозу (некатор – Necator amencanus) належать до єдиного сімейства Ancylostomatidae. Їх поєднує спільність морфології, циклів розвитку та дії, що надається на організм господаря. Обидва види гельмінтів належать до класу круглих хробаків (нематод) і характером розвитку ставляться до геогельмінтам.

Збудники анкілостомідозу мають рожево-жовтий колір і невеликі розміри: самки анкілостоми в довжину 10-13 мм, самці – 8-10 мм; деяка – 9-10 мм та 5-8 мм відповідно. На головному кінці особин знаходиться ротова капсула, за допомогою якої паразити прикріплюються до стінки тонкого кишечника. У ротовій присосці анкілостоми є 2 дорсальних і 4 вентральних ріжучих зубців, у деякого – 2 ріжучі хітинові пластини.

Яйця анкілостомід мають однакову будову: овальну форму, гладку безбарвну оболонку, розміри 66х38 мкм. Кожне яйце містить 4-8 бластомірів. Життєвий цикл збудників анкілостомідозу починається з влучення яєць гельмінтів з фекаліями у зовнішнє середовище. Розвиток личинок відбувається у ґрунті при температурі 14-40 ° С та вологості вище 80%. Після двох лінок, приблизно через 7-10 днів личинки анкілостомід стають інвазійними.

Зараження людини анкілостомідозом може відбуватися за двома механізмами – фекально-оральним та перкутанним (черезшкірним); водним, харчовим чи контактним шляхами. У першому випадку личинки потрапляють в організм господаря через рот при вживанні води, овочів або фруктів. Перкутанний шлях зараження передбачає активне проникнення інвазійних личинок крізь шкіру при контакті людини із забрудненим грунтом (під час ходьби босоніж, лежання землі, виконання земляних і сільськогосподарських робіт). Впровадившись через шкірний бар’єр, личинки потрапляють у кровоносне русло, потім мігрують у праві відділи серця та легені, звідки по дихальних шляхах проникають у горлянку та вдруге заковтуються. Опинившись у тонкому кишечнику, через 5-6 тижнів личинки перетворюються на статевозрілі гельмінти, здатні самостійно відкладати яйця. При пероральному зараженні анкілостомідозом міграційна стадія відсутня – личинки відразу виявляються у тонкому кишечнику. Життєвий цикл анкілостом становить 7-8 років, некаторів – до 15 років. До груп ризику, схильних до зараження анкілостомідозу відносяться сільськогосподарські працівники, шахтарі, дачники, діти.

Протягом анкілостомідозу виділяють 3 фази: інвазійну, міграційну та кишкову. Перша фаза пов’язана з впровадженням личинок через шкіру в організм людини, що супроводжується клінікою дерматиту або кропив’янки – появою висипу (еритематозної, папульозної, везикульозної), локального набряку, печіння та сверблячки шкіри, що зберігаються протягом 10-12 днів.

Під час другої фази анкілостомідозу (міграції личинок по організму господаря) відбувається сенсибілізація організму продуктами їхньої життєдіяльності з розвитком алергічних реакцій. Крім цього, травмування капілярів легеневих альвеол та тканин дихальних шляхів клінічно проявляється осередковими пневмоніями, плевритами, бронхітами, трахеїтами, ларингітами. Хворі на анкілостомідоз скаржаться на кашель, задишку, захриплість голосу, субфебрилітет.

У третю (кишкову) фазу анкілостомідоз переходить через 30-60 днів після інвазії. Ця стадія має тривалий, хронічний перебіг і пов’язана з паразитуванням анкілостомід у тонкому кишечнику, де вони за допомогою зубців прикріплюються до слизової оболонки, травмуючи її. У місці фіксації паразита утворюються ерозії та виразки, які можуть тривалий час кровоточити, призводячи до розвитку залізодефіцитної анемії. Крім цього, будучи гематофагами за способом харчування, кожна особина деяка споживає на добу 0,03-0,05 мл крові, анкілостоми – 0,16-0,34 мл, що також сприяє хронічній крововтраті. Кишкова фаза анкілостомідозу протікає з явищами дуоденіту – порушенням апетиту, збоченням смаку, нудотою, блюванням, болями в епігастральній ділянці, діареєю або запором.

При тривалому перебігу анкілостомідозу або масивної інвазії у дітей може спостерігатися зниження маси тіла, затримка у розумовому та фізичному розвитку. Дорослі пацієнти можуть страждати на дратівливість, порушення сну, підвищену стомлюваність; у жінок нерідко спостерігається порушення менструального циклу. Розвиток анемії супроводжується слабкістю, запамороченням, тахікардією, шумом у вухах.

У різні фази анкілостомідозу пацієнт може звертатися за медичною допомогою до отоларинголога, пульмонолога, гастроентеролога або терапевта. При діагностиці анкілостомідозу враховуються клінічні та епідеміологічні дані. У периферичній крові відзначається гіпохромна залізодефіцитна анемія, збільшення ШОЕ, еозинофілія, гіпоальбумінемія. При дослідженні загального аналізу мокротиння виявляється велика кількість еозинофілів. У фазу міграції на рентгенограмах легень можуть виявлятись запальні еозинофільні інфільтрати; на ЕКГ – ознаки міокардіодистрофії. Дані рентгенографії пасажу барію вказують на гіпотонію кишківника, порушення моторики з явищами застою калових мас.

Вирішальними для підтвердження анкілостомідозу є результати аналізу калу на яйця гельмінтів або дослідження вмісту 12-палої кишки, що отримується при дуоденальному зондуванні. Крім цього, використовуються серологічні методи діагностики (реакції гемаглютинації та латекс-аглютинації). Оскільки яйця анкілостомід мають однакову будову, ідентифікація гельмінтів (анкілостом та некаторів) можлива лише після проведення дегельмінтизації та відходження з фекаліями дорослих особин. Анкілостомідоз вимагає проведення диференціальної діагностики з іншими гельмінтозами, а також анеміями іншої етіології.

Етіотропна терапія анкілостомідозу проводиться протигельмінтними препаратами, що призначаються лікарем інфекціоністом (паразитологом). Для проведення дегельмінтизації використовуються такі лікарські засоби: пірантел, бефенію гідроксинафтоат, левамізол, мебендазол. Через 3-4 тижні після антигельмінтної терапії проводиться контроль ефективності лікування – 3-разове дослідження калу з інтервалом в 1 місяць. Симптоматичне та патогенетичне лікування анкілостомідозу передбачає призначення препаратів заліза, вітаміну B12, фолієвої кислоти, антигістамінних засобів та ін.

У більшості випадків при своєчасній діагностиці та лікуванні анкілостомідози завершуються повним одужанням. Подальша диспансеризація пацієнтів, які перенесли анкілостомоз, щорічно здійснюється протягом 4 років; перенесли некатороз – протягом 7 років. Тяжкі ускладнення та летальні форми анкілостомідозу розвиваються при запущеному перебігу захворювання.

Профілактичні заходи полягають у дотриманні норм особистої гігієни – миття рук після відвідин туалету, захисті шкірних покривів при контакті із землею, ретельній обробці фруктів та овочів, кип’ятінні води перед вживанням і т.д. імовірно забруднених личинками анкілостомід. Групи підвищеного ризику захворюваності на анкілостомідоз повинні проходити щорічне медичне обстеження.