Анокопчиковий больовий синдром (Кокцигодінія)

Анокопчиковий больовий синдром (кокцигодинія) – це патологічний стан, що характеризується нападоподібними або постійними болями в області куприка, заднього проходу та прямої кишки за відсутності органічної патології. Больовий синдром більше виражений у спокої та ночами, не пов’язаний з актом дефекації. Захворювання має виснажливий характер, викликає безсоння, депресивний стан, розлад статевого життя, часто призводить до порушення працездатності. Хвороба діагностується на підставі скарг та даних огляду після виключення інших захворювань. Лікування – фізіотерапія, психотерапія, при неефективності показана операція.

Анокопчиковий больовий синдром – захворювання, основною ознакою якого є завзятий біль у промежині, в області анального отвору та куприка. Є поліетиологічної патологією, що свідчить про різноманітті можливих чинників його виникнення. Поєднує у собі такі клінічні прояви, як анізм, прокталгії, анальні невралгії, аноректальні болі, кокцигодинія. У зв’язку з певними труднощами з виявлення причини та вибору заходів етіологічного лікування, лікування анокопчикового больового синдрому є важким, часом нерозв’язним завданням.

Як правило, болі при кокцигодинії не пов’язані зі змінами погоди, захворюваннями сечостатевої системи, остеохондрозом та спондильозом. Анокопчиковий біль може бути наслідком:

• забиття або перелому куприка (як свіжих, так і виникли в минулому, іноді досить давно);
• розладів функціонування нервово-м’язової системи тазового дна та ретроанальної зони;
• патології кісток тазу та нижнього відділу хребта, захворювання хребетного стовпа з вираженим неврологічним компонентом;
• захворювань прямого кишечника (геморой, анальна тріщина, проктит та парапроктит, сигмоїдит та ін.), у тому числі і пролікованих,
• пологів, що важко протікали, опущення промежини;
• психоемоційних переживань (іноді хворим на кокцигодинію потрібна консультація психотерапевта або психіатрична допомога);
• розладів випорожнень (хронічні запори або діареї), схильність до тривалого сидіння в туалеті.

Анокопчиковий больовий синдром по переважній локалізації болю підрозділяється на безпосередньо кокцигодинію (біль у ділянці куприка) та аноректальний больовий синдром (біль переважно розташовується в області заднього проходу та прямої кишки). Як окреме захворювання розглядається травматична кокцигодинія, яка виникає в результаті травм куприка, схильного до патологічної рухливості.

Анокопчиковий больовий синдром включає наступні клінічні симптоми: біль в області куприка (кокцигодинія), в задньому проході (аноректальні болі), що виникає без видимих ​​причин у будь-який час доби, може мати різну тривалість і також раптово або поступово стихати. Біль може носити різноманітний характер: бути тупим або гострим, ріжучим, колючим, постійним і переймоподібним, пульсуючим. Може мати місце іррадіація болю в сідничну ділянку, криж, стегно. Біль упертий, тривалий (іноді існує протягом декількох років), несподівано виникає і так само несподівано припиняється, може наростати і слабшати в залежності від положення тіла, посилюватися при ходьбі, напруженні та натисканні на куприк.

Біль, що локалізується у прямій кишці (прокталгія), як правило, з’являється несподівано, чаші ночами, триває 15-30 хвилин, після чого стихає. Інтервали між нападами прокталгії можуть бути тривалими. Біль іноді супроводжується спазмуванням кишечника. Болі в промежині можуть сприяти розвитку у чоловіків хворобливого пріапізму. Іноді напад аноректального болю може бути спровокований статевим актом. Нерідко анокопчиковий больовий синдром у період гострої клініки супроводжується загальними нейровегетативними симптомами – блідістю та пітливістю шкірних покривів.

Кокцигодинія локалізується переважно в області куприка, посилюється при натисканні на нього, може зростати після ходьби. Іноді біль важко піддається локалізації, хворі висловлюють скарги на болючість в області прямої кишки, в зоні куприка відзначаючи почуття тяжкості, печіння, дискомфорт.

Аноректальна невралгія є дифузною хворобливістю в зоні заднього проходу, іноді з іррадіацією в криж і сідниці, стегно і піхву. Аноректальні невралгії найчастіше виникають у жінок постклімактеричного віку і нерідко супроводжують різні неврастенічним та неврологічним захворюванням (депресіям, неврозам, іпохондрії).

Анокопчиковий больовий синдром часто має нейрогенний характер. У багатьох хворих тривалий біль асоціюється з небезпечним смертельним захворюванням, нерідко розвивається наполеглива канцерофобія, хворі вимагають лікаря провести максимально повне обстеження і призначити хірургічне лікування.

Діагноз «анокопчиковий синдром» встановлюють лише після ретельного обстеження та виключення органічної природи хворобливості. Для цього необхідно провести діагностичні заходи для виключення патологій прямої кишки (геморой, анальна тріщина, парапроктит та ін), статевих органів (аднексит, ендометрит, простатит), неврологічних та ревматологічних захворювань (радикуліт, спондиліт, ішіас). Виняток (або виявлення та лікування) цих патологій з подальшим збереженням хворобливих проявів дозволяє діагностувати анокопчиковий больовий синдром, що має місце.

Для аналізу больових відчуттів проводиться огляд пацієнта в колінно-ліктьової позиції, а потім на гінекологічному кріслі. Лікар-проктолог проводить пальцеве дослідження заднього проходу, визначаючи наявність або відсутність рубцевих змін, ознак запалення, травм куприка і крижово-копчикового з’єднання, спазмування м’язів анального каналу або тазового дна. Жінкам рекомендовано консультацію гінеколога, проводиться бімануальне дослідження піхви та прямої кишки.

• Огляд прямої кишки. З метою виключення захворювань кінцевих відділів товстого кишківника виробляють ректороманоскопію. Аноскопія (дослідження анального каналу) та ректороманоскопія дають уявлення про стан слизової оболонки прямої кишки, дозволяють виявити внутрішні гемороїдальні вузли, поліпи прямої кишки та запалені анальні сосочки (папіліт).
• Рентген. Рентгенологічне дослідження прямої кишки (Іригоскопія) дозволяє виявити пухлини, звуження просвіту товстого кишечника. Рентгенографія також застосовується для візуалізації стану куприка та крижів, кісток таза, тазостегнових суглобів. На рентгенограмі можна виявити сліди перелому куприка, вивихів (підвивихів), ділянки остеопорозу та інші патології кісткової тканини.
• Методи ЕФД. З метою виявлення м’язового спазму проводять електрофізіологічне дослідження замикаючого апарату прямої кишки та м’язової діафрагми тазового дна. Крім того, таке дослідження дозволяє сформувати уявлення про тип моторики кишечника та особливості роботи його термінальних відділів.
• Лабораторні дослідження. Включають копрограму, бактеріологічний посів калу, дослідження калу на приховану кров, загальний аналіз сечі, за необхідності беруть для аналізу мазки з піхви у жінок та секрет простати у чоловіків. Інтраректальні інвагінації, що мають місце, виявляються при іригоскопії.

Крім того, виробляють візуалізацію органів малого тазу за допомогою ультразвукового дослідження. Для діагностики анокопчикового больового синдрому нерідко залучають для консультацій уролога, гінеколога та андролога, травматолога і обов’язково проводиться неврологічне обстеження. Для виявлення психоемоційних причин виникнення болю призначається консультація психотерапевта.

Ретельно проведене обстеження та виявлення причини больового синдрому є одним із основних факторів успішності лікування. Терапевтичні заходи включають етіологічне лікування (усунення причини захворювання), патогенетичну терапію (блокування механізмів розвитку патології) і симптоматичні засоби (спрямовані на порятунок пацієнта від болю).

Консервативна терапія

В даний час медицина приділяє особливу увагу лікуванню власне болю. У розвинених країнах (також і в Росії) організується система лікувальних закладів, які спрямовані насамперед на лікування болю будь-якої, зокрема і невідомої, етіології. Переважно здійснювати лікування болю без використання наркотичних аналгетиків: застосовувати блокади нервових волокон новокаїном, місцеві засоби, що анестезують, грязьові гарячі аплікації (пелоїдотерапія). Сьогодні застосування кортизонових блокад обмежене, оскільки вони мають нижчу ефективність та погано переносяться пацієнтами. У комплексному лікуванні кокцигодинії досить поширене застосування фізіотерапевтичних методик:

Місцево застосовують нейроблокади, свічки та мікроклізми з анестезуючими та протизапальними засобами. Для зняття спазму з м’язів промежини та тазового дна виробляють їх масаж.

Психотерапія

Іноді (у разі психогенного характеру болю) добрий ефект досягають, застосовуючи плацебо. У випадках підвищеної тривожності, депресії, інших невротичних станів призначають лікування за допомогою психотерапевтичних впливів та препаратів центральної дії (седативні засоби, транквілізатори, нейролептики та ін.). При необхідності лікування призначають за участю психіатра.

Хірургічне лікування

Травматична кокцигодинія може стати показанням до оперативного лікування (екстирпації куприка). Резекцію верхівки куприка або її фіксування до крижової кістки проводять у разі повного або часткового відриву. Якщо такого не спостерігається, оперативне втручання є недоцільним і може призвести до погіршення стану. Планувати хірургічні заходи можна лише при точному визначенні травматичного походження кокцигодинії та виключенні інших можливих причин болю.

Анокопчиковий больовий синдром досить важко піддається терапевтичним заходам і має дуже виражений психоемоційний компонент. Однак, при комплексному підході та ретельному обстеженні правильно обрана тактика лікування сприяє позбавленню пацієнтів від болю та відновленню якості життя. Кокцигодинія та аноректальна болючість, не пов’язана з серйозними патологіями кісток хребта, органів малого тазу та промежини, не веде до розвитку ускладнень соматичного характеру та не викликає летального результату.