Аномалії мови

Аномалії мови – група вроджених стоматологічних захворювань, причиною яких є порушення внутрішньоутробної закладки та розвитку органу. Одні аномалії представляють суто анатомічний дефект, інші – серйозно позначаються на таких важливих функціях, як ссання, прийом їжі, ковтання, мова. До основних методів діагностики відносяться клінічний та інструментальний огляд органів ротової порожнини, збір анамнезу, телерентгенографія. Лікування аномалій проводять у дитячому віці, щоб запобігти подальшим ускладненням. Усувають вади переважно за допомогою хірургічних методів.

Аномалії розвитку мови – ембріональні вади, що включають зміни форми, величини, будови органу. Ізольовано такі аномалії зустрічаються порівняно рідко, зазвичай вони супроводжують інших зубощелепних порушень: готичного неба, деформації щелеп, дистального, відкритого, перехресного прикусу, лицьових ущелин. Часто є складовою спадкових синдром Дауна, Ван дер Вуда, Трічер-Коллінза, П’єра Робена, Апера). Як правило, аномалії мови виявляються ще в дитинстві. За наявності подібних дефектів страждає аліментарна, артикуляційна функція, естетичне сприйняття зовнішності індивіда. Усе це несприятливо позначається на соціалізації дитини, тому вимагає своєчасної корекції.

Вади мови мають поліетиологічну природу. Аномалії є наслідком порушення внутрішньоутробного розвитку, яке може бути зумовлене спадковими, ендогенними та екзогенними причинами. Всі ці фактори впливають на дитину на ранніх етапах ембріогенезу. Передумовами виникнення уроджених патологій мови служать:

• Генетичні захворювання. Можуть бути успадкованими або розвиватися внаслідок нових мутацій. Так, макроглосія характерна для синдромів Беквіт-Відемана, Дауна, Сотоса, спадкових мукополісахаридозів; гіпо-та аглосія – для синдрому Хангарта; складчаста мова є ознакою синдрому Каудену та спадкових кератозів і т.д.
• Екзогенні фактори. До цієї групи причин відносять вплив на плід іонізуючої радіації, канцерогенів, хімічних речовин, радіоактивного випромінювання, пестицидів у продуктах харчування, що вживаються вагітною. Розвитку щелепно-лицьових аномалій сприяють шкідливі звички батьків (вживання алкоголю, наркотиків, куріння), прийом майбутньою матір’ю лікарських препаратів із тератогенними ефектами.
• Ендогенні фактори. Включають інфекційні та метаболічні захворювання вагітної: трихомоніаз, токсоплазмоз, вірусні інфекції, гіповітаміноз та гіпервітаміноз А, гіпотиреоз та ін. Кількість вроджених черепно-лицьових дисморфій зростає пропорційно збільшенню віку матері на момент зачаття.

Універсальні механізми вад розвитку мови не визначені. Вважається, що аномалії виникають при порушенні розвитку першої та другої зябрових дуг та зростання язичкових зачатків. Існує думка, що наприкінці другого місяця внутрішньоутробного розвитку плода змінюється кровопостачання зябрової дуги. До 2-го місяця кров надходить із внутрішньої сонної артерії, а після – із зовнішньої сонної артерії. Період зміни кровопостачання може бути пусковим моментом у формуванні вад щелепно-лицьової області за наявності ендогенних та екзогенних обтяжливих факторів.

Загальноприйнятої класифікації вад мови в стоматології не розроблено. Виходячи з основних критеріїв (розмір, будова, спосіб прикріплення), аномалії можуть бути поділені на такі групи:

• Аномалії розміру – макроглосія (гіпертрофована мова), мікроглосія (зменшена у розмірах мова).
• Аномалії будови/форми – аплазія та аглосія (відсутність мови), розщеплена мова (подвійна), зоб кореня мови. Розщеплення мови може бути повним та неповним. Зобом язика називають розташування щитовидної залози в товщі кореня органа.
• Аномалії прикріплення – Анкілоглосія. Ця аномалія обмежує рухливість язика в порожнині рота, і, отже, його функції.
• Поєднані аномалії – Складчастий (борозенчастий, скротальний) мова. Характеризується наявністю складок та борозен на поверхні органу, за рахунок яких відбувається збільшення його розміру.

При складчастій мові на спинці спостерігаються глибокі борозни і складки. Вони розташовуються в поздовжньому та поперечному напрямку. По серединній лінії язика знаходиться найглибша і найдовша борозна, яка починається від жолобуватих сосочків і досягає кінчика. Поперечні складки відходять від глибокої серединної, мають менший розмір. При висуванні мови можна добре розглянути складчастість, яка ділить орган на безліч часточок. Слизова оболонка дна та бічних поверхонь складок покрита сосочками, характерними для нормальної слизової оболонки. Захворювання може поєднуватися зі збільшенням чи зменшенням розміру органу. Аномалія не турбує людину, найчастіше звернення до стоматолога пов’язане з тим, що пацієнти приймають складки за тріщини.

Мікроглосія відрізняється недорозвиненням та зменшенням розміру мови. Залежно від ступеня вираженості вади виникає порушення ссання, а надалі – мови. Трапляються випадки, коли аномалія протікає безсимптомно. Макроглосія супроводжується порушенням прийому їжі, мовлення та дихання. У дитини формується неправильний прикус завдяки постійному тиску на зубні ряди. На бічних поверхнях язика видно відбитки зубів. Через постійно відкритий рот слизова оболонка пересихає, що завдає дискомфорту. Анкілоглосія характеризується укороченням вуздечки, її близьким прикріпленням до кінчика мови або ясна. Порушуються функції мови, ковтання, їди.

При аглосії – повній відсутності органу – немовля не може здійснювати ссання, тому ця рідкісна аномалія потребує зондового годування. Розщеплення мови характеризується наявністю двох половинок, які повністю чи частково роз’єднані. Захворювання потребує хірургічного втручання до того, як дитина навчиться говорити. Мовні мигдалики – вроджена патологія, коли він спостерігається наявність збільшених лімфатичних вузлів докорінно мови. У цьому порушується розташування лімфатичних вузлів глоткового кільця.

Зоб язика – це рідкісна патологія, за якої щитовидна залоза локалізується в корені органу. В області сліпого отвору кореня визначається утворення розміром від горошини до горіха. Зачатки залози можуть розташовуватись у товщі всього органу. Мова збільшена у розмірі, перешкоджає нормальному ковтанню та артикуляції.

При недостатньому гігієнічному догляді за складчастою мовою відбувається скупчення залишків їжі та мікроорганізмів у борозенах слизової оболонки, виникає запалення – глосит. При зниженні імунітету в борозенках починає розмножуватися грибкова флора, що супроводжується появою білого сирного нальоту та неприємних сверблячих відчуттів – розвивається кандидоз. При макроглоссії слизова язика висихає, легко травмується, покривається скоринками, кровоточить. Слина стікає із куточків рота, викликає мацерацію шкіри. Мовна мигдалина може запалюватися при зниженні реактивності організму. Виникає набряк, припухлість, гіперемія та біль при ковтанні. Зачатки щитовидної залози в корені язика можуть значно збільшуватись, викликаючи дисфагію, утруднення дихання, осиплість голосу.

Діагностика язичних аномалій труднощів не становить. Наявність серйозних вад розвитку визначає неонатолог ще в пологовому будинку, менш виражені аномалії діагностуються стоматологом-терапевтом або хірургом при плановому огляді. Додаткові методи дослідження використовуються рідко. Диференціальну діагностику пороків проводять із глоситами, новоутвореннями, запальними процесами. Основними методами діагностики є:

• Візуальний огляд. Внутрішньоротовий огляд проводять за допомогою двох дзеркал. Оцінюють розмір, форму, колір, структуру, анатомо-топографічне розташування органу. Оглядають слизову оболонку язика, ступінь виразності сосочків, наявність первинних та вторинних вогнищ ураження. Оцінюють ступінь порушення функцій органу.
• Телерентгенограма (ТРГ). Дослідження в бічній проекції дозволяє судити про розміри, площу язика, його співвідношення з зубами і щелепами. Вивчення параметрів ТРГ дає можливість визначити наявність аномалій мови та оклюзії. При складних поєднаних пороках виконується КТ щелеп та лицьових кісток.

Диференціації вимагає вроджена і набута складчаста мова: в останньому випадку вона може бути проявом синдрому Мелькерсона-Розенталя. При цьому синдромі також є інші симптоми – параліч обличчя, припухлість губ або обличчя. У деяких клінічних випадках аномалія нагадує склерозуючий глосит у третинному періоді сифілісу, з яким також необхідно проводити диференціацію.

Методи лікування аномалій залежать від ступеня їхньої виразності, порушень функцій. У деяких випадках фахівці обирають спостережну тактику і лише згодом приймають рішення про необхідність хірургічного втручання. При складчастій мові лікування не проводиться, рекомендується дотримуватись гігієни порожнини рота. Терапія відсутня при язичних мигдаликах, мікроглосії.

Аномалії прикріплення, збільшення, розщеплення язика усувають хірургічним способом. Якщо анкілоглосія порушує ссання, висічення вуздечки мови проводиться в пологовому будинку. Якщо ж ссання не порушено, то операцію виконують у старшому віці. При втручанні вуздечку, що приросла, розсікають за допомогою ножиць, скальпеля або лазера. При цьому практично не виникає кровотеча і не накладаються шви.

Хірургічне лікування збільшеної мови проводять у разі порушення її функцій, постійного травмування, зміни прикусу. Операція з усунення макроглосії залежить від ступеня дисфункції. Розщеплення мови оперують у ранньому віці. Під час пластичної операції зшивають тканини та формують цілісний орган. Струма кореня язика ведеться консервативно, проте при ускладненнях (кровотечі, порушенні ковтання та дихання) виконується часткове або радикальне видалення ектопованої залозистої тканини.

Повна відсутність мови у поєднанні з іншими множинними вадами розвитку має несприятливий прогноз, може призводити до смерті. Макроглосія, анкілоглосія, розщеплення мови можуть бути піддані хірургічній корекції. Складчаста мова, язичні мигдалики, язичний зоб не становлять загрози для життя, але повинні спостерігатися фахівцями (стоматологом, ендокринологом, отоларингологом). Специфічної профілактики аномалій розвитку немає. Загальнопревентивні заходи полягають у відмові від шкідливих звичок, лікуванні хронічних хвороб, прийомі полівітамінів вагітної, правильному харчуванні та способі життя.