Антракоз

Антракоз – це ураження легень, викликане вдиханням частинок вугільного пилу і що характеризується розвитком легеневого фіброзу. Симптоми антракозу (кашель, задишка, біль у грудях, стомлюваність) носять прогресуючий характер. При постановці діагнозу враховується професійний анамнез, дані рентгенографії та комп’ютерної томографії легень, спірометрія, аналіз газового складу крові. Лікування антракозу, головним чином, симптоматичне: прийом бронхолітиків, стероїдних препаратів, масаж грудної клітки, киснедотерапія. Хворим на антракоз показано спостереження пульмонолога і профпатолога; у ряді випадків – зміна професії.

Антракоз (від грец. “anthrax” – вугілля) – пневмоконіоз, що розвивається при тривалому впливі на легеневу тканину вугільного пилу. До уражень легень, викликаним вдиханням углеродсодержащей пилу (карбокониозам), відносяться антракоз, графітоз і сажевий пневмоконіоз. У їхньому ряді антракоз є найчастішим професійним захворюванням. Розвивається у робітників, зайнятих у вуглевидобутку та мають великий виробничий стаж. Залежно від умов праці та тривалості контакту з вугільним пилом поширеність антракозу серед шахтарів становить від 12 до 50%. Прогресування антракозу може призводити до тяжких уражень легень, розвитку серцево-легеневої недостатності, втрати працездатності, що зумовлює його медико-соціальну значущість для профпатології та пульмонології.

До основних механізмів, що визначають ризик розвитку вугільного пневмоконіозу, відносяться: концентрація вугільного пилу в навколишньому повітрі, стаж виробничої шкідливості, а також наявність факторів, що схиляють. Зазвичай антракоз вражає шахтарів, працівників гірничо-збагачувальних комбінатів та коксохімічних заводів, які пропрацювали у вугільній галузі щонайменше 15-20 років. Найчастіше і раніше клініко-рентгенологічні зміни розвиваються в осіб, пов’язаних із видобутком антрациту, рідше – порід, що мають менший ступінь вуглефікації (кам’яне, буре вугілля). Поряд з антракозом у робітників вугільної промисловості можуть зустрічатися інші пневмоконіози, насамперед, силікоз або антракосилікоз, тому що пил вугільних шахт часто має домішок двоокису кремнію. Додатковими факторами, що підвищують ризик розвитку антракозу, є супутнє куріння, недотримання вимог охорони праці, порушення технологічного процесу вуглевидобутку, хронічні захворювання дихальних шляхів та ін.

Найдрібніші частинки вугільного пилу проникають в організм інгаляційним шляхом. Певна частина з них осідає на слизових носоглотки, трахеї і бронхів і за допомогою рухів вій миготливого епітелію і слизу, що утворюється, видаляється назовні. При високій концентрації та інтенсивній експозиції пилові частинки проникають у нижні дихальні шляхи, де виявляються у просвіті альвеол, макрофагах та клітинах альвеолярного епітелію. Зі струмом лімфи частинки вугілля можуть переноситися в регіонарні (бронхіальні, трахеальні, біфуркаційні) та інші лімфатичні залози. При антракозі поверхня легені набуває характерного плямистого вигляду і сіро-чорного кольору. Постійне подразнення бронхів вугільним пилом зумовлює розвиток хронічного катарального бронхіту, а відкладення вугільних мас у проміжній тканині – десквамативної інтерстиціальної пневмонії з наступним результатом у цироз легень.

На підставі патоморфологічних та клініко-рентгенологічних змін у легеневій тканині розрізняють 2 форми вугільного пневмоконіозу: плямистий антракоз (доброякісний антракозний фіброз) та прогресуючий масивний фіброз легень. Течія плямистого антракозу повільно прогресує і відносно сприятлива. У легенях є одиночні локальні осередки вугільної пігментації як «антрацитових плям». Фіброз легеневої тканини виражений слабо; проте, внаслідок ектазії термінальних бронхіол розвивається локальна центрилобулярна емфізема. Різновидом даної форми служить вузлуватий плямистий антракоз, при якому рентгенологічно в легеневій тканині визначаються вузлики розміром до 1 см.

Прогресуючий масивний фіброз легень зазвичай розвивається у пацієнтів з інтеркурентними ускладненнями (наприклад, туберкульозом легень). В етіології даної форми антракозу не виключається роль імунокомплексного механізму ушкодження легеневої тканини – доказом цього є часте поєднання вугільного пневмоконіозу та ревматоїдного артриту, що отримав назву синдрому Каплана та Коліне. Прогресуючий масивний фіброз має несприятливий перебіг; у фіналі цієї форми антракозу відбувається зміна структури тканини легень на кшталт «бджолиних стільників» (т.з. «стільникове легке»), формується легеневе серце. Причиною загибелі пацієнтів, як правило, стає серцево-легенева недостатність.

Особливості клінічного перебігу антракозу визначаються вираженістю бронхіту, емфіземи та фіброзу легень. На підставі клініко-рентгенологічної картини у розвитку пневмоконіозу вугільників виділяють три стадії.

У І стадії симптоми можуть бути відсутні або бути представлені швидкою стомлюваністю, кашлем, задишкою при фізичних зусиллях і болями в грудній клітці. За даними рентгенографії в середніх відділах легень визначаються дрібноосередкові тіні діаметром від 1 до 3-5 мм; коріння легень розширено; легеневий малюнок деформований.

Для ІІ стадії антракоза типова задишка у спокої, наростання загальної слабкості, збереження кашлю та торакалгії. Рентгенологічні зміни включають збільшення числа та розмірів дрібноосередкових тіней, виражену емфізему, потовщення плеври.

ІІІ стадія Антракоза протікає з вираженими ознаками дихальної недостатності. При прогресуючому масивному фіброзі може спостерігатися меланофтіз – відкашлювання мокротиння чорного кольору, обумовлене проривом фіброзних каверн у дихальні шляхи. Тяжкими ускладненнями прогресуючої форми антракозу служать легенева гіпертензія з правошлуночковою недостатністю. На рентгенограмах легень визначаються окремі масивні затемнення розміром до 5-10 см на тлі множинних дрібноосередкових утворень та феномену «медових сот». Іноді у центрі великих тіней видно антракотичні каверни.

Пацієнти з антракозом та іншими карбоконіозами перебувають у групі ризику розвитку туберкульозу органів дихання. Легеневий антракоз може поєднуватись з антракозом шкіри – відкладенням частинок вугілля в дермі.

Для правильного визначення форми пневмоконіозу необхідний ретельний збір професійного анамнезу. На користь антракозу свідчить вказівка ​​на тривалий контакт із вугільним пилом. Фізикальне обстеження виявляє бочкоподібну форму грудної клітки, ослаблення дихання, притуплення перкуторного звуку. Первинний етап інструментальної діагностики включає рентгенографію грудної клітки, проте для уточнення генезу вогнищевих тіней, потрібне додаткове проведення КТ легень.

Спірометрія дозволяє будувати висновки про ступеня порушення функції зовнішнього дихання, а дослідження газового складу крові – про вираженість дихальної недостатності. Нерідко для виключення іншої патології легень потрібне проведення бронхоскопії з трансбронхіальною біопсією легеневої тканини.

При встановленні діагнозу антракозу, в першу чергу, необхідно виключити контакт хворого із шкідливим агентом – вугільним пилом. Вирішується питання про переведення пацієнта а менш запилену ділянку роботи (при І стадії), зміну професійної діяльності або присвоєння інвалідності (при ІІ та ІІІ стадії). Крім цього, хворим рекомендується уникати контакту з будь-яким пилом, остерігатися вірусних інфекцій, обмежити фізичні навантаження, відмовитися від куріння. Специфічного лікування антракозу не розроблено, терапія має симптоматичний характер. Залежно від стадії антракозу та вираженості клінічних проявів, призначаються бронхолітики, стероїдні препарати, вітамінотерапія. З фізіотерапевтичних методик ефективна інгаляційна терапія, перкуторний масаж грудної клітки. При виражених ознаках дихальної недостатності показано киснедотерапію.

Антракоз – повільно прогресуюче захворювання, проте його пізнє виявлення чи приєднання ускладнень визначають несприятливий результат. Плямистий антракоз має більш сприятливий перебіг у порівнянні з прогресуючим масивним фіброзом. При І стадії антракозу пацієнти зберігають працездатність; при II та III стадії прогноз щодо працездатності сумнівний. Пацієнти з антракозом повинні перебувати під ретельним наглядом пульмонолога та профпатолога; за потреби консультуватися фтизіатром. Профілактика вугільного пневмоконіозу складається з проведення інженерно-технічних заходів, спрямованих на зменшення виділення пилу під час прохідницьких робіт, мінімізації контакту робітників з вугільним пилом, застосування засобів індивідуального захисту (респіраторів). Особи, які піддають впливу углеродсодержащей пилу, повинні проходити періодичні медичні огляди.