Антропофобія

Антропофобія – Це психічний розлад, що характеризується страхом через присутність інших людей. Виявляється тривогою, острахом, очікуванням агресії чи інших негативних реакцій від оточуючих. Супроводжується тремтінням, панікою, почастішанням серцебиття. Діагностується методом клінічної розмови за допомогою психодіагностичних опитувальників. Лікування включає когнітивно-поведінкову психотерапію, прийом анксіолітиків.

Слово «антропофобія» у перекладі з давньогрецької мови означає «боязнь людини». p align=”justify”> Міжнародна класифікація хвороб відносить її до групи фобічних тривожних розладів. Встановлено, що поширеність безпосередньо корелює із відокремленістю, закритістю соціальної групи. Так, рівень антропофобії вищий у країнах, які тривалий час розвивалися ізольовано, наприклад, у Японії. Епідеміологія не залежить від віку, але серед молоді вищий відсоток успішної корекції розладу.

Часто передумови закладаються в дитинстві, коли психіка найбільш схильна до негативного впливу ззовні. У дорослому віці сприятливими чинниками є ранимість, недовірливість, психостенічний тип характеру. Причинами антропофобії можуть стати:

• Особливості виховання. Людинобоязнь розвивається у дітей, чиї батьки демонструють насторожене ставлення до оточуючих, залякують, обмежують пересування поза домом. Негативно позначаються будь-які форми ізоляції дитини, а також насильство, глузування.
• Травмуючий соціальний досвід. Фобія може бути спровокована подіями де демонструвалася агресія: військові конфлікти, грабежі, зґвалтування. У цьому людина був жертвою чи спостерігачем. Вразливі особи починають переживати страх навіть після перегляду новин від ЗМІ.
• Психічні розлади. Фобічні стани можуть дебютувати у разі розвитку депресії, генералізованого тривожного розладу, шизофренії. Вони стають одним із симптомів психічного захворювання.

На фізіологічному рівні антропофобія обумовлена ​​спотворенням реакцій гіпокампу, стріатуму, мигдаликів, префронтальної кори на появу людини. Ці структури відповідальні за когнітивно-емоційну обробку інформації з навколишнього оточення. За наявності фобії афективно-нейтральні стимули (людський образ) стають емоційно значущими, негативними. Біохімічні процеси характеризуються підвищенням концентрації глутамату в поясній звивині, порушенням дофамінового, серотонінового обмінів у стріатумі.

Тяжкий варіант течії антропофобії проявляється страхом всіх людей незалежно від їх статі, віку, зовнішності. Набагато частіше зустрічається страх якоїсь конкретної соціальної групи, об’єднаної за професійною, релігійною, етнічною або іншою ознакою. Виділено кілька десятків різновидів специфічних антропофобій, найбільш відомі з яких:

• Дентофобія. Побоювання стоматологів, викликана негативним досвідом лікування. Часто розвивається у дитячому віці, асоціюється з фізичним болем при лікарських маніпуляціях.
• Коулрофобія. Страх перед клоунами Зумовлений їх страшним гримом, дивними, непередбачуваними вчинками, що нагадують поведінку божевільного,
• Ксенофобія. Небезпечне ставлення до всіх, хто сприймається як «чужий» за якоюсь ознакою (культура, релігія, раса). Можливо основою расизму, націоналізму.
• Віккафобія. Боязнь відьом, чаклунів, що має міфологічну природу, ґрунтується на віруваннях, а не на реальному досвіді. Причиною часто є дитячий переляк, фільми жахів.
• Геронтофобія. Страх літніх, що маскує страх неминучого старіння і смерті. Виявляється у дорослому віці.

Розлад проявляється страхом перебування серед людей. Загальна фабула тривожних побоювань: вони можуть завдати мені шкоди (вдарити, принизити, нагрубити). Хворий переживає дискомфорт, ступінь виразності якого може бути різним: від легкої тривоги до панічної атаки. Нерідко виникають нав’язливі думки про злий намір оточуючих, про засудження, ненависть з їхнього боку. Найбільш тригерними стають ознаки, що асоціюються з агресією: гучний голос, різкі рухи, раптовий сміх.

Поведінка стає обмежувальним. Хворі не можуть самостійно вийти з дому, просять супроводу у когось із членів сім’ї чи друзів. Перед виходом на вулицю вони відчувають тривогу, фізичну напругу, нестачу повітря. Якщо є можливість скасувати справи, то вважають за краще залишатися вдома. Така поведінка часто стає причиною вимушеної самотності, апатії, депресії. Іноді хворі перестають ходити навчання, звільняються з роботи.

На вулиці, у громадських місцях антропофоби поводяться стримано: майже не розмовляють, ніде не затримуються надовго, не встановлюють візуального контакту з перехожими. Побачивши гучну компанію або групу осіб, які викликають страх, вони намагаються перейти на інший бік вулиці, звернути в провулок. Фіксація на об’єктах фобії призводить до звуження уваги, що проявляється розсіяністю, забудькуватістю, тому складно дається спілкування під час прогулянок.

Антропофобія призводить до соціальної ізоляції. Уникаючи неприємних переживань, хворий цурається нових знайомств, відвідування громадських місць, подорожей. Багато пацієнтів не здатні продовжувати навчання, виконувати професійні обов’язки. Ці обмеження здатні спровокувати почуття незадоволеності собою, затяжну депресію. Погіршуються матеріально-побутові умови життя, знижується соціальний статус.

Тяжкі форми антропофобії супроводжуються панічними атаками, при яких різко підвищується артеріальний тиск, розвивається тахікардія, задишка. Можливі непритомності. Формується страх смерті. Людина починає боятися як людей, а й реакцій власного організму на зустріч із нею.

Виявленням соціофобії займаються лікар-психіатр, психотерапевт. Діагностичний процес починається з клінічної бесіди, під час якої пацієнт описує симптоми, їх вираженість, тривалість. Як правило, цей етап виявляє всі необхідні ознаки розладу. Пацієнт визначає ситуації та об’єкти страху, найчастіше здатний сформулювати зміст фобії, пояснити причину її формування. Для об’єктивної оцінки виразності симптомів використовуються психодіагностичні методики:

• Опитувальники. Застосовуються методи оцінки тривожності: тест Спілбергер-Ханіна, шкала соціальної тривожності Либовиця, опитувальник Тейлора. Результати дозволяють кількісно оцінити виразність симптомів, визначити, наскільки обумовлені соціальними ситуаціями.
• Тести інтерпретації. До цієї групи належить фрустраційний тест Розенцвейга, тест руки (Hand-test), портретний тест Сонді. Пацієнту пропонується пояснити зміст образного матеріалу (картин, фотографій). Відповіді виявляють ставлення до оточуючих, здатність переживати конфлікт, ступінь очікування агресії.
• Малювальні тести. Використовуються методики «Людина під дощем», «Неіснуюча тварина». Малюнки свідчить про наявність усвідомлюваних підсвідомих переживань, що з значними ситуаціями.

Диференційна діагностика

Фахівцю необхідно провести диференціальну діагностику антропофобії та соціофобії. Ключова відмінність – зміст страху. За соціальної фобії пацієнт боїться негативної оцінки від оточуючих: засудження, звинувачення, критики. Тривога викликана очікуванням поганого ставлення до комунікативних та інших соціальних навичок (не так одягнувся, привітався, сказав). При антропофобії почуття страху пов’язані з можливої ​​агресією, загрозою із боку конкретної групи осіб, або всіх людей.

Найбільш ефективним є комплексний підхід, що включає психотерапію та медикаментозну корекцію. Лікування препаратами необхідне на початкових етапах, коли тривожно-фобічні стани найбільше виражені. Поступово, з розвитком психотерапевтичних ефектів, прийом ліків скасовується. Використовуються різні напрямки допомоги:

• Когнітивно-поведінкова терапія. Найбільш поширений підхід, що передбачає зміну установок, що формують страх, а також цілеспрямовану зміну поведінки, думок, емоційних реакцій. Застосовуються техніки систематичної десенсибілізації, моделювання ситуацій, когнітивної реструктуризації.
• психоаналіз. Рекомендований при фобічних розладах, причини яких пов’язані з дитинством або психотравмуючими ситуаціями, витісненими зі свідомості. Метод вільних асоціацій, інтерпретації подій, аналізу сновидінь дозволяють зрозуміти підсвідомі переживання, що підтримують антропофобію.
• Групові тренінги Вводяться як доповнення до індивідуальних сеансів психотерапії. Заняття допомагають освоїти навичку міжособистісної взаємодії на основі довіри, розуміння, взаємодопомоги. Основний фокус спрямовано сприйняття оточуючих як джерел позитивних емоцій, а чи не страху. Під час зустрічей учасники виконують завдання із загальною метою, граються, навчаються підтримувати один одного.

Лікарські препарати необхідні поліпшення повсякденного функціонування пацієнта на початкових етапах лікування. Вони підвищують сприйнятливість до психотерапії, зменшуючи тривогу, депресію. Залежно від переважаючих симптомів можуть бути призначені транквілізатори, антидепресанти, заспокійливі та снодійні засоби.

Антропофобія може бути повністю усунена методами психотерапії, але лікування має бути систематичним, тривалим. Найбільш позитивний прогноз лікування у пацієнтів молодого та середнього віку, при усвідомлюваних причинах страху. Профілактика має починатися у дитинстві, включати довірчі відносини з дитиною, відсутність насильства, критики, принижень. У дорослому віці потрібно підвищувати загальну стресостійкість (правильна організація сну, відпочинку, роботи), своєчасно звертатися до психолога після переживання травмуючих ситуацій, таких як військові зіткнення, насильство, соціальні конфлікти.