Аортіт

Аортіт – це запальний процес, який захоплює окремі шари або всю товщу стінки аорти. Залежно від етіології та локалізації ураження аортит може виявлятися розвитком аорталгії, черевної жаби, вазоренальної гіпертензії, ішемії кінцівок; ознобами, лихоманкою, нападами запаморочень та непритомністю. Аортит діагностується на підставі лабораторних (біохімічних, імунологічних) та інструментальних досліджень (аортографії, УЗДГ, КТ). Лікування аортиту передусім передбачає терапію основного захворювання (інфекційного, алергічного, аутоімунного ураження).

Аортит – васкуліт, окремий випадок аортоартеріїту з винятковим або переважним ураженням аорти. З огляду на різноманіття причин, що призводять до розвитку аортиту, захворювання знаходиться не тільки у полі зору кардіології, але також ревматології, венерології, фтизіатрії, травматології. Зазвичай при аортиті уражається грудна аорта, рідше черевна. Якщо запалення захоплює окремі шари аорти, говорять про ендаортиті, мезаортиті, періаортиті; при ураженні всієї товщі артеріальної стінки (інтими, медії та адвентиції) – про панаортит. За поширенням аортит може бути висхідним, низхідним та дифузним.

Залежно від етіології виділяють 2 групи аортитів: інфекційні та алергічні.

1. Інфекційний аортит. Розвиток інфекційного аортиту пов’язаний із проникненням інфекційного збудника в стінку аорти гематогенним або лімфогенним шляхом або поширенням запального процесу на аорту з тканин, що прилягають до неї:

2. Алергічний аортит. Найчастіше зумовлений аутоімунними захворюваннями, колагенозами, системними васкулітами (хворобою Такаясу). Описані випадки аортиту при хворобі Бехтерева (анкілозуючий спондилоартрит), ревматоїдний артрит, облітеруючий тромбангіїт. Аортит може бути складовою синдрому Когана, що також характеризується запальним кератитом, вестибулярною та слуховою дисфункцією.

З урахуванням переважання тих чи інших патологічних процесів розрізняють гнійну, некротичну, продуктивну, гранулематозну форми аортиту. Гнійні та некротичні аортити мають гострий або підгострий перебіг, інші – хронічний. Патологічні зміни в артеріальній стінці мають свої відмінності при аортитах різної етіології:

1. При аортиті сифілітичній Інтимальний шар аорти природи піддається запальним і склерозуючим процесам, в результаті чого стає зморщеним, рубцово-зміненим, з грубими складками, що нагадують кору дерева. У патологічний процес залучаються гирла вінцевих артерій, і навіть півмісячні заслінки клапана аорти, сприяючи виникненню аортальної недостатності. У пізньому періоді сифілітичного аортиту формуються мішковидні або дифузні аневризми аорти. У стінці аорти іноді виявляються сифілітичні гуми.
2. Туберкульозний аортит розвивається при відповідному ураженні лімфовузлів, легень, органів середостіння, заочеревинного простору. У судинній стінці утворюються специфічні грануляції та осередки казеозного некрозу. Для туберкульозного аортиту характерна наявність виразки едотелію, аневризм, кальциноз стінки аорти, перфорацій.
3. Ревматичне поразка аорти протікає на кшталт панаортита. У цьому випадку у всіх шарах аорти розвивається мукоїдний набряк, набухання фібриноїду з наступним гранулематозом і склерозом. Гнійний аортит супроводжується флегмонозним або абсцедуючим запаленням стінки аорти, її розшаруванням та перфорацією. Зазвичай запалення переходить на стінку аорти із сусідніх органів, що оточує клітковину або внаслідок септичного тромбозу.
4. Виразково-некротичний аортит зазвичай є наслідком бактеріального ендокардиту, сепсису, рідше – ускладненням операцій на аортальному клапані або відкритій артеріальній протоці. При цьому в ендотелії аорти виявляються вегетації, тромботичні маси, ділянки виразки, розшаровування та перфорації аортальної стінки. Неспецифічний аортоартеріїт (хвороба Такаясу) протікає на кшталт продуктивного запалення з гіперпродукцією фіброзної тканини.

Клінічна картина аортиту розгортається і натомість симптомів основного захворювання (сифілісу, ревматизму, туберкульозу, інфекційного ендокардиту, сепсису та інших.). Власне аортит, головним чином, проявляється ознаками ішемії органів, які отримують кровопостачання через основні гілки аорти. Так, ішемія мозку супроводжується запамороченнями, головними болями, порушеннями зору, непритомністю; ішемія серцевого м’яза – стенокардією, інфарктом міокарда (нерідко безбольовим); ішемія нирок – артеріальною гіпертензією; ішемія кишечника – нападами черевної жаби.

Характерною ознакою аортиту є аорталгії – біль у процесі ураженої ділянки аорти, пов’язані із залученням парааортальних нервових сплетень. Поразка грудної аорти супроводжується болями, що давлять або пекучі в грудній клітці, які можуть зміщуватися в шию, обидві руки, між лопатками, епігастральну область. Можуть виникати тахікардія, задишка, кашлюкоподібний кашель, причини яких неясні. У разі ураження черевної аорти болі локалізуються у животі чи попереку. Больовий синдром при аортиті виражений майже завжди, інтенсивність болю періодично змінюється.

Ранньою патогномонічною ознакою аортиту є несиметричність пульсу на променевих, підключичних та сонних артеріях або його повна відсутність на одній стороні. При вимірі артеріального тиску на одній руці він може бути помітно знижений або не визначатися зовсім.

Ускладненнями аортиту можуть з’явитися тромбоемболії, бактеріальні емболії, аневризми аорти, що розшаровуються, розрив аорти. Прояви сифілітичного аортиту зазвичай розвиваються через 15-20 років після інфікування. До розвитку ускладнень (аортальної недостатності, кардіосклерозу, серцевої недостатності) сифілітичний аортит протікає практично безсимптомно.

Для з’ясування причин ураження аорти хворі з підозрою аортиту повинні бути проконсультовані венерологом, ревматологом, фтизіатром, кардіологом. Для обґрунтування діагнозу аортиту потрібне вивчення клінічних, лабораторних та інструментальних даних.

При підозрі на ревматичний аортит досліджується С-реактивний білок, імуноглобуліни крові, антинуклеарні антитіла, циркулюючі імунокомплекси тощо. Для підтвердження сифілітичного аортиту необхідне проведення серологічних досліджень крові (RPR-тест) або спинномозкової рідини. При туберкульозному аортиті показано дослідження мокротиння на ВК методом ПЛР, повне рентгенологічне дослідження (рентгенографія легень, томографія). Діагностика бактеріального аортиту потребує посіву крові на стерильність.

Отримані дані уточнюються за допомогою УЗДГ, аортографії, КТ або МСКТ аорти. Диференціальний діагноз аортиту проводиться з атеросклерозом аорти, ІХС.

Лікування аортиту нерозривно пов’язане з активною терапією основного захворювання. При інфекційному аортиті препаратами першого ряду є антибіотики; при алергічному аортиті – глюкокортикоїди, НПЗЗ, імуносупресори; при сифілітичному аортиті – препарати вісмуту, йоду, антибіотики пеніцилінового ряду. Ефективність терапії відстежується за динамікою клініко-лабораторних показників.

Наявність аневризми аорти, особливо ознак її розшарування, є основою консультації судинного хірурга та ангіохірургічного лікування – резекції аневризми з наступним протезуванням аорти. При розвитку аортального стенозу може знадобитися проведення балонної дилатації, стентування чи шунтування.

Серйозність прогнозу при аортиті визначається його формою та етіологією. Найбільш серйозний прогноз при гострій і підгострій течії бактеріального аортиту. Перебіг сифілітичного та туберкульозного аортиту тим сприятливіший, ніж раніше розпочато специфічне лікування. Розвиток інших форм хронічного аортиту переважно залежить від основного захворювання. За відсутності лікування захворювання схильне до прогресування та ускладненого перебігу. Для запобігання аортиту першорядне значення має своєчасна терапія первинних захворювань, профілактика ЗПСШ, активне виявлення туберкульозу.