Апікальний періодонтит

Апікальний періодонтит – це запалення сполучнотканинного комплексу, що утворює зубодесневу зв’язку (періодонт), що локалізується навколо верхівки кореня. У гострій формі апікальний періодонтит виявляє себе болем та набряком у ділянці ураження, реакцією на гаряче, високою температурою тіла та загальним нездужанням. Діагностується апікальний періодонтит під час стоматологічного огляду на підставі анамнезу, виявлених клінічних проявів та рентгенологічного дослідження. Лікування апікального періодонтиту полягає у препаруванні зуба, обробці каналів, застосуванні протизапальних та антибактеріальних препаратів, проведенні фізіотерапії та подальшому пломбуванні каналів та коронки зуба.

Апікальний (верхівковий) періодонтит – ураження тканин зубоясенної зв’язки, при якому навколо верхівки кореня утворюється вогнище запалення і відбувається наступна поступова деструкція періодонту. Це найчастіше зустрічається в терапевтичній стоматології форма періодонтиту: її діагностують приблизно у 30% пацієнтів віком 21-60 років. Найчастіше апікальний періодонтит є ускладненням пульпіту. Захворювання небезпечне своїми наслідками – у разі відсутності своєчасного лікування апікальний періодонтит може переходити в хронічну форму, що може призвести до утворення гранульом, кіст і свищів, а також ускладнюватися періоститом, навколощелепним абсцесом, флегмоною, остеомієлітом щелепи та сепсисом. Розвиток апікального періодонтиту особливо небезпечний під час вагітності.

На підставі етіологічного критерію виділяють три основні види апікального періодонтиту: інфекційний, медикаментозний та травматичний. Потрібно відзначити, що періодонтити травматичної та медикаментозної етіології досить швидко переходять в інфекційну форму:

1. Інфекційний періодонтит зазвичай є ускладненням запущеного пульпіту. При цьому відбувається загибель зубного нерва, внаслідок чого патогенна мікрофлора (найчастіше стрептококи, стафілококи та анаеробні бактерії) поширюється в тканини періодонтальної зв’язки через апікальний отвір, формуючи навколо верхівки кореня зуба вогнище запалення.
2. Травматичний періодонтит зазвичай стає наслідком механічних ушкоджень (травм зубів), у тому числі – забитих місць, мікротравм, перелому зуба тощо.
3. Медикаментозний апікальний періодонтит обумовлений потраплянням у тканини періодонту сильнодіючих препаратів або подразнюючих речовин; найчастіше виникає внаслідок некоректного лікування пульпіту.

Інфекційна, травматична, медикаментозна форми апікального періодонтиту шляхом проникнення інфекції відносяться до інтрадентальних. Існують також екстрадентальні апікальні періодонтити, розвиток яких пов’язаний з переходом запального процесу з оточуючих зуби тканин, наприклад, при гайморит або остеомієліт.

Широко поширена нині класифікація по І.Г. Лукомському, яка диференціює гострі та хронічні верхівкові періодонтити за характером патологічного процесу та можливим ускладненням:

• Гострий апікальний періодонтит за видом ексудації поділяється на серозний та гнійний, клініка яких супроводжується значними хворобливими проявами;
• Хронічний апікальний періодонтит може бути гранулюючим, гранулематозним та фіброзним.

Гострий апікальний періодонтит

Виявляє себе наростаючим ниючим болем в області ураження, що посилюється від дотику. Пацієнти відзначають почуття «випирання» зуба із зубного ряду, болючість реакції на температурні подразники, особливо на гаряче. Згодом біль значно посилюється, стає пульсуючим, нерідко іррадує у прилеглі анатомічні області, що говорить про перетікання патологічного процесу на стадію гнійного запалення. Спостерігається підвищення рухливості хворого зуба, набряк тканин навколо нього та збільшення підщелепних лімфатичних вузлів.

Погіршується загальне самопочуття, підвищується температура тіла (до 37-38 ° C), нерідко виникає головний біль. Гостра форма захворювання продовжується від 2–3 до 14 днів. За відсутності адекватного лікування гострий періодонтит може переходити в хронічну форму з утворенням нориці або кісти, а також ускладнюватися серйознішими патологіями, наприклад, навколощелепним абсцесом, флегмоною, остеомієлітом та ін.

Хронічний апікальний періодонтит

Може протікати майже безсимптомно, іноді проявляючи себе загостреннями, що супроводжуються симптоматикою гострої форми захворювання. Періоди ремісії характеризуються незначними больовими відчуттями під час їжі, появою нориць на яснах та неприємного запаху з порожнини рота. Хронічний гранулюючий періодонтит виявляє себе непостійними слабкими болями при надкушуванні та почуттям розпирання. Цим ознакам часто супроводжує формування на ясна свища з гнійним відокремлюваним, який через якийсь час зникає.

У разі хронічного гранулематозного періодонтиту явні симптоми найчастіше відсутні, зрідка виникають неприємні відчуття, але вони незначні. Якщо гранульома локалізується в області буккального коріння молярів та премолярів верхньої щелепи, нерідко спостерігається вибухання кісткової тканини відповідно до проекції верхівок коренів. За відсутності правильного лікування гранульома з часом переходить у кістогранульому або навколокореневу кісту.

Хронічний фіброзний періодонтит також не супроводжується явною симптоматикою: коронка зуба інтактна, зондування та перкусія безболісні, відсутня реакція на зміни температури. Характерна наявність глибокої каріозної порожнини, в якій найчастіше знаходиться некротизована пульпа з гангренозним запахом.

Апікальний періодонтит діагностується лікарем-стоматологом на підставі анамнезу, виявлених клінічних проявів захворювання та результатів рентгенологічних досліджень. Для точної діагностики проводиться:

• Електроодонтометрія. За допомогою ЕОД визначається ступінь ураження пульпи. Для гострих форм періодонтиту характерні показання ЕОД в інтервалі 180–200 мкА, для хронічних – 100–160 мкА.
• Рентгенографія зуба. У разі хронічного гранулюючого періодонтиту в апікальній ділянці виявляється ділянка розрідження кісткової тканини з нечіткими межами розмірами від 1 до 8 мм. Хронічний гранулематозний періодонтит характеризується ясно окресленими округлими контурами області руйнування кісткової структури навколо верхівки кореня зуба. Хронічний фіброзний періодонтит на рентгенограмі проявляє себе розширеним періодонтальним простором в апікальній ділянці за відсутності резорбції кісткової стінки альвеоли.

Диференційна діагностика

Гострий апікальний періодонтит необхідно диференціювати від схожих із симптоматики захворювань:

• гнійного дифузного пульпіту;
• гострого верхньощелепного синуситу;
• навколокореневої кісти;
• остеомієліту та періоститу.

Лікування будь-якої форми апікального періодонтиту проводиться в кілька відвідувань і включає три основні етапи:

• Механічну підготовку. На першому етапі під місцевою анестезією проводиться розтин ураженого зуба та очищення порожнини від залишків загиблої пульпи та каріозних тканин, після чого здійснюється обробка та розширення кореневих каналів – створюються умови для відтоку ексудату.
• Антисептичну обробку. Для дезінфекції каналів часто застосовується ультразвукова терапія. Надалі в область кореня зуба містяться протизапальні та антибактеріальні препарати у вигляді паст.
• Пломбування каналів. Якщо запальний процес у періодонті вдалося усунути, на заключному етапі лікування проводять ретельне пломбування кореневих каналів з подальшим рентгенологічним контролем якості. При успішності маніпуляцій лікування завершується встановленням постійної пломби, а у разі сильного руйнування зуба його закривають коронкою.

Комплексне лікування включає також полоскання порожнини рота теплою мінеральною водою і відварами лікарських рослин (ромашки, евкаліпта), прийом сульфаніламідних препаратів, а при необхідності – антибіотиків широкого спектра дії (наприклад, доксицикліну або цефалексину). Широко застосовуються фізіотерапевтичні процедури: УВЧ, інфрачервоний лазерний вплив, солюкс та ін.

Вчасно проведене лікування, як правило, демонструє свою ефективність – за статистикою апікальний періодонтит повністю виліковується у 85% випадків. При залученні в запальний процес кісткової тканини в результаті неправильного або несвоєчасного лікування терапевтичними методами найчастіше досягти успіху в лікуванні не вдається. У цій ситуації вдаються до хірургічного втручання – резекції верхівки кореня чи цистектомії. Якщо всі лікувальні заходи є безрезультатними, хворий зуб видаляють.

Своєчасне звернення до стоматолога та вчасно розпочате лікування гострого апікального періодонтиту, як правило, забезпечують позитивний прогноз та дозволяють уникнути переходу захворювання на хронічну форму, періоститу, остеомієліту, абсцесу, флегмони та сепсису. Однак при запущених формах хронічних періодонтитів відсутність адекватного лікування підвищує ризик ускладнень: гранульом, кіст та ін., які часто призводять до необхідності видалення ураженого зуба.

Найважливішими заходами щодо профілактики апікального періодонтиту є прості правила гігієни, які дозволяють перешкоджати виникненню захворювань зубів, а також регулярне відвідування стоматолога для проведення профілактичного огляду та своєчасного лікування вогнищ карієсу, що виникають. Крім того, для попередження розвитку ускладнень гострого періодонтиту слід якнайшвидше звернутися до фахівця.