Арахноїдальна кіста головного мозку

Арахноїдальна кіста головного мозку – Заповнене цереброспінальної рідиною утворення, що розташовується між дуплікатурою арахноїдальної оболонки. Може мати вроджену та вторинну природу. Найчастіше протікає латентно, без клінічних проявів. При збільшенні обсягу кіста дебютує симптомами внутрішньочерепної гіпертензії, судомними пароксизмами та осередковим неврологічним дефіцитом. Діагностується переважно за даними МРТ головного мозку. При наростанні клінічних симптомів потрібне хірургічне лікування – дренування кісти, її фенестрація, висічення або шунтування.

Арахноїдальна кіста головного мозку є обмеженим скупченням цереброспінальної рідини (ліквору) в товщі оболонок, що покривають головний мозок. Свою назву кіста отримала у зв’язку з локалізацією в арахноїдальній церебральній оболонці. У місці утворення кісти арахноїдальна оболонка потовщена і має дуплікатуру, тобто поділяється на два листки, між якими накопичується цереброспінальна рідина. Як правило, кісти мають малий обсяг, але при скупченні в них великої кількості ліквору, вони мають компресійний вплив на кору головного мозку, що підлягає. Це призводить до маніфестації клінічних проявів інтракраніальної (внутрішньочерепної) об’ємної освіти.

Арахноїдальна кіста головного мозку може мати різне місце розташування. Найчастіше такі кісти знаходяться в області мостомозжечкового кута, сильвієвої борозни та над турецьким сідлом (супраселлярно). За наявними даними, близько 4% населення мають арахноїдальні кісти, але далеко не у всіх вони дають будь-які клінічні прояви. Найбільш схильні до виникнення кіст обличчя чоловічої статі.

Етіологічна класифікація враховує походження арахноїдальних церебральних кіст. За своїм походженням вони можуть бути первинними, або вродженими, і вторинними, або набутими. Первинні кісти відносяться до аномалій розвитку головного мозку, вторинні виникають як наслідок травматичних ушкоджень, запальних процесів або кровотеч, що відбуваються в церебральних оболонках.

Морфологічно виділяють прості та складні арахноїдальні кісти. У першому випадку порожнину кісти вислана клітинами арахноїдальної оболонки, що мають здатність продукувати цереброспінальну рідину. У другому випадку в структуру кісти входять інші тканини, наприклад, гліальні елементи. Морфологічна класифікація арахноїдальних кіст не має актуального значення у практичній неврології, тоді як етіологічна класифікація обов’язково враховується при постановці розгорнутого діагнозу.

Клінічно арахноїдальні кісти поділяють на прогресуючі та завмерлі. Прогресують кісти відрізняються наростанням неврологічної симптоматики, зумовленим збільшенням обсягу кісти. Замерлі кісти не збільшуються в розмірах і зазвичай мають латентну течію. Визначення виду арахноїдальної кісти відповідно до цієї класифікації має першорядне значення для вибору адекватної тактики лікування.

Вроджені арахноїдальні кісти формуються внаслідок порушень у процесі внутрішньоутробного розвитку головного мозку. До факторів, що зумовлюють їх освіту, відносяться різні шкідливі на плід, що відбуваються в період вагітності. Це можуть бути внутрішньоутробні інфекції (токсоплазмоз, краснуха, герпес, цитомегалія та ін.), інтоксикації (професійні шкідливості, алкоголізм, куріння, наркоманія, прийом фармпрепаратів з тератогенним ефектом), радіоактивне опромінення, перегрівання (відвідування вагітної жінки сауни) , звичка приймати гарячі ванни). Кісти, що локалізуються в арахноїдальній оболонці, часто відзначаються у пацієнтів із синдромом Марфана та гіпогенезією мозолистого тіла.

Придбані арахноїдальні кісти виникають після черепно-мозкових травм (струсу головного мозку, забиття головного мозку), а також можуть бути наслідком операцій на головному мозку. Формування вторинної кісти можливе після перенесеного менінгіту, арахноїдиту або менінгоенцефаліту. Освіта арахноїдальної кісти може спостерігатися після розв’язання субарахноїдального крововиливу або субдуральної гематоми. Фактори, здатні спровокувати формування арахноїдальної кісти, можуть також викликати прогресуючий ріст обсягу раніше існуючого в арахноїдальної оболонці невеликої субклінічної кістозної освіти за рахунок гіперпродукції та скупчення в ньому цереброспінальної рідини.

У більшості випадків арахноїдальна кіста головного мозку має незначний обсяг і ніяк не проявляє себе клінічно. Вроджена кіста може бути випадковою знахідкою при виконанні нейросонографії через тім’ячко або МРТ головного мозку у зв’язку з інтракраніальною патологією. Можливий її клінічний дебют при інфекційному, судинному чи травматичному ураженні головного мозку.

При збільшенні кількості ліквору, що знаходиться всередині кісти, і відповідно розмірів самої кісти з’являються симптоми підвищеного внутрішньочерепного тиску і вогнищеві неврологічні прояви, характер яких залежить від місця розташування кісти. Пацієнта турбують головний біль (цефалгії), періодичне запаморочення, шум у вухах, відчуття «важкої голови», іноді – відчуття пульсації в голові, нестійкість ходьби.

З наростанням обсягу кісти відбувається посилення зазначеної симптоматики. Цефалгія набуває постійного та інтенсивного характеру, супроводжується нудотою, тиском на очні яблука, блюванням. Можливі розвиток приглухуватості (падіння слуху), зниження гостроти зору, двоїння чи виникнення «плям» у полях зору, оніміння тих чи інших кінцівок, вестибулярна атаксія, дизартрія. Можуть відзначатися геміпарези – зниження м’язової сили в руці та нозі однієї половини тіла. Непоодинокі епізоди виникнення судомних нападів і синкопальних станів (непритомності). В окремих випадках спостерігається галюцинаторний синдром. Діти з’являється затримка психічного розвитку.

Посилення неврологічної симптоматики свідчить про подальше зростання розмірів арахноїдальної кісти та прогресуюче здавлення головного мозку. Значне збільшення обсягу кісти небезпечне можливістю її розриву, що тягне у себе смерть пацієнта. Тривале існування церебральної компресії призводить до незворотних дегенеративних процесів у мозкових тканинах із формуванням стійкого неврологічного дефіциту.

Клініка арахноїдальної кісти не має специфічних проявів та відповідає клінічній картині, загальної для більшості об’ємних утворень головного мозку. До останніх відносяться внутрішньомозкові та оболонкові гематоми, первинні та метастатичні пухлини мозку, абсцес головного мозку, внутрішньомозкова кіста. Огляд невролога та первинне неврологічне обстеження (електроенцефалографія, реоенцефалографія та ехо-енцефалографія) дозволяють встановити наявність інтракраніальної освіти з внутрішньочерепною гіпертензією та існуючу судомну активність головного мозку. Для уточнення характеру об’ємної освіти та її локалізації необхідне проведення МРТ, СКТ головного мозку або КТ.

Оптимальним діагностичним методом для розпізнавання арахноїдальних кіст виступає МРТ головного мозку з контрастуванням. Використання контрастних речовин дозволяє диференціювати кісту від пухлини головного мозку. Основним критерієм арахноїдальної кісти, що відрізняє її від пухлини, є відсутність здатності накопичувати контраст. За допомогою МРТ проводиться диференціальна діагностика із субдуральною гематомою, субарахноїдальним крововиливом, субдуральною гігромою, абсцесом, інсультом, енцефалітом та ін. церебральними захворюваннями.

Замерлі арахноїдальні кісти з субклінічним перебігом не потребують терапії. Пацієнтам рекомендовано спостереження невролога та щорічне проходження МРТ для динамічного контролю розмірів кісти. Прогресують арахноїдальні кісти, кісти, що супроводжуються епілепсією та/або значним підвищенням внутрішньочерепного тиску, що не купується консервативними методами терапії, підлягають хірургічному лікуванню. Для вирішення питання про доцільність хірургічного лікування арахноїдальної кісти та вибір оптимального способу його здійснення проводиться консультація нейрохірурга.

За наявності крововиливу в ділянку арахноїдальної кісти та при її розриві показано повне висічення кісти. Однак такий метод лікування є високо травматичним і потребує тривалого відновлювального періоду. Тому за відсутності ускладнень перевага надається ендоскопічному втручанню з т.з. фенестрація кісти. Операція проводиться через фрезевий отвір і полягає в аспірації вмісту кісти з подальшим створенням отворів, що з’єднують порожнину кісти зі шлуночком мозку та/або субарахноїдальним простором. У деяких випадках застосовують шунтуючу операцію – кістоперитонеальне шунтування, в результаті якої цереброспінальна рідина з порожнини кісти відтікає в черевну порожнину, де всмоктується. Недоліком таких операцій є можливість порушення прохідності шунта.

Арахноїдальна кіста головного мозку може мати різну течію. У багатьох випадках вона існує безсимптомно протягом усього життя пацієнта. Небезпеку становлять прогресуючі арахноїдальні кісти. При запізнілій діагностиці вони можуть спричиняти інвалідний неврологічний дефіцит і навіть летальний результат. Своєчасне проведення хірургічного лікування кісти, як правило, призводить до одужання. Ускладненням може стати рецидив кісти.

Профілактика вроджених арахноїдальних кіст, як і попередження інших вад внутрішньоутробного розвитку, включає коректне ведення вагітності та дотримання вагітної спеціального охоронного режиму, що виключає шкідливі впливи на плід. Профілактикою набутих арахноїдальних кіст виступає правильне та своєчасне лікування травм, запальних та судинних церебральних захворювань.