ARS синдром

ARS синдром – це захворювання, що вражає сухожилля та зв’язки, які прикріплюються до симфізу та лобкової кістки. Спочатку має запальний, потім – дегенеративно-дистрофічний характер. Обумовлено одноманітними навантаженнями і мікротравмами, що повторюються. Виявляється у спортсменів. Проявляється болями внизу живота та пахвинної області, що посилюються при відведенні стегна. Діагностується на підставі скарг, анамнезу, результатів об’єктивного огляду, даних рентгенографії, УЗД та МРТ. Лікування включає обмеження навантажень, лікарські засоби, фізіотерапію, хірургічні втручання.

ARS синдром – досить поширене захворювання серед спортсменів. Абревіатура ARS розшифровується як Adduktor-Rectus-Symphysis, містить латинські назви уражених структур: м’язів стегна, прямого м’яза живота, лонного зчленування. Синдром відомий з 1958 року, перший опис належить болгарському лікареві М. Банкову. Патологія входить до групи міофасціальних больових синдромів зони тазу. Найчастіше діагностується у футболістів. Може зустрічатися в осіб, які активно займаються будь-якими видами спорту з інтенсивним навантаженням на ноги. Істотно обмежує можливості пацієнтів, може стати причиною вимушеного відходу з великого спорту.

Основною причиною розвитку ARS синдрому є невідповідність обсягу фізичних навантажень та здатності організму до самовідновлення, особливо – на тлі нестабільності твердих та м’якотканних структур області тазу, нижньої кінцівки. Патологія провокується одноманітними несиметричними навантаженнями на стегно, нижню частину живота та пахвинну ділянку (наприклад, при форсованому приведенні нижньої кінцівки в момент удару по м’ячу). Ситуація посилюється непродуманим режимом тренувань та передчасним поверненням до спортивних занять після травми.

При перевантаженні сухожилля та зв’язок виникають мікророзриви в зонах найбільшого натягу тканин. У відповідь на пошкодження утворюються локальні ділянки набряку та зони запалення. Стійкість сухожилля до навантажень знижується, умови кровообігу у ураженій зоні погіршуються. Перераховане веде до появи дедалі більшої кількості мікророзривів, утворення мікрорубців та областей жирового переродження.

До запального процесу приєднується дегенеративно-дистрофічний. Розвивається ентезопатія. Формується тендиніт та тендовагініт сухожилля м’язів живота та стегна у поєднанні з аналогічним процесом в області зв’язок та сухожилля симфізу. Підсумком стає зниження функціональних можливостей пацієнта з синдромом ARS, виникнення болю.

ARS синдром виявляється у молодих людей, які активно займаються спортом, зазвичай – у професійних спортсменів. Пацієнти пред’являють скарги на біль у пахвинній ділянці, що іррадіює по ходу уражених м’язів. Інтенсивність больового синдрому може змінюватись від незначної або помірної до вираженої, що істотно обмежує активність хворого. Відзначається зв’язок болю із певними фізичними навантаженнями. При пальпації визначається локальна болючість у проекції сухожиль. При проведенні функціональних спроб (приведенні стегна з опором, відведенні стегна, напрузі м’язів живота) больовий синдром посилюється.

При тривалому ARS синдромі через виражену дегенерацію сухожильної тканини зростає ймовірність великих травм (надривів і розривів). У ряді випадків тривале збереження симптоматики захворювання спричиняє вимушене обмеження фізичної активності, неучасть у змаганнях і навіть відмова від спортивної кар’єри. Ускладнення також можуть бути обумовлені медикаментозною терапією патології – при частих блокадах з використанням глюкокортикостероїдних препаратів можливе збільшення дегенеративних процесів у ураженому відділі.

Попередній діагноз нерідко виставляється спортивним лікарем. Для встановлення остаточного діагнозу потрібно огляд ортопеда і проведення апаратних досліджень. Запідозрити ARS синдром дозволяє характерний анамнез (інтенсивні одноманітні несиметричні навантаження), скарги на пахучі болі, що посилюються при рухах, позитивні результати функціональних проб. Для підтвердження призначаються такі інструментальні методики:

• Рентгенологічне дослідження. При тривалому перебігу синдрому ARS на рентгенограмах тазу виявляється наявність дегенеративно-дистрофічних змін у зоні зчленування лонних кісток. Можливі аналогічні поразки крижово-клубових суглобів.
• УЗД лонного зчленування. У ході сонографії оцінюється стан хрящових та кісткових структур, верхніх відділів м’язів стегна, областей прикріплення їх сухожиль (ентезів). За результатами процедури визначається розширення симфізу, дегенерація сухожильних та м’язових волокон, особливо виражена в зоні, що прилягає до кістки.
• МРТ кісток тазу. Сканування дозволяє візуалізувати запалення та дегенерацію в ентезисах і прилеглих частинах сухожиль, а також в області симфізу та крижово-клубових зчленувань.

Консервативна терапія

Лікування може здійснюватися амбулаторно або в умовах відділення травматології та ортопедії. Важливою умовою успішної терапії є виключення інтенсивних фізичних навантажень. Хворим на ARS синдром рекомендують тимчасово припинити тренування. На ранніх стадіях використовують медикаментозну терапію, фізіотерапію. Призначають НПЗЗ загальної дії, в уражену зону вводять кортикостероїдні засоби. Застосовують такі фізіотерапевтичні методи:

Показана кінезіотерапія на зону лонного зчленування та прилеглі м’язи. Найбільш ефективним консервативним методом лікування є ударно-хвильова терапія.

Хірургічне лікування ARS синдрому

При неефективності консервативних методик, частих рецидивів рекомендовано хірургічне втручання. У ході операції при ARS синдромі виробляють часткове розсічення залучених у патологічний процес м’язів стегна та живота з їхньою одномоментною пластичною реконструкцією. Хворому дозволяють вставати другого дня. У післяопераційному періоді призначають аналгетики, антибактеріальні засоби.

Реабілітація

Через 3 тижні при задовільних даних УЗД, що свідчать про достатнє відновлення оперованих структур, починають реабілітацію, яка включає лікувальну фізкультуру, електроміостимуляцію, гідрокінезотерапію. Через місяць після хірургічного лікування ARS синдрому дозволяють біг без перешкод та прискорень. Через півтора місяці пацієнта припускають до тренувань, рекомендують поступове збільшення навантаження.

Прогноз хворих на ARS синдром можна розглядати, як умовно сприятливий. Ефективність консервативної терапії невелика, стійке покращення настає у 20-25%. Найкращі результати відзначаються після проведення ударно-хвильової терапії. Після оперативного лікування больовий синдром зникає, пацієнти повертаються до занять спортом у звичайному режимі, проте у віддаленому періоді можливі рецидиви. Профілактичні заходи включають продуманий режим тренувань, поступове збільшення спортивних навантажень, забезпечення достатнього періоду відновлення після травм.