Артроз гомілковостопного суглоба

Артроз гомілковостопного суглоба – це хронічне захворювання, що вражає суглобові хрящі, а в подальшому та інші структури суглоба (капсулу, синовіальну оболонку, кістки, зв’язки). Має дегенеративно-дистрофічний характер. Виявляється болями та обмеженням рухів, у подальшому відзначаються прогресуючі порушення функцій опори та ходьби. Діагноз виставляється на підставі симптомів, даних огляду та рентгенографії. Лікування зазвичай консервативне, використовуються протизапальні препарати, хондропротектори та глюкокортикоїди, призначається ЛФК та ​​фізіолікування. У важких випадках проводиться санаційна артрокопія, артродез чи ендопротезування.

Артроз гомілковостопного суглоба – захворювання, при якому поступово руйнується суглобовий хрящ та навколишні тканини. В основі хвороби лежать дегенеративно-дистрофічні процеси, запалення у суглобі має вторинний характер. Артроз має хронічний хвилеподібний перебіг із чергуванням ремісій та загострень, поступово прогресує. Жінки та чоловіки страждають однаково часто. Імовірність розвитку різко зростає з віком. Разом з тим, фахівці зазначають, що хвороба «молодшає» – кожен третій випадок артрозу гомілковостопного суглоба нині виявляється у осіб молодших 45 років.

Первинний артроз виникає без видимих ​​причин. Вторинне поразка гомілковостопного суглоба розвивається під впливом якихось несприятливих чинників. І в тому, і в іншому випадку в основі лежить порушення обмінних процесів у хрящовій тканині. Основними причинами та сприятливими факторами формування вторинного артрозу гомілковостопного суглоба є:

• великі внутрішньо- та навколосуглобові травми (переломи таранної кістки, переломи кісточок, надриви та розриви зв’язок);
• операції на гомілковостопному суглобі;
• надмірне навантаження: надто інтенсивні заняття спортом, тривала ходьба або постійне перебування в положенні стоячи, зумовлені умовами праці;
• носіння взуття на підборах, надмірна вага, постійні мікротравми;
• хвороби та стани, пов’язані з порушенням обміну речовин (цукровий діабет, подагра, псевдоподагра, нестача естрогенів у постменопаузі);
• ревматичні захворювання (ВКВ, ревматоїдний артрит);
• остеохондроз поперекового відділу хребта, міжхребцеві грижі та інші стани, що супроводжуються утиском нервів та порушенням роботи м’язового апарату стопи та гомілки.

Рідше причиною виникнення артрозу стають неспецифічний гнійний артрит, артрит при специфічних інфекціях (туберкульоз, сифіліс) та вроджені аномалії розвитку. Певну роль розвитку артрозу грають несприятлива екологічна обстановка і спадкова схильність.

У нормі суглобові поверхні гладкі, еластичні, безперешкодно ковзають один щодо одного під час рухів та забезпечують ефективну амортизацію при навантаженні. В результаті механічного пошкодження (травми) або порушення обмінних процесів хрящ втрачає гладкість, стає шорстким і нееластичною. Хрящі «труться» під час рухів і травмують один одного, що призводить до посилення патологічних змін.

Через недостатню амортизацію надлишкове навантаження передається на належну кісткову структуру, в ній теж розвиваються дегенеративно-дистрофічні порушення: кістка деформується і розростається по краях суглобового майданчика. Через вторинну травматизацію та порушення нормальної біомеханіки суглоба страждає не тільки хрящ і кістка, а й оточуючі тканини.

Капсула суглоба та синовіальна оболонка потовщуються, у зв’язках та навколосуглобових м’язах формуються вогнища фіброзного переродження. Зменшується здатність суглоба брати участь у рухах та витримувати навантаження. Виникає нестабільність, прогресує больовий синдром. У важких випадках суглобові поверхні руйнуються, опорна функція кінцівки порушується, рухи стають неможливими.

Спочатку виявляється швидка стомлюваність і нерізкі болі в гомілковостопному суглобі після значного навантаження. У подальшому больовий синдром стає більш інтенсивним, його характер та час виникнення змінюються. Відмінними рисами больових відчуттів при артрозі є:

• Стартовий біль. З’являються після стану спокою, потім поступово зникають при рухах.
• Залежність від навантаження. Відзначається посилення болю при навантаженні (стоянні, ходьбі) та швидка стомлюваність суглоба.
• Нічні болі. Зазвичай з’являються під ранок.

Стан змінюється хвилеподібно, у період загострень симптоми більш виражені, у фазі ремісії спочатку зникають, потім стають менш інтенсивними. Спостерігається поступове прогресування симптоматики протягом кількох років чи десятиліть. Поруч із болями визначаються такі прояви:

• При рухах може виникати хрускіт, скрип чи клацання.
• У період загострення навколосуглобова область іноді припухає та червоніє.
• Через нестабільність суглоба пацієнт часто підвертає ногу, виникають розтягування та надриви зв’язок.
• Відзначається скутість та обмеження рухів.

У період загострення можуть виникати реактивні синовіти, що супроводжуються накопиченням рідини у суглобі. На пізніх стадіях виявляється виражена деформація. Рухи різко обмежуються, розвиваються контрактури. Опора не може, при пересуванні пацієнти змушені користуватися милицями або тростиною. Зазначається зниження чи втрата працездатності.

Діагноз артроз гомілковостопного суглоба виставляється лікарем-ортопедом на підставі опитування, даних зовнішнього огляду та результатів додаткових досліджень. При огляді на початкових стадіях зміни можуть бути відсутніми, в подальшому виявляються деформації, обмеження рухів, біль при пальпації. Провідне значення приділяється візуалізаційним методикам:

• Рентгенографія гомілковостопного суглоба. Відіграє вирішальну роль у постановці діагнозу та визначенні ступеня артрозу. Про патологію свідчить звуження суглобової щілини, розростання країв суглобових поверхонь (остеофіти). На пізній стадії виявляються кістоподібні утворення та остеосклероз субхондральної (розташованої під хрящем) зони кістки.
• Томографічні дослідження. Застосовуються за наявності показань. У складних випадках для більш точної оцінки стану кісткових структур пацієнта додатково направляють на комп’ютерну томографію, для дослідження м’яких тканин – на МРТ гомілковостопного суглоба.

Лабораторні аналізи без змін. При необхідності встановлення причини артрозу і диференціальної діагностики коїться з іншими захворюваннями призначають консультації суміжних фахівців: невролога, ревматолога, ендокринолога.

Лікування патології тривале, комплексне. Зазвичай пацієнти спостерігаються лікарем-ортопедом амбулаторно. У період загострення можлива госпіталізація у відділення травматології та ортопедії. Найважливішу роль у уповільненні прогресування артрозу відіграє спосіб життя та правильний режим рухової активності, тому пацієнту дають рекомендації щодо зниження ваги та оптимізації навантаження на ногу.

Медикаментозна терапія

Підбирається індивідуально з урахуванням стадії артрозу, вираженості симптоматики та супутніх захворювань. Включає засоби загальної та місцевої дії. Використовують такі групи медикаментів:

• НПЗЗ загальної дії. Зазвичай застосовують таблетовані форми. Індометацин, мелоксикам, диклофенак та їх аналоги показані у період загострення. Засоби негативно впливають на слизову оболонку шлунка, тому при захворюваннях шлунково-кишкового тракту кращі «щадні» медикаменти (целекоксиб, німесулід).
• НПЗЗ місцевої дії. Рекомендовані як у період загострення, і у фазі ремісії. Можуть призначатися як альтернатива при виникненні побічних ефектів від таблетованих форм. Випускаються у вигляді мазей та гелів.
• Хондропротектори. Речовини, що сприяють нормалізації обмінних процесів у хрящовій тканині. Застосовуються у вигляді кремів, гелів та препаратів для внутрішньосуглобового введення. Використовують медикаменти, що містять глюкозамін та гідролізат колагену.
• Гормональні засоби. При вираженому больовому синдромі, який не вдається усунути за допомогою медикаментів, виконують внутрішньосуглобове введення кортикостероїдів з періодичністю не частіше 4 разів на рік.
• Стимулятори обмінних процесів. Для поліпшення місцевого кровообігу та активізації тканинного обміну призначають пентоксифілін та нікотинову кислоту.

Фізіотерапевтичне лікування

Пацієнту призначають комплекс лікувальної фізкультури, розроблений з урахуванням проявів та стадії захворювання. Хворого спрямовують на фізіопроцедури. При лікуванні артрозу застосовують масаж та УВЧ. Крім того, у лікуванні патології використовують:

Хірургічне лікування

Показано на пізніх етапах захворювання при неефективності консервативної терапії, вираженому больовому синдромі, погіршенні якості життя хворих, обмеження працездатності. Операції здійснюються в стаціонарних умовах, бувають відкритими та малоінвазивними:

• Артроскопічні втручання. При значному руйнуванні хряща здійснюють артроскопічну хондропластику. Санаційну артроскопію (видалення утворень, що перешкоджають рухам) зазвичай роблять при виражених болях на 2 стадії артрозу. Ефект зберігається протягом кількох років.
• Артродез гомілковостопного суглоба. Виготовляється при значному руйнуванні суглобових поверхонь, передбачає видалення суглоба та «зрощування» кісток стопи та гомілки. Забезпечує відновлення опорної функції кінцівки у разі втрати рухливості суглоба.
• Ендопротезування гомілковостопного суглоба. Виконується при запущеному артрозі. Включає видалення зруйнованих суглобових поверхонь кісток та їх заміну пластиковими, керамічними чи металевими протезами. Рухи відновлюються у повному обсязі, термін служби протезу становить 20-25 років.

Зміни у суглобі незворотні, але повільне прогресування артрозу, своєчасний початок лікування та виконання рекомендацій травматолога-ортопеда в більшості випадків дозволяють зберегти працездатність та високу якість життя протягом десятиліть після появи перших симптомів. При швидкому наростанні патологічних змін уникнути інвалідизації дозволяє ендопротезування.

Профілактичні заходи передбачають зниження рівня травматизму, особливо у зимовий час, у період ожеледиці. При ожирінні необхідно вжити заходів для зниження маси тіла для зменшення навантаження на суглоб. Слід зберігати режим помірної фізичної активності, уникати перевантажень та мікротравм, своєчасно лікувати захворювання, які можуть спровокувати розвиток артрозу гомілковостопного суглоба.