Асбестоз

Асбестоз – це форма пневмоконіозу, що розвивається в результаті тривалого інгалювання азбестовмісного пилу і характеризується дифузним фіброзом легеневої тканини. Клініка азбестозу складається із загальносоматичних порушень (нездужання, стомлюваності, анорексії), ознак дихальної недостатності (задишки, ціанозу, деформації кінцевих фаланг пальців), симптомів ураження органів дихання (кашля зі слизовим мокротинням, плеврального синдрому). Для діагностики азбестозу використовується рентген, КТ легень, спірометрія, дослідження мокротиння та промивних вод бронхів. При азбестозі проводиться підтримуюча терапія (дихальна гімнастика, фізіотерапія, оксигенотерапія).

Азбестовий пневмоконіоз, або азбестоз – дифузний інтерстиціальний пневмосклероз, обумовлений вдиханням азбестових частинок. Поряд з талькозом відноситься до силікатозу – ураженням легень, викликаним впливом на легеневу тканину сполук кремнієвої кислоти. Азбестоз спостерігається в осіб, зайнятих видобутком та обробкою азбесту, а також працюючих з азбестовмісними матеріалами. Найбільша поширеність азбестового пневмоконіозу реєструється в Канаді – країні, що утримує світову першість за запасами азбесту. Частота виникнення азбестозу наростає пропорційно до збільшення часу контакту з цим матеріалом і в середньому становить 25-65% випадків. Небезпека азбестозу полягає не лише у розвитку дифузного фіброзу легеневої тканини, але й грізних віддалених наслідках – підвищеному ризику розвитку азбестотуберкульозу, мезотеліоми плеври та очеревини, аденокарциноми легень та шлунка.

Безпосередньою причиною цієї форми пневмоконіозу є тривале вдихання волокон азбесту. При цьому азбестоз може розвиватися як за стажу роботи менше 3-х років, так і через 15-20 років після припинення професійного контакту з азбестовим пилом. Азбест є тонковолокнистим мінералом, представленим гідросилікатом магнію, заліза, кальцію та натрію. Серед різних різновидів азбесту найбільше промислове значення мають серпентин-азбести (хризотил та антигорит), а також амфібол-азбести (амозит, антофіліт, крокідоліт, тремоліт) – останні відрізняються більшою фіброгенністю та канцерогенністю.

За родом своєї професійної діяльності у тісному контакті з азбестом знаходяться робітники, зайняті в азбестовидобувній та переробній галузі, будівельній, машинобудівній, суднобудівній, авіаційній промисловості. Ці особи становлять групу підвищеного ризику розвитку азбестозу. Крім цього, відомі випадки захворюваності на азбестоз при порівняно короткому і неінтенсивному впливі азбестовмісного пилу, наприклад, серед жінок, що стирають робочий одяг чоловіків, або малярів і електриків, що працюють в приміщенні, де застосовуються азбестовмісні матеріали. Окрім професійного, можливий побутовий контакт із азбестом при використанні дитячої присипки або асботекстильних виробів у житлових будинках. Відомо, що куріння сприяє виникненню азбестозу, його швидкому прогресуванню та тяжкому перебігу.

Механізм розвитку легеневого фіброзу при азбестозі залишається незрозумілим. У пульмонології прийнято розглядати кілька версій виникнення захворювання: механічне подразнення легеневої тканини голчастими волокнами азбесту, пошкодження альвеол двоокисом кремнію, що вивільняється, цитотоксична дія азбесту щодо макрофагів, розвиток імунопатологічних реакцій та ін. Розрізняють легеневу та ін. З погляду морфологічних змін у легенях, азбестоз у своєму розвитку проходить дві фази: десквамативного альвеоліту та бронхіоліту. Пневмофіброз (пневмосклероз) носить інтерстиціальний характер, локалізується переважно у середній та нижніх частках, тоді як у верхніх відділах визначається емфізема. Для азбестозу характерна наявність грубих плевральних зрощень, іноді плеврального випоту. У мокротинні, а також легеневій паренхімі виявляється наявність азбестових тілець, проте це лише підтверджує факт контакту з азбестовим пилом, але не є підставою для встановлення діагнозу. При плевральній формі асбестозу відзначається ізольоване ураження плеври при інтактній легеневій паренхімі.

Вираженість симптомів азбестозу залежить від тривалості впливу азбестових частинок та їх концентрації у повітрі. Вважається, що за стажу професійної шкідливості 3-4 року розвивається легка форма азбестозу, 8 років – середньоважка, 10 і більше – важка форма. Як і протягом інших пневмоконіозів, клініка азбестозу характеризується хронічним бронхітом та ознаками емфіземи легень. Усі скарги та об’єктивні прояви укладаються у три групи симптомів: загальносоматичні, ознаки ураження органів дихання та дихальної недостатності. Неспецифічні симптоми представлені нездужанням, стомлюваністю, блідістю, слабкістю, анорексією та втратою маси. Нерідко на руках та ногах виникають бородавчасті вирости – так звані «азбестові бородавки».

На залучення до патологічного процесу дихальних шляхів та плеври вказує поява кашлю непродуктивного або зі мізерним слизовим мокротинням та сильним болем у грудній клітці. У важких випадках виражена задишка, що розвивається ціаноз, визначається потовщення нігтьових фаланг пальців рук. Можливий розвиток ексудативного плевриту, що має серозний або геморагічний характер.

Перебіг асбестозу нерідко ускладнюється пневмонією, бронхоектатичною хворобою, бронхіальною астмою, легеневим серцем, що обтяжує прогноз пневмоконіозу. Найчастіше загибель хворих настає від дихальної та серцево-легеневої недостатності. Відзначено кореляцію азбестозу з ревматоїдним артритом. На тлі азбестозу у пацієнтів у кілька разів підвищується ризик розвитку туберкульозу легень (головним чином, його осередкової форми), раку легені, злоякісної мезотеліоми очеревини та плеври, раку стравоходу, шлунка та товстої кишки.

Обстеження пацієнтів з підозрою на пневмоконіоз проводиться пульмонологом за участю профпатолога. У встановленні діагнозу азбестозу вирішальна роль належить вивченню професійного маршруту та наявності даних, що вказують на вплив азбестового пилу. При аускультації прослуховуються вологі дрібнопухирчасті (іноді сухі) хрипи, шум тертя плеври. Над верхніми відділами легень перкуторно визначається коробковий звук. В аналізах крові може виявлятися прискорення ШОЕ, гіпергаммаглобулінемія, РФ, антинуклеарні антитіла, зниження рівня кисню в артеріальній крові.

Рентгенологічними ознаками азбестозу є лінійно-сітчаста деформація легеневого малюнка, прикореневий фіброз, плевральні зміни (бляшки, зрощення, випіт), у пізніх стадіях – «стільникове легке». При сумнівних результатах рентгенографії легень вдаюся до проведення КТ легень високої роздільної здатності, що дозволяє достовірно розглянути субплевральні лінійні, осередкові або неправильної форми тіні.

Дослідження функції зовнішнього дихання при азбестозі вказує на переважання рестриктивних порушень над обструктивними (зменшення ЖЕЛ та дихального об’єму та ін.). Зважаючи на схожість клініко-рентгенологічної картини азбестозу з іншими пневмоконіозами, диференціальний діагноз проводиться з антракозом, гемосидерозом легень, станнозом, талькозом, альвеолітом, що фіброзує, та ін. захворюваннями. З цією метою проводиться мікроскопічний аналіз мокротиння, дослідження промивних вод бронхів, біоптату легеневої тканини, в яких виявляють азбестові тільця та волокна.

Оскільки зміни у легенях при азбестозі незворотні, захворювання лікується симптоматично. Насамперед необхідно повністю припинити контакт з азбестом, позбавитися нікотинової залежності, виключити значні фізичні навантаження. Щоб уникнути приєднання інфекцій, що ускладнюють дихальну недостатність, рекомендується вакцинація проти грипу та пневмококової інфекції. Підтримуюча терапія спрямована на полегшення симптомів; вона включає постуральний дренаж, масаж грудної клітки, лікарські інгаляції, дихальну гімнастику, фізіотерапію, при необхідності – киснедотерапію. Медикаментозне лікування передбачає використання інгаляційних бронходилятаторів, прийом вітамінів.

При розвитку ускладнень прогноз на працездатність та задовільну якість життя необнадійливий: висока ймовірність інвалідизації, розвитку тяжких супутніх захворювань та загибелі пацієнтів. Профілактика азбестозу складається із заходів виробничого та медичного характеру. Перші з них передбачають забезпечення необхідних санітарно-гігієнічних умов та індивідуального захисту робітників, дотримання техніки безпеки. Усі працівники, які перебувають у контакті з азбестом або азбестовмісними матеріалами, повинні проходити періодичні медичні огляди згідно з встановленим планом-графіком. Враховуючи підвищений ризик розвитку туберкульозу та злоякісних пухлин на фоні азбестозу, пацієнтам із встановленим діагнозом рекомендується спостереження у фтизіатра та онколога.