Асептичний менінгіт

Асептичний менінгіт – це запалення оболонок головного мозку, що супроводжується утворенням серозного випоту. Причинами патології виступають системні захворювання, вірусні та грибкові інфекції, неопластичні процеси, ускладнення фармакотерапії. Захворювання проявляється менінгеальними симптомами, головним болем, світлобоязню та блюванням. Для діагностики використовують дані люмбальної пункції, церебральної КТ та МРТ, лабораторних аналізів. Лікування підбирається з урахуванням причини хвороби – схема терапії може включати противірусні засоби, антибіотики, глюкокортикостероїди, ноотропи, антигіпоксанти.

Асептичний менінгіт становить 25-30% серед усіх випадків ураження мозкових оболонок. Він зустрічається у різних вікових групах, однаково часто вражає чоловіків та жінок. Вірусне асептичне запалення більш характерне для дітей, які становлять 65-78% серед усіх хворих. Різноманітність етіологічних факторів і висока частота народження роблять асептичний менінгіт однією з найбільш актуальних проблем у практичній неврології та інфектології. Від своєчасності та повноти лікування залежить віддалений результат, можливість повного відновлення хворого.

До групи асептичного менінгіту входять захворювання різної етіології, об’єднані наявністю запального процесу в мозкових оболонках. До цієї категорії відносять усі види менінгітів, крім тих, що викликані певною бактеріальною флорою та супроводжуються появою гнійного ексудату. Виділяють такі причини асептичного варіанта хвороби:

• Віруси. Найпоширеніший етіологічний чинник серед дітей та дорослих. Поразка ЦНС викликають герпесвіруси (вірус простого герпесу, цитомегаловірус, вірус Варіцелла-Зостер), ентеровіруси ECHO та Коксакі, вірус епідемічного паротиту. Рідше трапляється вірус лімфоцитарного хоріоменінгіту, вірус кліщового енцефаліту, збудники геморагічних лихоманок.
• Бактерії. Бактеріальне запалення який завжди супроводжується гнійним випотом. Асептичний серозний менінгіт найчастіше розвивається при туберкульозі. Такий тип ураження також характерний для хвороби Лайма, сифілісу, генералізованої ієрсиніозної інфекції.
• Злоякісні пухлини. Асептичний менінгіт виникає як ускладнення новоутворень центральної нервової системи різної гістологічної структури. Він розвивається у 5% пацієнтів із онкопатологією іншої локалізації – солідними пухлинами внутрішніх органів, новоутвореннями системи крові.
• Системні захворювання. Неінфекційне запалення виникає при аутоімунних хворобах: ревматоїдному артриті, системному червоному вовчаку, синдромі Шегрена. Зрідка причиною патології виступає хронічний рецидивуючий васкуліт при хворобі Бехчета.
• Ускладнення фармакотерапії. Серед лікарських засобів найбільшу небезпеку становлять препарати для протипухлинної терапії, імуносупресивні засоби, внутрішньовенні імуноглобуліни. Ризик розвитку патології підвищується при введенні медикаментів у субарахноїдальний простір, супутнє застосування рентгеноконтрастних речовин.

При асептичному інфекційному менінгіті віруси та антитіла до них здатні потрапляти у спинномозкову рідину та викликати ураження оболонок. Іноді ліквор залишається інтактним, що більш характерно для легких та швидкопрохідних форм захворювання. При неінфекційному варіанті запалення патологічний процес запускають імунні комплекси, аутоантитіла, злоякісні клітини.

У мозкових оболонках виникає запалення, що характеризується дистрофічними процесами у клітинах, наростанням синдрому інтоксикації через накопичення продуктів клітинного метаболізму. Приєднуються судинні порушення, посилюється вироблення ліквору та порушується його відтік, що сприяє розвитку церебрального набряку. Найчастіше поразка поширюється на структури мозку – формується менінгоенцефаліт.

Правильне визначення різновиду асептичного менінгіту забезпечує раціональний вибір терапії. При систематизації враховують велику кількість клінічних та лабораторних аспектів захворювання. У сучасній неврології хворобу класифікують за такими критеріями:

• Етіологія. Асептичне запалення буває вірусним, бактеріальним, грибковим, неінфекційним.
• Особливості розвитку. Менінгіти поділяються на первинні, які виникають як самостійна хвороба, та вторинні – ускладнення інших захворювань.
• Поширеність. За площею та локалізації уражених оболонок буває обмежений та генералізований менінгіт.
• Темпи розвитку. За швидкістю прогресування симптоматики хвороба має 4 форми: блискавичну, гостру, підгостру та хронічну.
• Тяжкість течії. За клінічними критеріями виділяють менінгіт легкого, середнього, важкого та вкрай тяжкого ступеня.

Клінічна картина має деякі відмінності з урахуванням етіології захворювання, проте всі види запалення церебральних оболонок характеризуються неспецифічним загальномозковим синдромом. До загальних ознак патології відносять інтенсивний головний біль, непереносимість гучних звуків та яскравого світла, нудоту та блювання. У деяких пацієнтів виникає порушення свідомості, марення та галюцинації, психомоторне збудження.

Обов’язково присутні менінгеальні симптоми, які обумовлені подразненням оболонок мозку. Характерна ригідність потиличних м’язів, через що людина зазнає сильного болю при спробі привести підборіддя в грудях. Щоб зменшити дискомфорт, пацієнт лежить на боці з наведеними колінами та закинутою головою – так звана поза «лягавого собаки» або «зведеного курка». Визначаються позитивні симптоми Керніга, Брудзінського.

При вірусній етіології асептичного менінгіту у хворих спостерігається фебрильна лихоманка, озноб, слабкість та інші ознаки інфекційного захворювання. При герпесвірусній та ентеровірусній інфекції можливий характерний висип на шкірі. Якщо патологія виникає на тлі пухлини ЦНС, у пацієнта присутні осередкові симптоми ураження мозкової речовини, а сильний головний біль турбує задовго до появи менінгеальних ознак.

У цілому нині асептичний менінгіт протікає більш сприятливо, проти гнійним, і рідше викликає стійкі резидуальні наслідки. Імовірність ускладнень залежить від причини захворювання та своєчасності його лікування. У гострому періоді можливий набряк-набухання головного мозку, який загрожує дислокаційним синдромом і вклиненням стовбура мозку. Існує ризик церебрального інфаркту, ДВЗ-синдрому, геморагічного синдрому.

Під час реконвалесценції та після одужання можливі віддалені наслідки менінгіту. Імовірність їх появи зростає при менінгоенцефаліті, що супроводжується ураженням речовини мозку. Пацієнти можуть зіткнутися зі зниженням слуху та зору, порушеннями координації рухів, судомними нападами. Протягом перших кількох місяців спостерігається цереброгенная астенія, зниження пам’яті, концентрації уваги та інших когнітивних функцій.

Ознаки менінгеального синдрому – показання до негайної консультації лікаря-невролога та госпіталізації пацієнта до профільного стаціонару. При фізикальному огляді необхідно підтвердити симптоми подразнення мозкових оболонок, визначити ступінь порушення свідомості, виявити неврологічні дефіцити та інші супутні ураження. Також з’ясовують докладний анамнез захворювання, епідеміологічний анамнез. Для встановлення діагнозу використовуються:

• Методи нейровізуалізації. КТ головного мозку показує ознаки гідроцефального та дислокаційного синдромів, інших ускладнень менінгіту. При використанні розмаїття визначається посилення сигналу від оболонок мозку. Для чіткішого дослідження внутрішньочерепних структур проводиться МРТ мозку, з допомогою якої виявляють аномальну гиперинтенсивность вздовж мозкових борозен.
• Люмбальна пункція. У спинномозковій рідині збільшується число лейкоцитів, в основному за рахунок лімфоцитозу, зміняться рівень хлоридів та глюкози, спостерігається клітинно-білкова дисоціація. При вірусному асептичному менінгіті у СМР можна виявити ДНК збудників за допомогою аналізу ПЛР. За показаннями проводиться мікологічне дослідження ліквору на патогенні грибки.
• Лабораторні дослідження. Показники гемограми використовують для диференціальної діагностики бактеріальної та вірусної інфекції, виявлення ознак системного запалення. За показаннями виконують ІФА, ПЛР та інші аналізи на інфекції. За підозри на неінфекційну природу хвороби проводять дослідження аутоімунних маркерів, онкомаркерів.

Диференційна діагностика

Захворювання диференціюють з гнійними менінгітами, які викликані менінгококом, стрептококом, золотистим стафілококом, гемофільною паличкою та іншими видами бактеріальних інфекцій. Також виключають паразитарні інвазії ЦНС, субарахноїдальний крововилив, черепно-мозкову травму. При атипових симптомах диференціальну діагностику проводять із розсіяним склерозом, синдромом Гійєна-Барре, абсцесом головного мозку.

Консервативна терапія

Хворі проходять лікування у стаціонарі інфекційного чи неврологічного відділення, при тяжкому стані – у палаті інтенсивної терапії. В рамках екстреної допомоги всім пацієнтам з підозрою на менінгіт вводяться системні кортикостероїди, діуретики, кардіотонічні препарати, щоб запобігти гострим життєзагрозним ускладненням. Далі підбирається диференційована терапія з урахуванням етіопатогенезу:

• Противірусні препарати. Етіотропне лікування показане при герпетичному та вітрянковому менінгіті, які успішно купуються медикаментами з групи ацикловіру.
• Імуноглобуліни. Специфічні сироваткові імуноглобуліни застосовуються при кліщовому менінгоенцефаліті. При ентеровірусному менінгіті зрідка призначають новий препарат інтраглобіну F з високим титром антитіл.
• Антибіотики. Протимікробна терапія використовується при туберкульозі, який потребує тривалого прийому комбінації з кількох препаратів. Антибіотики також застосовують при сифілісі, бореліоз.
• Ліки патогенетичної дії. Синдромальна терапія включає кисневу підтримку, інфузійні розчини для детоксикації, протинабрякові препарати. На додаток призначають нейрометаболічні препарати для захисту головного мозку.

Якщо асептичний менінгіт має вторинну неінфекційну природу, буде потрібно адекватна терапія основного захворювання. При аутоімунних патологіях на перший план виходить імуносупресивне лікування, яке проводиться за допомогою глюкокортикостероїдів, цитостатиків та інших імунодепресантів. При онкопатології терапевтична тактика підбирається разом із онкологом і нейрохірургом.

Реабілітація

Важливу роль відіграє лікування в періоді реконвалесценції, спрямоване на якнайшвидше відновлення неврологічних функцій та загального самопочуття. Призначається індивідуальна комбінація ноотропів, метаболічних препаратів, вітамінно-мінеральних комплексів. За показаннями використовуються адаптогени, актопротектори, антигіпоксанти. Фармакотерапія поєднується з масажем, вправами ЛФК, фізіотерапією.

Більшість випадків асептичного менінгіту завершуються одужанням та зникненням усіх симптомів. Прогноз сприятливіший при інфекційному запаленні, яке успішно піддається лікуванню, менш сприятливий – при системних хронічних захворюваннях та онкопатології. Профілактика хвороби полягає у дотриманні протиепідемічних заходів, диспансерному неврологічному спостереженні пацієнтів з аутоімунними синдромами.