Асептичний перитоніт

Асептичний перитоніт – це запалення очеревини, що виникає під дією неінфекційних факторів (ферментів підшлункової залози, скупчення крові, жовчі, сечі при розривах внутрішніх органів, травмах) і супроводжується вираженим порушенням життєво важливих органів. У зв’язку з особливостями патогенезу захворювання незабаром набуває інфекційно-запального характеру. Діагностика ґрунтується на оцінці симптоматики, результатів рентгенографії та УЗ-сканування черевної порожнини, діагностичної лапароскопії. Найважливішим чинником успішного лікування проведення своєчасного оперативного втручання. У післяопераційному періоді продовжується інтенсивна терапія.

Асептичний перитоніт – запалення очеревини, яке розвивається внаслідок розриву неінфікованих порожнистих органів та утворень (наприклад, жовчного міхура, кіст яєчників, сечового міхура), травм живота, що супроводжуються гемоперитонеумом (скупченням крові в черевній порожнині), а також ферментативного впливу на брюшну панчоху. . Особливості даної патології визначаються своєрідною відповіддю організму при впливі патогенного агента на очеревину, що веде до розвитку тяжкої симптоматики, вираженим ураженням органів та систем.

Існування асептичної форми перитоніту можливе лише на короткий період дії ушкоджуючого фактора, що має неінфекційну природу. Жовч, кров, сеча, панкреатичні ферменти в черевній порожнині призводять до розвитку токсико-хімічного пошкодження очеревини, розвивається запальний процес, і через підвищену проникність стінок кишечника бактерії легко проникають у порожнину очеревини.

Найчастішою причиною розвитку асептичного перитоніту, за спостереженнями фахівців у сфері абдомінальної хірургії, є ускладнення гострого панкреатиту, панкреонекрозу. Ферментативний панкреатогенний перитоніт супроводжує близько 70% випадків деструктивного панкреатиту. Також причиною даної патології може бути розрив внутрішніх органів із потраплянням у черевну порожнину крові, жовчі, сечі. У відповідь на їх вплив у очеревині розвивається запалення, відбуваються суттєві зміни судинної стінки, виділяється ексудат та фібрин. У разі проникнення мікроорганізмів приєднується бактеріальне запалення.

Розвиток перитоніту відрізняється залежно від причини, поширеності процесу у черевній порожнині, реактивності організму пацієнта. Внаслідок впливу патологічного агента виникає паралітична кишкова непрохідність, порушується всмоктувальна здатність, розширюються кровоносні судини, що веде до посиленого виділення рідини у просвіт кишечника та метаболічних порушень.

Далі запалення стимулює централізацію кровообігу. Розширення судин кишечника призводить до перерозподілу крові та скупчення її в цій галузі, погіршується перфузія життєво важливих органів (нирок, легенів, печінки), порушуються їх функції. На наступному етапі порушення всмоктування в кишечнику змінюється значним його збільшенням, відбувається резорбція токсичних речовин із просвіту кишечника, що посилює інтоксикацію.

Залежно від поширеності патологічного процесу в черевній порожнині, асептичний перитоніт може бути місцевим або розлитим. За характером ексудату розрізняють геморагічний, серозний, фібринозний, жовчний тип, за тяжкістю захворювання – три ступені. Також диференціюють три стадії перитоніту: реактивну (триває протягом перших 24 годин), токсичну (24-72 години), термінальну (після 72 годин).

Клінічна картина захворювання різноманітна та багато в чому визначається етіологічним фактором. Однак можна виділити характерні симптоми, що обумовлені часом від початку захворювання, ураженням інших органів, гомеостатичними зрушеннями. У першу добу захворювання (реактивна стадія) переважають місцеві прояви, при цьому загальний стан пацієнта може залишатися легким.

Виникають постійні сильні болі в животі, що посилюються при рухах, кашлі, що зменшуються в положенні лежачи на боці з наведеними ногами. Локалізація болю, як і його інтенсивність, може бути різною. Це від поширеності процесу, і навіть основного захворювання. Визначається прискорений пульс, артеріальний тиск суттєво не змінюється. При пальпації черевної стінки характерна болючість у зоні локалізації процесу. Температура субфебрильна. В аналізах крові – незначний лейкоцитоз із нейтрофільним зрушенням.

У токсичній стадії переважають загальні реакції організму, інтоксикаційний синдром. За рахунок наростаючої інтоксикації ховається симптоматика основного захворювання. Біль у животі, напруга черевної стінки слабшають. Виникають симптоми паралітичної кишкової непрохідності. Визначається здуття живота, зникають перистальтичні шуми. Значно зростає частота пульсу – 130-140 ударів на хвилину. Спостерігається тенденція до зниження артеріального тиску. Температура тіла вища за 38 градусів. У крові – лейкоцитоз із вираженим нейтрофільним зрушенням. Загальний стан пацієнта значно страждає.

Термінальна стадія супроводжується адинамією, сплутаністю свідомості. Характерна блідість шкіри, загостреність рис обличчя. Виникає респіраторна задишка, ознаки ниркової, печінкової недостатності. Може виникати велике блювання застійним вмістом. Відзначається різке здуття живота, виражена болючість. Пульс більше 140 за хвилину, артеріальний тиск значно знижено. Така клінічна картина є прогностично несприятливою ознакою.

Діагноз асептичного перитоніту в токсичній, термінальній стадії зазвичай не викликає сумнівів через характерну симптоматику. Складнощі можуть виникати на початкових етапах, коли клініка визначається основним захворюванням. Рентгенографія черевної порожнини дозволяє визначити наявність вільної рідини, ознак паралітичної непрохідності кишечника. Візуалізуються тонкокишкові арки з рівнями рідини, внутрішні контури кишечника нечіткі, потовщені складки слизової оболонки.

Ультразвукове дослідження дозволяє візуалізувати вільну рідину в черевній порожнині, структурно-функціональні зміни кишечника. Інформативним методом діагностики є лапароскопія, що дає можливість оглянути більшу частину черевної порожнини, оцінити стан вісцеральної, парієтальної очеревини, визначити наявність ексудату та його характер.

Лікування здійснює абдомінальний хірург. Найважливішим чинником успішного лікування є раннє хірургічне втручання. Зважаючи на виражену симптоматику захворювання, розпізнавання його конкретної причини до операції часто не має сенсу, оскільки лише є витрачанням часу. Перед хірургічним втручанням проводиться коротка інтенсивна підготовка. Проводиться корекція декомпенсованих функцій організму, відновлення об’єму крові, що циркулює.

У ході операції встановлюється причина перитоніту, здійснюється видалення патологічного вмісту із порожнини очеревини, її санація, декомпресія шлунково-кишкового тракту, створюються умови для можливості санації порожнини у післяопераційному періоді. Санація черевної порожнини у процесі операції проводиться шляхом перитонеального лаважу. Промивання проводять теплими розчинами антисептиків до чистої води, при цьому видаляються напластовування фібрину. Для лаважу можуть бути використані розчини антибіотиків, лізоцим, гепарин, застосовується ультразвукова обробка черевної порожнини.

У післяопераційному періоді продовжується інтенсивна терапія. Обов’язковим є призначення антибіотиків, імуномодуляторів. Здійснюється інфузійна терапія з метою відновлення об’єму циркулюючої крові, корекції електролітних порушень, покращення реологічних властивостей. Активна детоксикація досягається застосуванням кровозамінників, форсованого діурезу, гемосорбції, перитонеального діалізу. Важливим етапом лікування є відновлення моторно-евакуаторних функцій кишечника. Також проводиться підтримка життєво важливих функцій організму.

Асептичний перитоніт є тяжким захворюванням. Однак при повноцінному комплексному лікуванні, своєчасному хірургічному втручанні, усуненні джерела в більшості випадків результат сприятливий, настає одужання. Профілактика полягає у ранньому адекватному лікуванні основного захворювання.