Аскаридоз

Аскаридоз – глистяне захворювання, етіологічними агентами якого виступають круглі черв’яки – аскариди, що паразитують у тонкій кишці людини. Рання фаза аскаридозу протікає з явищами загального нездужання, лихоманкою, висипанням на шкірі, гепатоспленомегалією, лімфаденітом, сухим кашлем. У хронічній фазі першому плані виходять симптоми поразки ШКТ: зниження апетиту, нудота, діарея, біль у животі. З метою виявлення аскаридозу проводять серологічні реакції, дослідження калу на яйця гельмінтів. Терапія аскаридозу здійснюється протиглистяними препаратами (вермокс, декаріс, пірантел); додатково призначаються антигістамінні, ферментні препарати, пробіотики.

Аскаридоз – кишковий нематодоз, що викликається аскаридою людською (Ascaris lumbricoides). Аскаридоз є широко поширеним антропонозним гельмінтозом, що поступається за частотою лише ентеробіозу. Захворювання зустрічається повсюдно, у різних кліматичних широтах (за винятком зон вічної мерзлоти та сухих пустель); найчастіше вражає дітей (65%). За даними ВООЗ, аскаридозом заражено близько 1 млрд людей на планеті; серед населення регіонів з теплим та вологим кліматом аскаридоз виявляється у 30-90% випадків. Зважаючи на високу сприйнятливість населення та можливий ризик розвитку тяжких, у т. ч. хірургічних ускладнень, аскаридоз є предметом підвищеної уваги інфекціології, паразитології, педіатрії.

Збудник аскаридозу – Ascaris lumbricoides (аскарида) належить до класу круглих хробаків. Аскариди мають витягнуту веретеноподібну форму, жовтувато-рожевий колір. Гельмінти є роздільностатевими: довжина самки аскариди становить 20-40 см, самця – 15-25 см, ширина – 4-6 мм. Щодня статевозріла особина аскариди здатна відкладати понад 200 тис. неінвазійних яєць, що виділяються з фекаліями у зовнішнє середовище. У грунті, за сприятливих температурно-влажностных умов протягом 12-14 днів відбувається дозрівання яєць до інвазійної стадії, т. е. до стану, здатного викликати захворювання.

Потенційним джерелом поширення аскаридозу виступає заражена гельмінтами людина. Інвазія реалізується у вигляді фекально-орального механізму, аліментарним шляхом. Це означає, що виділені у зовнішнє середовище і дозрілі в грунті до інвазійної стадії яйця потрапляють в організм нового господаря через рот з немитих рук, предметів побуту, а також при вживанні забруднених овочів, ягід, фруктів і т. д. при недотриманні заходів гігієни. Захворюваності на аскаридоз більшою мірою схильні діти, робітники очисних споруд, сільськогосподарські працівники, садівники та ін. Сезон підвищеної небезпеки зараження триває з весни до осені.

Подальший розвиток аскарид відбувається в організмі господаря, де проходять рання (міграційна) та пізня (кишкова) фази аскаридозу. У шлунково-кишковому тракті людини, а саме в тонкій кишці, з яєць виходять личинки аскариди, які проникають у венозні судини, зі струмом крові потрапляють у ворітну вену і далі по кровоносних судинах – у капілярну мережу легень. Там личинки проникають в альвеоли, піднімаються у просвіт бронхів, трахеї та глотки. Разом з бронхіальним секретом і слиною вони заковтуються і знову повертаються в тонку кишку, де з них розвиваються статевозрілі особини. Повний цикл перетворення інвазійного яйця на статевозрілу аскариду становить близько 2,5-3 місяців.

У ранню фазу аскаридозу відбувається сенсибілізація організму продуктами метаболізму личинок, а також механічна травматизація тканин кишківника, печінки, судин, бронхолегеневої системи. У пізню фазу аскаридозу більшою мірою виражено токсичний вплив на організм продуктів життєдіяльності та розпаду дорослих аскарид, травми тонкої кишки, порушення всмоктування поживних речовин, пригнічення імунітету.

Клінічна симптоматика аскаридозу різноманітна та залежить від масивності інвазії, віку хворих, фази захворювання. У фазу міграції личинок може розвиватися алергічний, інфекційно-токсичний, печінковий та легеневий синдром. Цей етап аскаридозу у дітей нерідко протікає безсимптомно.

Алергічні прояви характеризуються везикулярними чи уртикарними висипаннями на тулубі, кистях чи стопах, сильним свербінням. Інфекційно-токсичний синдром при аскаридозі супроводжується фебрильною лихоманкою, слабкістю, нездужанням, пітливістю, лімфаденопатією. Ознаками печінкового синдрому можуть служити збільшення печінки та селезінки, помірна болючість у правому підребер’ї, підвищення активності печінкових ферментів та ін. Практично у всіх випадках у міграційну фазу аскаридозу розвивається бронхолегеневий синдром (еозинофільна пневмонія, синдром Леффлера). Він протікає із сухим або вологим кашлем, задишкою, болями у грудях, хрипами у легенях. Нерідко на цьому фоні розвивається ексудативний плеврит. При дослідженні плеврального випоту, отриманого в результаті торакоцентезу, у великій кількості виявляються еозинофіли, рідко – личинки аскарид.

Пізня (кишкова) фаза аскаридозу характеризується розвитком 2-х клінічних синдромів – гастроінтестинального та астеновегетативного. З боку шлунково-кишкового тракту в цей період відзначається зниження апетиту, нудота вранці, блювання, біль у животі, діарея, запори, здуття живота, втрата ваги. Токсична дія на нервову систему може виявлятися слабкістю, порушенням сну, зниженням пам’яті (у дітей – затримкою психомоторного розвитку), явищами менінгізму, епілептиформними судомами.

Масивна глистяна інвазія здатна викликати ускладнення: так, при міграції аскарид у жовчні та панкреатичні протоки може розвиватися механічна жовтяниця, гнійний холангіт, множинні абсцеси печінки, гострий панкреатит, апендицит, перитоніт. Можливий розвиток механічної обструкції дихальних шляхів гельмінтами, що призводить до гострої аскаридозної асфіксії. У дітей аскаридоз найчастіше обтяжується кишковою непрохідністю. Аскаридоз у вагітних сприяє тяжкому токсикозу, затримці розвитку плода, ускладненому перебігу пологів та післяпологового періоду.

Запідозрити наявність аскаридозу у дитини чи дорослої дозволяють скарги на незрозумілу і завзяту температуру, кашель, шкірні висипання, розлади травлення, схуднення, нервозність. Розпізнати глистову інвазію в ранній фазі допомагає виявлення антитіл у сироватці крові за допомогою імуно-ферментного аналізу та реакції латекс-аглютинації. Зміни у загальному аналізі крові характеризуються еозинофілією, підвищеною ШОЕ, невеликим лейкоцитозом, анемією. При проведенні рентгенографії легень у хворих з бронхолегеневим синдромом виявляються так звані «летючі інфільтрати Леффлера» – осередки інфільтрації, що змінюють своє становище разом з личинкою, що мігрує. При мікроскопічному дослідженні мокротиння можуть виявлятися личинки аскарид.

У хронічну фазу основним методом діагностики аскаридозу є дослідження калу на яйця гельмінтів. Однак у такий спосіб виявити інвазію можна лише через 3 місяці після зараження. Враховуючи ймовірність паразитування тільки самців, а також нестатевозрілих самок або старих особин, яйця гельмінтів у фекаліях можуть бути відсутніми: у цьому випадку проводиться діагностична дегельмінтизація. При рентгенографії тонкого кишечника і натомість контрастної маси можна побачити аскарид як світлих стрічок чи клубків, розташованих у просвіті кишки.

У ранній фазі аскаридоз необхідно відрізняти від пневмонії, туберкульозу, раку легень. У хронічну фазу диференціальна діагностика в першу чергу потрібна з дуоденітом, ентеритом, холециститом та іншими захворюваннями травної системи.

Лікування аскаридозу проводиться під контролем інфекціоніста (дитячого інфекціоніста або педіатра) і складається з організаційно-режимних заходів, дегельмінтизації, диспансерного спостереження та профілактики повторного зараження. Загальні рекомендації стосуються, головним чином, дотримання дієти з підвищеним вмістом вітамінів, тваринних білків та обмеженням вуглеводів.

Медикаментозна терапія проводиться протигельмінтними препаратами, з яких у ранню фазу аскаридозу призначаються тіабендзол або мебендазол, а в кишкову – левомізол, пірантел та ін. Для зниження алергізації одночасно з протигельмінтними препаратами рекомендується короткий курс прийому антигістамінних засобів. З метою нормалізації травної функції застосовуються ферменти (панкреатин). Корекція мікрофлори кишківника проводиться за допомогою пробіотичних препаратів. Контроль ефективності протигельмінтної терапії здійснюється через 2 тижні та 1 місяць після курсу лікування триразово. За пацієнтом, що перехворів на аскаридоз, встановлюється диспансерне спостереження строком на 3 роки зі щорічною копроовоскопією.

Профілактика аскаридозу має бути спрямована на своєчасне виявлення та дегельмінтизацію хворих, гігієнічне виховання дітей, підвищення рівня санітарної культури серед дорослих. Уникнути зараження аскаридозом допоможе дотримання елементарних норм гігієни: миття рук перед їжею, після вулиці, відвідування туалету; ретельне промивання під проточною водою ягід, фруктів, овочів перед подачею на стіл. При неускладненому перебігу аскаридозу прогноз є сприятливим. У разі відсутності повторної інвазії приблизно через рік відбувається самовилікування через природну загибель аскарид. Ускладнення розвиваються порівняно рідко, головним чином, у дітей та у ослаблених пацієнтів.