Аспергільоз

Аспергільоз – Мікоз, що викликається різними видами цвілевих грибків роду Aspergillus і протікає з хронічними токсико-алергічними проявами. При аспергільозі переважно уражається бронхолегенева система та придаткові пазухи; рідше – шкіра, зорова система, ЦНС та ін. У хворих з низькою імунною реактивністю може розвиватися дисемінований аспергільоз. Провідну роль діагностиці аспергільозу грають лабораторні методи: мікроскопія, бакпосев, серологічні реакції, ПЛР. Можлива постановка інгаляційних та шкірно-алергічних проб. Лікування аспергільозу проводиться антифунгальними препаратами.

Аспергільоз – грибкове захворювання, збудником якого виступають плісняві гриби аспергіли. Аспергіли можуть викликати різноманітні поверхневі та глибокі мікози внутрішніх органів, шкіри та слизових оболонок, тому аспергільоз вивчається в рамках цілого ряду клінічних дисциплін: мікології, пульмонології, отоларингології, дерматології, офтальмології та ін. За останні два десятиліття частота зараження %, що пов’язано зі збільшенням числа пацієнтів із вродженим та набутим імунодефіцитом, поширенням наркоманії та ВІЛ-інфекції, нераціональним використанням антибіотиків, застосуванням імуносупресивних препаратів в онкології та трансплантології. Все це ще раз підтверджує зростаючу актуальність аспергільозу.

Збудниками аспергільозу у людини можуть виступати такі види цвілевих грибків роду Aspergillus: A. flavus, A. Niger, A. Fumigatus, A. nidulans. A. terreus, A. clavatus. Аспергіли є аеробами та гетеротрофами; здатні рости при температурі до 50°С, довго зберігатися при висушуванні та заморожуванні. У довкіллі аспергіли поширені повсюдно – у грунті, повітрі, воді. Сприятливі умови для зростання і розмноження аспергілл є у вентиляційних і душових системах, кондиціонерах і зволожувачах повітря, старих речах і книгах, сирих стінах і стелях, харчових продуктах, що довго зберігаються, сільськогосподарських і кімнатних рослинах та ін.

Зараження аспергільозом найчастіше відбувається інгаляційним шляхом при вдиханні частинок пилу, що містять міцелій гриба. Найбільший ризик виникнення захворювання схильні до сільськогосподарських робітників, працівників паперопрядильних і ткацьких підприємств, борошномель, а також заводчиків голубів, оскільки голуби, частіше за інших птахів, хворіють на аспергільоз. Виникненню грибкової інфекції сприяє інфікування при проведенні інвазивних процедур: бронхоскопії, пункції приносових пазух, ендоскопічної біопсії та ін. Не виключений контактний шлях передачі аспергільозу через пошкоджені шкірні покриви та слизові оболонки. Також можливе аліментарне інфікування при вживанні контамінованих аспергілами продуктів харчування (наприклад, курячого м’яса).

Крім екзогенного інфікування аспергілами, відомі випадки аутозараження (при активації грибків, що мешкають на шкірі, слизової оболонки зіва та дихальних шляхів) та трансплацентарного інфікування. До факторів ризику захворюваності на аспергільоз відносяться імунодефіцити будь-якого генезу, хронічні захворювання дихальної системи (ХОЗЛ, туберкульоз, бронхоектатична хвороба, бронхіальна астма та ін.), цукровий діабет, дисбактеріоз, опікові травми; прийом антибіотиків, кортикостероїдів та цитостатиків, проведення променевої терапії. Непоодинокі випадки розвитку мікозів змішаної етіології, що викликаються різними видами грибків – аспергілами, кандидами, актиноміцетами.

Таким чином, залежно від шляхів поширення грибкової інфекції розрізняють ендогенний (аутоінфекцію), екзогенний (з повітряно-краплинним та аліментарним шляхом передачі) та трансплацентарний аспергільоз (з вертикальним шляхом зараження).

По локалізації патологічного процесу виділяють такі форми аспергільозу: бронхолегеневу (в т. ч. аспергільоз легень), ЛОР-органів, шкірну, очну, кісткову, септичну (генералізовану) та ін. аспергільозу; придаткових пазух носа – 5%. Залучення інших органів діагностуються менш як у 5% хворих; дисемінація аспергільозу розвивається приблизно в 30% випадків, переважно, у ослаблених осіб з обтяженим преморбідним тлом.

Найбільш вивченою на сьогоднішній день формою патології є аспергільоз легень. Початкові стадії бронхолегеневого аспергільозу маскуються під клініку трахеобронхіту або бронхіту. Хворих турбує кашель з мокротою сірого кольору, кровохаркання, загальна слабкість, схуднення. При поширенні процесу на легені розвивається легенева форма мікозу – аспергілозна пневмонія. У гострій фазі відзначається лихоманка неправильного типу, озноби, кашель з рясним слизово-гнійним мокротинням, задишка, біль у грудній клітці. При диханні з рота може відчуватися запах цвілі. За допомогою мікроскопічного дослідження мокротиння виявляються колонії міцелію та суперечки аспергіл.

У хворих з супутніми захворюваннями дихальної системи (легеневим фіброзом, емфіземою, кістами, абсцесом легені, саркоїдозом, туберкульозом, гіпоплазією, гістоплазмозом) нерідко формується аспергіллома легень – інкапсульований вогнище, що містить гібрині гриби, Загибель пацієнтів з аспергіломою може настати внаслідок легеневої кровотечі або асфіксії.

Аспергільоз ЛОР-органів може протікати у вигляді зовнішнього або середнього отиту, риніту, синуситу, тонзиліту, фарингіту. При аспергільозному отиті спочатку виникає гіперемія, лущення та свербіж шкіри зовнішнього слухового проходу. З часом слуховий прохід заповнюється пухкою сірою масою, що містить нитки та суперечки гриба. Можливе поширення аспергільозу на барабанну перетинку, що супроводжується різкими колючими болями у вусі. Описано ураження верхньощелепних та клиноподібних пазух, гратчастої кістки, перехід грибкової інвазії на орбіти. Очний аспергільоз може набувати форми кон’юнктивіту, виразкового блефариту, вузликового кератиту, дакріоциститу, блефаромейбоміту, панофтальміту. Непоодинокі ускладнення у вигляді глибоких виразок рогівки, увеїту, глаукоми, втрати зору.

Аспергільоз шкіри характеризується появою еритеми, інфільтрації, коричневих лусочок, помірної сверблячки. У разі розвитку оніхомікозу виникає деформація нігтьових пластин, зміна кольору на темно-жовтий або коричнево-зелений, кришення нігтів. Аспергільоз шлунково-кишкового тракту протікає під виглядом ерозивного гастриту або ентероколіту: для нього типові запах цвілі з рота, нудота, блювання, діарея.

Генералізована форма аспергільозу розвивається при гематогенній дисемінації аспергілл з первинного вогнища до різних органів і тканин. При цій формі захворювання виникають аспергільозний ендокардит, менінгіт, енцефаліт; абсцеси головного мозку, нирок, печінки, міокарда; ураження кісток, ШКТ, ЛОР-органів; аспергільозний сепсис. Летальність від септичної форми аспергільозу дуже висока.

Залежно від форми мікозу пацієнти направляються на консультацію до спеціаліста відповідного профілю: пульмонолога, отоларинголога, офтальмолога, міколога. У процесі діагностики аспергільозу велика увага приділяється анамнезу, в т. ч. професійному, наявності хронічної легеневої патології та імунодефіциту. При підозрі на бронхолегеневу форму аспергільозу проводиться рентгенографія та КТ легень, бронхоскопія із забором мокротиння, бронхоальвеолярний лаваж.

Основу діагностики аспергільозу складає комплекс лабораторних досліджень, матеріалом для яких можуть служити мокротиння, промивні води з бронхів, зіскрібки з гладкої шкіри та нігтів, що відокремлюється з пазух носа та зовнішнього слухового проходу, відбитки з поверхні рогівки, кал та ін. Аспергіли можуть бути виявлені допомогою мікроскопії, культурального дослідження, ПЛР, серологічних реакцій (ІФА, РЗК, РІА). Можливе проведення шкірно-алергічних проб з антигенами аспергіл.

Диференціальна діагностика аспергільозу легень проводиться із запальними захворюваннями респіраторного тракту вірусної або бактеріальної етіології, саркоїдозом, кандидозом, туберкульозом легень, муковісцидозом, пухлинами легень та ін. ом.

Залежно від тяжкості стану пацієнта та форми аспергільозу лікування може здійснюватися в амбулаторних умовах або стаціонарі відповідного профілю. Антифунгальна терапія проводиться препаратами: амфотерицин, вориконазол, ітраконазол, флуцитозин, каспофунгін. Протигрибкові препарати можуть призначатися внутрішньо, внутрішньовенно, у вигляді інгаляцій. При аспергільозі шкіри, нігтів та слизових оболонок проводиться місцева обробка вогнищ протигрибковими засобами, антисептиками, ферментами. Протигрибкова терапія триває від 4 до 8 тижнів, іноді – до 3-х місяців та довше.

При аспергіломі легень показана хірургічна тактика – економна резекція легені або лобектомія. У процесі лікування будь-якої форми аспергільозу необхідне проведення стимулюючої та імунокоригуючої терапії.

Прогноз та профілактика аспергільозу

Найбільш сприятливий перебіг відзначається при аспергільозі шкіри та слизових оболонок. Летальність від легеневих форм мікозу становить 20-35%, а в осіб із імунодефіцитом – до 50%. Септична форма аспергільозу має несприятливий прогноз. До заходів, що дозволяють запобігти зараженню аспергільозом, відносяться заходи щодо поліпшення санітарно-гігієнічних умов: боротьба з пилом на виробництві, носіння працівниками млинів, зерносховищ, овочесховищ, ткацьких підприємств індивідуальних засобів захисту (респіраторів), поліпшення вентиляції медичних осіб та складів із груп ризику.