Астено-невротичний синдром у дітей

Астено-невротичний синдром у дітей – це сукупність психоемоційних, неврологічних та вегетативних проявів, які виникають як ознака дезадаптації організму. Патологія зустрічається при будь-яких захворюваннях, дії фізичних чи психічних стресорів. Основні симптоми: слабкість та підвищена стомлюваність навіть після відпочинку, нестабільність емоційних реакцій, скарги на головний біль. Діагностика заснована на клінічній оцінці анамнезу, суб’єктивних та об’єктивних ознак. Для лікування астенічного неврозу необхідні нормалізація режиму дня та дієти, сеанси психотерапії, медикаментозна терапія нейрометаболітами та адаптогенами.

Астено-невротичний синдром (астенічний невроз) — найпоширеніша скарга на практиці педіатра, яка найчастіше є проявом інших патологій чи загального зниження адаптаційних можливостей організму. Враховуючи нерідку зустрічальність, різноманітні клінічні симптоми та труднощі у підборі терапевтичних схем, астено-невротичний синдром дуже актуальний у сучасній педіатричній практиці.

Астено-невротичні стани характеризуються різноманіттям етіологічних чинників. Будь-яке соматичне чи інфекційне захворювання супроводжується симптомами астенії, що особливо виражено в дітей віком, котрим типова лабільність нервово-психічних процесів, їх швидка виснажуваність. Чим довше триває хвороба і що більш виражені її симптоми, то вище ймовірність формування невротичного синдрому.

Специфічним фактором ризику у дітей є гіпоксично-ішемічна енцефалопатія, що виникає під впливом перинатальних факторів, що провокують. До причин астенії відносять підвищені навантаження у шкільництві, велику завантаженість у позакласних гуртках і секціях. Ризик розвитку невротичного синдрому вище при хворому сімейному мікрокліматі, проблемах у взаємодії з ровесниками.

У механізмі розвитку виділяють психосоціальні, нейрогуморальні та інфекційно-імунні фактори, які в комбінації негативно впливають на дитячу нервову систему. Ключовою ланкою патогенезу астено-невротичного синдрому називають відхилення у роботі лімбіко-ретикулярного комплексу, що регулює реакцію дітей на дію стресових факторів.

Через розлади у функціонуванні ретикулярної формації порушуються процеси сну та неспання, змінюються емоційні реакції дитини на звичні подразники. Поступово змінюється робота гіпоталамо-гіпофізарно-адреналової системи, яка відповідає за реагування на стресові фактори. Ще один важливий фактор – церебральна гіпоперфузія та нейротрансмітерні порушення.

Більшість педіатрів у практичній діяльності поділяють астено-невротичний синдром на первинний, зумовлений особливостями характеру та перебігу психічних процесів, та вторинний, який розвивається на тлі органічних патологій. Ця класифікація не відображає повною мірою етіопатогенетичні особливості розладу, тому 2011 року було запропоновано новий варіант систематизації невротичного синдрому. Відповідно до нього, виділяються 5 форм астенії:

• Неврастіння. Функціональний стан, який викликаний виснаженням вищої нервової діяльності внаслідок гострих чи хронічних стресів. Термін неврастенія часто використовується як синонім астено-невротичного синдрому у дорослих та дітей.
• Цереброгенная. Патологія пов’язана з наявністю органічного ураження мозку внаслідок захворювань, травм, операцій. Для стану типові клінічно виражені симптоми, швидке виснаження нервових процесів.
• Соматогенна. Зумовлена ​​соматичними чи інфекційними хворобами. Симптоми виникають одночасно з основним захворюванням або після нього, зникають досить швидко.
• резидуальна. Виникає у ранньому дитячому віці як наслідок перенесеної перинатальної патології. Крім психоемоційних порушень, такі діти мають проблеми з розумовим розвитком, розлади дрібної моторики.
• Дизонтогенетична. Ця форма вважається легшим варіантом резидуальної астенії, проявляється у відповідь на незначну гіпоксично-ішемічну енцефалопатію. Характеризується варіабельністю та лабільністю клініки. Симптоми частіше посилюються навесні та восени.

Основні прояви астено-невротичного синдрому – стомлюваність та втома. У дітей страждає пам’ять та мислення, знижується здатність до переключення уваги. Школярам стає складно сконцентруватися на занятті. Зазвичай це доповнюється руховим занепокоєнням, метушливістю. Початкові стадії синдрому розцінюються як невихованість та непосидючість, тому на ранньому етапі батьки не замислюються про похід до лікаря.

Друга типова група ознак – психоемоційні симптоми. У дітей спостерігаються різкі безпричинні перепади настрою, підвищена дратівливість та нервозність. Як правило, виникає патологічна пригніченість настрою, яка у підлітковому віці може трансформуватися у депресію. Характерно яскраве емоційне реагування на незначні події.

Відмінна риса астенічної симптоматики – стійкість та відсутність поліпшення стану після відпочинку. Якщо за нормальної втоми дитина відчуває приплив зусиль і енергії після нічного сну чи вихідного, то за астенії навіть тривалий відпочинок не приносить полегшення. Неврологічні симптоми доповнюються соматичними: м’язовими та головними болями, тривалим субфебрилітетом, безсонням.

Якщо у дитини є конституційна схильність до виникнення тривалої астенії, згодом у неї формується астено-невротичний тип характеру. Основні його риси виявляються в період пубертату. Підліток стає тривожним і недовірливим, важко переживає конфлікти в сім’ї, школі, зазнає сильного хвилювання перед незначними подіями (контрольна, похід у гості). Іноді у дітей виражені симптоми іпохондрії.

Легкі минущі форми невротичного синдрому не становлять загрози здоров’ю, проте тривала астенія різко порушує соціальну адаптацію, знижує здатність до навчання. Астенія часто поєднується з порушеннями психоемоційного стану аж до важких депресій, тривожних розладів та посилення психопатичних рис особистості.

Виявлення астенії не становить труднощів для досвідченого педіатра чи дитячого невролога. Для цього лікарю досить детально зібрати скарги та анамнез життя, поговорити з дитиною, використовувати спеціальні шкали та опитувальники. За показаннями пацієнту рекомендують консультацію дитячого психіатра, щоб своєчасно виявити патологічні риси особи та порушення соціальної адаптації, які могли спровокувати астенію.

Труднощі можуть виникати при верифікації причин цього невротичного стану. Для виключення органічних уражень ЦНС проводиться:

Якщо лікар підозрює соматичні хвороби, він призначає консультації профільних спеціалістів: дитячого кардіолога, ендокринолога, травматолога і т.д. Поєднання астенічних реакцій та субфебрилітету – привід для направлення до дитячого інфекціоніста.

Основу лікування синдрому становлять немедикаментозні методи, спрямовані на нормалізацію життя дитини. Батьки повинні стежити за дотриманням розпорядку дня, залучати дітей до активних ігор, не перевантажувати його позакласними заняттями. Вирішальне значення набуває психологічного комфорту вдома і в навчальному закладі, іноді для ліквідації причини хронічного стресу доводиться змінити школу.

Дієту збагачують продуктами, багатими на вітаміни групи В (субпродукти, цільнозерновий хліб, яйця), триптофаном (нежирне м’ясо, сири). Рекомендують виключити газовані напої та гострі снеки (чіпси, сухарики). З підлітками проводять розмови з приводу шкоди алкогольних напоїв та енергетиків, які дають хибне почуття бадьорості на короткий час, а в перспективі погіршують стан.

Для вирішення внутрішніх конфліктів, усунення психотравмуючих ситуацій або зміни ставлення дитини до них показано тривалу роботу з психологами. Заняття відбуваються у форматі індивідуальної чи сімейної психотерапії, арт-терапії, музикотерапії. Ліки застосовуються обмежено. При тяжкій астенії призначають нейрометаболічні препарати, вітаміни, рослинні адаптогени.

Важливу роль усуненні соматичної та цереброгенной астенії грає лікування основного захворювання. З урахуванням провідних клінічних ознак лікарі підбирають консервативні та/або інтервенційні методики. У лікуванні астено-невротичного синдрому важливим є мультидисциплінарний підхід, залучення до терапевтичних програм шкільних психологів, вчителів, керівників позакласної активності.

Симптоми астено-невротичного розладу не несуть серйозної загрози для дитини, але тривала астенія значно знижує якість життя, порушує фізичний та інтелектуальний розвиток. Незважаючи на досягнення сучасної педіатрії, лікування становить складне завдання, що вимагає залучення мультидисциплінарної команди, комбінації немедикаментозних методів та лікарської терапії.

В основі профілактики невротичного синдрому лежить привчання дітей до здорового способу життя та повноцінного сну, виключення травмуючих факторів будинку, в організованих дитячих колективах. У повсякденних заняттях повинні гармонійно поєднуватися розумові та фізичні навантаження, час на відпочинок та спілкування з однолітками. Для запобігання та раннього виявлення погіршення здоров’я діти повинні регулярно проходити медичні огляди.