Атаксія Фрідрейха

Атаксія Фрідрейха – генетичне захворювання, пов’язане з порушенням транспорту заліза з мітохондрій і протікає з переважним ураженням клітин центральної та периферичної нервової системи, кардіоміоцитів, – клітин підшлункової залози, клітин кісткової тканини і сітківки. Атаксія Фрідрейха діагностується за допомогою МРТ головного та спинного мозку, нейрофізіологічних досліджень, генетичної діагностики. Додатково проводиться ЕКГ, УЗД серця, дослідження гормонального тла, рентгенографія хребта. Лікується атаксія Фрідрейха метаболічними та симптоматичними препаратами, дотриманням дієти, регулярними заняттями ЛФК. Хірургічне лікування застосовується для усунення кісткових деформацій.

Атаксія Фрідрейха була описана в 1860 німецьким лікарем, ім’я якого захворювання носить досі. Атаксія Фрідрейха відноситься до групи атаксій, в яку також входять мозочкова атаксія, атаксія П’єра-Марі, синдром Луї-Бар, кіркова та вестибулярна атаксії. У цій групі атаксія Фрідрейха є найпоширенішим захворюванням. Її поширеність у всьому світі становить 2-7 хворих на 100 тис. населення. У представників негроїдної раси атаксія Фрідрейха не відзначається.

Атаксія Фрідрейха супроводжується поразкою як нервової системи, а й екстраневральними порушеннями. Патологічні зміни відбуваються у серці, органі зору, ендокринній системі та опорно-руховому апараті. З цієї причини атаксія Фрідрейха представляє інтерес для фахівців у різних галузях медицини: неврології, кардіології, офтальмології, ендокринології, ортопедії та травматології.

Атаксія Фрідрейха є генетичним захворюванням і пов’язана з мутацією 9-ої хромосоми, внаслідок якої відзначається недостатність або неповноцінність білка фратаксину. Цей білок відповідає за транспорт заліза з мітохондрій. Порушення його функції призводить до накопичення великої кількості заліза всередині мітохондрій та збільшення вільних радикалів усередині клітини. Останні надають шкідливий вплив на клітину. При цьому страждають найбільш активні клітини організму: нейрони (нервові клітини), міокардіоцити (клітини серцевого м’яза), що синтезують інсулін β – клітини підшлункової залози, рецепторні клітини сітківки (палички та колбочки) та клітини кісткової тканини. Поразка цих клітин призводить до розвитку характерних для атаксії Фрідрейха симптомів з боку периферичної та центральної нервової системи, цукрового діабету, кардіоміопатії, порушень зору, кісткових деформацій.

Атаксія Фрідрейха успадковується аутосомно-рецесивним шляхом. Носієм генної мутації, що обумовлює її, за деякими даними є 1 людина зі 120. Але атаксія Фредрейха розвивається лише в тому випадку, якщо людина успадковує спотворений ген і від батька, і від матері. При цьому його батьки є лише носіями генетичного порушення і самі не хворіють на атаку Фредрейха.

Як правило, атаксія Фрідрейха починає проявлятись на перших двох десятиліттях життя. У набагато рідкісніших випадках спостерігається поява ознак захворювання на третьому чи четвертому десятку. Зазвичай атаксія Фрідрейха розвивається до 25-річного віку. Вона починається з неврологічних порушень та характеризується неухильним прогресуванням патологічного процесу із посиленням його клінічних проявів.

Атаксія Фрідрейха дебютує порушеннями ходьби та рівноваги. У цей період пацієнти відзначають появу хиткості та невпевненості під час ходьби. Їхня хода стає незручною, супроводжується частими спотиканнями і падіннями. Потім виникає порушення координації при рухах руками, поява тремору рук та пов’язаного із цим зміни почерку. Поступово приєднуються слабкість у ногах, порушення мови (дизартрія) та зниження слуху (глухість). Мова пацієнтів з атаксією Фрідрейха стає сповільненою та невиразною.

У неврологічному статусі при атаксії Фрідрейха відзначається мозочковий та сенсетивний характер атаксії. Пацієнт нестійкий у позі Ромберга, що не може виконати п’ятково-колінну пробу, промахується при виконанні пальце-носової проби. Результати проб погіршуються при їх виконанні із заплющеними очима, оскільки зір частково компенсує нестачу координації. Ранньою ознакою атаксії Фрідрейха є зникнення ахілових та колінних рефлексів. Характерна наявність симптому Бабинського – розгинання великого пальця стопи при подразненні зовнішнього краю підошви. Іноді розгинання великого пальця супроводжується віяловою розбіжністю інших пальців стопи. Симптом Бабінського свідчить про поразку пірамідного провідного шляху, що відповідає за рухову активність.

При прогресуванні атаксії Фрідрейха відзначається тотальна арефлексія — відсутність усіх окістяних і сухожильних рефлексів, розлад глибоких видів чутливості (вібраційної чутливості та суглобово-м’язового почуття), зниження м’язового тонусу, слабкість (парези) та атрофічні зміни м’язів дистальних. кінцівок. У пізній стадії атаксії Фрідрейха парези, м’язова гіпотонія та атрофія поширюються на верхні кінцівки. При цьому пацієнти втрачають здатність до самообслуговування. Можлива поява тазових порушень та розвиток деменції (недоумства). У ряді випадків атаксія Фрідрейха супроводжується зниженням слуху, ністагмом, атрофією зорових нервів.

З екстраневральних клінічних симптомів, якими проявляється атаксія Фрідрейха, у 90% випадків спостерігається ураження серцевого м’яза – кардіоміопатія, що призводить до виникнення аритмії (екстрасистолії, пароксизмальної тахікардії, миготливої ​​аритмії) та серцевої недостатності. Для атаксії Фрідрейха також характерні різні кісткові деформації. Найбільш типовою є «стопа Фрідрейха», що має надмірно високе і увігнуте склепіння, зігнуті дистальні фаланги пальців і розігнуті основні фаланги. Відзначається також сколіоз, клишоногість, деформації пальців рук та ніг. З боку ендокринної системи атаксія Фрідрейха часто супроводжується цукровим діабетом, інфантилізмом, гіпогонадизмом, дисфункцією яєчників. У деяких випадках у пацієнтів з атаксією Фрідрейха спостерігається катаракта.

Діагностика захворювання найбільш скрутна у випадках, коли атаксія Фрідрейха починається з екстраневральних проявів. При цьому деякі пацієнти протягом кількох років спостерігаються у кардіолога з приводу захворювання серця або в ортопеда з приводу сколіозу. Лише у разі розвитку неврологічної симптоматики вони потрапляють на консультацію до невролога.

Основними методами інструментальної діагностики атаксії Фрідрейха є магнітно-резонансна томографія та нейрофізіологічне тестування. МРТ головного мозку виявляє атрофічні процеси в довгастому мозку та мосту, атрофію мозочка. При МРТ хребта спостерігається зменшення поперечника спинного мозку та його атрофічні зміни. У постановці діагнозу «атаксія Фрідрейха» КТ головного мозку мало інформативна. З її допомогою характерні зміни можна візуалізувати лише у пізніх стадіях захворювання. Рання атаксія Фрідрейха супроводжується лише КТ-ознаками незначної атрофії мозочка.

Дослідження провідних шляхів проводиться за допомогою транскраніальної магнітної стимуляції, дослідження периферичних нервів шляхом електронейрографії та електроміографії. При цьому атаксія Фрідрейха характеризується помірним зниженням потенціалів дії при проведенні рухових нервів у поєднанні з великим (аж до повного зникнення) зниженням провідності по чутливих волокнах.

Через наявність екстраневральних проявів атаксія Фредрейха вимагає додаткових досліджень серцево-судинної, ендокринної та опорно-рухової систем. З цією метою проводиться консультація кардіолога, ортопеда, офтальмолога та ендокринолога; аналіз цукру крові та глкозо-толерантний тест, дослідження гормонального фону; ЕКГ, тести навантаження, УЗД серця; рентгенографія хребта.

Важливе значення у встановленні діагнозу «атаксія Фрідрейха» має медико-генетичне консультування та комплексна (пряма та непряма) ДНК-діагностика. Вона виготовляється на зразках крові пацієнта, його біологічних батьків, а також кровних братів та сестер. У період ведення вагітності атаксія Фрідрейха у плода може бути діагностована за допомогою ДНК-діагностики ворсин хоріону на 8-12 тижні вагітності або амніотичної рідини на 16-24 тижні.

Атаксія Фрідрейха вимагає диференціальної діагностики з фунікулярним мієлозом, пухлиною мозочка, нейросифілісом, обмінними спадковими захворюваннями (хворобою Німанна-Піка, хворобою Краббе, синдромом Луї-Бар, спадковим дефіцитом вітаміну Е), розсіяним склерозом.

Адекватне та регулярне лікування атаксії Фрідрейха дозволяє призупинити прогресування захворювання, уникнути ускладнень, тривалий час зберігати здатність пацієнта вести активний спосіб життя. Як правило, атаксія Фрідрейха лікується одночасним призначенням метаболічних препаратів, що належать до 3 різних груп: кофакторів енергетичних ензимних реакцій, стимуляторів активності дихального ланцюга мітохондрій та антиоксидантів.

Додатково при атаксії Фрідрейха призначаються медикаменти, що покращують метаболічні процеси в серцевому м’язі (тіамінпірофосфат, інозин, триметазидин, 5-гідроксипрофан та ін.), ноотропи та нейропротектори (гамма-аміномасляна кислота, пірацетам, меклофенокс). За потреби у уражені м’язи вводиться ботулотоксин, здійснюються хірургічні операції з корекції кісткових деформацій.

Велике значення для пацієнтів із атаксією Фрідрейха має лікувальна фізкультура. Постійні заняття ЛФК, спрямовані на тренування координації та м’язової сили, дають можливість зберігати рухову активність і усунути хворобливі відчуття, що виникають. Оскільки атаксія Фрідрейха супроводжується порушенням енергетичного обміну, пацієнтам із цим захворюванням необхідно обмежити прийом вуглеводів з їжею, надлишок яких може провокувати посилення обмінних порушень.

Атаксія Фрідрейха має неухильно прогресуючу течію, що призводить до летального результату. Пацієнт гине від серцевої чи дихальної недостатності, інфекційних ускладнень. Близько 50% пацієнтів, у яких спостерігається атаксія Фрідрейха, не доживають до 35-річного віку. У жінок перебіг захворювання більш сприятливий. Тривалість їхнього життя в 100% становить понад 20 років від моменту початку атаксії, у той час як серед чоловіків лише 63% живуть довше цього терміну.