Знижка - 10% на весь медичний одяг по промокоду HALAT5
Ателостеогенез
Ателостеогенез – це група генетичних патологій-хондродисплазій, які часто призводять до смерті в ранньому віці або на етапі внутрішньоутробного розвитку. Основними проявами захворювань виступають гіпоплазія стегнових і плечових кісток у їх дистальних відділах, скорочення ребер та звуження грудної клітки, вивихи суглобів та викривлення трубчастих кісток. Діагностика ателостеогенезу виробляється виходячи з рентгенологічної картини кісткових структур, реального статусу пацієнта, результатів генетичних досліджень. Лікування будь-якої форми ателостеогенезу нині немає.
Загальні відомості
Ателостеогенез (дисплазія де ля Шапеля, неонатальна кісткова дисплазія) є формою летальної хондродисплазії, яка характеризується високою смертністю в ранньому віці. Найбільш поширена форма патології (ателостеогенез 2-го типу) успадковується за аутосомно-рецесивним механізмом. Види захворювання 1-го та 3-го типів обумовлені мутаціями, що успадковуються за аутосомно-домінантним типом, але найчастіше причиною таких ателостеогенезів є генетичні ушкодження de novo.
Зустрічаємось досить низька – не більше 1:1 000 000, з однаковою ймовірністю захворювання виникає як у хлопчиків, так і у дівчаток. Відомі поодинокі випадки, коли хворі доживали до дорослого або похилого віку, переважна більшість з них страждали на ателостеогенез 2-го типу і лише один – захворюванням 3-го типу. У практичній педіатрії вважається однією з найважчих форм уроджених хондродисплазій.
Ателостеогенез
Причини ателостеогенезу
Причиною ателостеогенезу є мутації в генах FLNB (1-й та 3-й типи) та SLC26А2 (2-й тип). Ген FLNB, розташований на третій хромосомі, кодує білок під назвою філамін В, який бере участь у побудові внутрішньоклітинного каркасу, входить до численних структур сполучних тканин. Форми ателостеогенезу, зумовлені пошкодженням даного гена, характеризуються аутосомно-домінантним типом успадкування, але з огляду на високу летальність таких мутацій частіше зустрічаються їх спонтанні різновиди. Через порушення структури білка філаміну виникають численні аномалії скелета, сполучних тканин, внутрішніх органів, які часто призводять до внутрішньоутробної загибелі плода або смерті в ранньому віці.
Ателостеогенез 2-го типу, зумовлений мутацією гена SLC26А2, характеризується аутосомно-рецесивним типом спадкування. Цей ген, розташований на 5 хромосомі, кодує структуру білка-переносника сульфат іонів, що грає ключову роль у формуванні протеогліканів хрящової тканини. Також він бере участь у освіті ендохондральних типів кісток, тому за порушення структури цього білка виникають аномалії розвитку кістково-м’язового апарату, характерні для ателостеогенезу. Крім цього, можливі різні порушення у формуванні внутрішніх органів – гіпоплазія легень, уроджені вади серця. Все це призводить до того, що хворі на ателостеогенез 2-го типу досить часто помирають ще в ранньому віці.
Класифікація
В даний час виділяють три основні типи захворювання:
- Ателостеогенез 1-го типу обумовлений летальною мутацією гена FLNB, що у більшості випадків виникає de novo. Є найважчою аномалією розвитку, що у багатьох випадках призводить до антенатальної смерті плода.
- Ателостеогенез 2-го типу (Дисплазія де ля Шапеля) викликаний мутацією гена SLC26А2, що передається за аутосомно-рецесивним механізмом. Антенатальна чи перинатальна смерть у цій формі зустрічається рідко, найчастіше хворі помирають у перші місяці чи роки життя від дисфункції внутрішніх органів.
- Ателостеогенез 3-го типу також зумовлений мутацією в гені FLNB, що передається за аутосомно-домінантним механізмом або виникає спонтанно. Смерть зазвичай настає у перші тижні життя від тяжкого недорозвинення деяких органів.
У більшості випадків неонатолог, спираючись лише на дані огляду пацієнта та рентгенологічну картину, не здатний диференціювати окремі типи ателостеогенезу. Це може зробити тільки лікар-генетик за допомогою секвенування послідовностей асоційованих із захворюванням генів та визначення типу мутації.
Симптоми ателостеогенезу
Симптоми захворювання характеризуються певною варіабельністю. Найчастіше у хворих новонароджених спостерігаються скорочення верхніх і нижніх кінцівок, зменшення розмірів грудної клітки, відведення великих пальців на руках і ногах. Обличчя часто плоске, у ньому виявляється виражений гіпертелоризм, западіння перенісся і спинки носа.
У новонароджених також виявляється гіпоплазія легеневої тканини, нерідко виникають вади серця та стеноз гортані, які часто є причиною смерті. Якщо хворі на ателостеогенез не помирають у перші дні та тижні життя, то згодом у них діагностується виражений сколіоз, еквіноварусна деформація стопи, клишоногість. Смерть у старшому віці також настає супутніх порушень внутрішніх органів.
Діагностика
Діагностика ателостеогенезу проводиться на підставі оцінки справжнього статусу пацієнта, даних рентгенографічних досліджень та за допомогою методів сучасної генетики. При цьому на рентгенограмах виявляється викривлення довгих трубчастих кісток, відсутність вогнищ окостеніння на дистальних ділянках. На рентгенівських знімках органів грудної клітки виявляється укорочення та порушення окостеніння ребер, зміна форм грудних хребців, наявність у їхніх тілах ущелин. Під час огляду часто виявляються вивихи колінних, тазостегнових та плечових суглобів. Порушується окостеніння кісток кисті.
Генетичні методи діагностики ателостеогенезу зводяться до секвенування послідовності генів FLNB та SLC26А2 з метою виявлення та визначення типу мутацій. Диференціальну діагностику слід проводити з іншими формами спадкових неонатальних дисплазій (діастрофічна дисплазія, Ларсена синдром). Можлива також пренатальна діагностика ателостеогенезу за допомогою ехографічних чи генетичних (амніоцентез) методів.
Лікування ателостеогенезу
Специфічного етіотропного лікування будь-якої форми ателостеогенезу нині немає. Підтримуюче лікування зводиться до реанімаційних післяпологових заходів, у деяких випадках – хірургічних втручань з метою корекції вад серця або інших внутрішніх порушень. Прогноз вкрай несприятливий, лише кілька відсотків хворих на ателостеогенез доживає до віку одного року, описані поодинокі випадки, коли пацієнти доживали до дорослого віку.