Аутоагресія

Аутоагресія – Форма поведінки, що відхиляється, що характеризується ворожими діями, спрямованими на себе. Виникає у ситуаціях перенесення агресії із зовнішнього соціально чи фізично недоступного объекта. Виявляється на ментальному рівні – самозвинуваченням, самознищенням, нав’язливими думками, і на рівні дій – заподіянням фізичної шкоди безпосередньо та опосередковано (порізи, суїцидальні спроби, пірсинг, анорексія). Методи діагностики аутоагресія – бесіда з психіатром, психологічне дослідження емоційно-особистісної сфери. Специфічне лікування включає когнітивно-біхевіоральну та групову психотерапію.

Слово «аутоагресія» має латинське походження, перекладається як «напад самого себе». Цей тип поведінки також називають автоагресією, аутодеструкцією, поворотом проти себе. Аутоагресія є патологічним варіантом реакції при стресі та загрозі дезадаптації. Різноманітність форм прояву – від самозвинувачуючих думок та захоплення пірсингом до спроб суїциду – не дозволяє визначити епідеміологію. Статистичному обліку піддаються найнебезпечніші форми аутоагресії: самогубства (0,02%), наркоманії (1,5-1,7%), алкоголізм (4,5-4,8%). Аутоагресивна поведінка, особливо її важкі форми, більш схильні до чоловіків.

Стрес активізує захисні механізми, що дозволяють зберегти рівновагу на психічному та фізіологічному рівні. Аутоагресія виникає як критична реакція, її розвитку сприяють тригери – ситуаційні, часто соціальні чинники, що змінюють поріг стійкості до стресів. У дорослих до причин запуску аутоагресивної поведінки належать:

• Наслідки неправильного виховання. Аутодеструкція проявляється як поведінкова реакція, що закріпилася, після принижень і відсутності любові батьків. Причиною можуть стати завищені вимоги, часті звинувачення, необґрунтована критика, порівняння з успіхами інших, позбавлення спілкування та піклування як покарання.
• Пережите насильство. Жертви насильницьких дій здійснюють аутоагресивні дії, щоб зняти напругу, що накопичується, виплеснути неотреаговані емоції (ненависть, злість, гнів). У групі ризику люди, які зазнавали фізичних покарань у дитинстві, побоїв чоловіка, учасники бойових дій.
• Прихильність до ідеології. Надмірне захоплення релігією, філософськими та езотеричними знаннями, системами харчування, фізичними навантаженнями іноді стикається з неможливістю дотримуватись заборон, виконувати вимоги. Внутрішня напруга зростає, виникає ненависть до себе, сором, почуття провини.
• Незадоволеність роботою, сім’єю. Аутодеструктивна поведінка формується за неможливості відкритого реагування на конфлікти, заборони, обмеження, неприйнятні вимоги. Завдання шкоди собі дозволяє зняти напругу та зберегти соціальні відносини (роботу, шлюб, інше вигідне партнерство).
• Психічні та соматичні захворювання. Причиною аутоагресії стає нестерпний біль, тяжка депресія, переживання фізичної безпорадності. Пацієнти роблять спроби самогубства, самоушкодження.
• Прагнення маніпуляції. Демонстративна аутоагресія поширена серед підлітків та осіб із істероїдними рисами характеру. Істинною метою є потреба у увазі оточуючих, отримання зиску.

Стресова ситуація, що передує розвитку аутоагресії, виникає на соціальній основі – на основі синдрому втрати (втрати значної особи, статусу), відсутності підтримки соціальних інститутів (сім’ї, колективу), різкого підвищення рівня агресивності в популяції, суспільної невизначеності. Компенсаторні механізми людини виснажуються, формується стан дезадаптаційної готовності. При вплив тригерного фактора (причини) розвивається захисно-пристосувальна поведінка – аутоагресія. Вона є захисним механізмом, що дозволяє зберегти психофізіологічну рівновагу.

Відбувається перенаправлення агресивних тенденцій з об’єкта на особистість. Неможливість відкритого виміщення негативних емоцій в іншій людині може бути пов’язана з фізичною або тимчасовою недосяжністю, потребою зберегти доброзичливі стосунки (конфлікти з начальником по роботі, дружиною/чоловіком). У подібних ситуаціях аутоагресія стає найбільш прийнятним способом реакції на стан стресу та загрозливу дезадаптацію.

Розроблено кілька варіантів класифікації аутоагресії. За особливостями прояву вона буває відритою та непрямою. До першого типу відноситься суїцидальна поведінка та самоушкодження. Непряму форму розпізнати складніше, аутодеструктивні дії реалізуються у харчовій чи хімічній залежності, фанатичній, аутичній чи віктимній поведінці, екстремальних видах спорту, а також у соціально прийнятних способах самоушкодження (пірсинг, татуаж). За способами вираження аутоагресія поділяється на чотири типи:

1. Психічна (ментальна). Провокується сукупністю психологічних особливостей, що виявляються схильністю чи прямою демонстрацією вербальної аутодеструкції. Реалізується через самозвинувачення, самознищення.
2. Фізична. Супроводжується бажанням завдати собі тілесних ушкоджень. Людина робить фізичне насильство над власним тілом – завдає ударів, порізів, проколів.
3. Духовна. Включає наркоманію, алкоголізацію, цілеспрямовану ізоляцію від нашого суспільства та інші дії, виснажують морально. Ця форма аутоагресії впливає на емоційний стан.
4. Соціальна. Основна спрямованість поведінки – відокремлення себе від спілкування, бажання стати ізгоєм. Дії не приносять радості від виконання, задоволення з’являється у відповідь негативну реакцію суспільства.

Як найбільш очевидний прояв аутоагресивної поведінки розглядається самоушкодження. Існують його прямі форми – нанесення ударів (удари кулаком, ногою, головою об стіну), порізів, укусів. Непрямими варіантами самоушкодження вважаються пристрасть до пірсингу, татуажу, шрамування, видавлювання прищів. Іншою очевидною формою аутоагресії є суїцидальна активність – думки про самогубство, планування, спроби. Харчова чи хімічна залежність реалізується у формі переїдання, відмови від їжі, наркоманії, токсикоманії, алкоголізму.

Неприйнятність відкритого прояву аутоагресії призводить до участі у фанатичній поведінці. Людина, караючи себе, вступає у деструктивні релігійні та політичні угруповання, рухи спортивних уболівальників. У їх складі він робить вчинки, які з високою ймовірністю можуть завдати фізичної шкоди та засудження суспільством. При аутичному поведінці самопокарання реалізується у вигляді обмеження потреби у спілкуванні, при виктимном – прагненням (свідомим чи підсвідомим) до ситуацій насильства, небезпечним життя і здоров’я. Заняття екстремальним спортом – водіння транспорту за маршрутом з перешкодами, на високій швидкості, стрибки з парашутом – є одним із видів схвалюваних суспільством видів аутоагресії.

За відсутності психотерапевтичної допомоги важкі варіанти аутоагресії закінчуються летальним кінцем внаслідок прямих і непрямих суїцидальних спроб, інтоксикації психотропними речовинами, алкоголем. До інших ускладнень відноситься депресія, що розвивається на основі почуття провини та витісненої агресії. Існує високий ризик фізичних травм, соматичних захворювань. Серед найбільш поширених – забиття, переломи хребта та кінцівок, розтягнення м’язів та зв’язок, інфекції шкіри та слизових оболонок, важкі інтоксикації, кома.

Необхідність професійної діагностики виникає при важких варіантах аутоагресивної поведінки – алкоголізм, наркоманії, анорексії, булімії, суїцидальної поведінки, самоушкодження. Дослідження проводиться лікарем-психіатром, психотерапевтом, психологом, спрямоване на виявлення аутоагресії та її причин. Використовуються такі методи:

• Клініко-анамнестичний. Лікар вислуховує скарги, уточнює вираженість та тривалість симптомів, наявність стресових факторів, супутніх соматичних та психічних захворювань. Питання спрямовані визначення особливостей відносин у ній, на роботі, виявлення психологічних травм.
• Опитувальники. Застосовуються питання вивчення емоційно-особистісних особливостей і вузькоспецифічні тести, виявляють аутоагресивні тенденції. Набір діагностичних методик визначається психологом індивідуально, може включати MMPI (Міннесотський багатофакторний особистісний опитувальник та його модифікації ЗМІЛ, ММІЛ, міні-мульт), опитувальник Айзенка, методику діагностики агресії Ч. Спілбергера, опитувальник Басса-Даркі.
• Проектні тести. Малювальні та інтерпретаційні методики використовуються додатково до опитувальників, виявляють підсвідому аутоагресію. Проводиться Фрустраційний тест С. Розенцвейга, Тематичний апперцептивний тест, пацієнта просять виконати Малюнок людини, яка не існує тварини.

При аутоагресивному поведінці важливий індивідуальний підхід під час добору методів лікування. Враховуються механізми розвитку розладу, особистісні особливості пацієнта. Етіотропний напрямок реалізується різними методами психотерапії, для усунення виражених дезадаптивних симптомів використовуються лікарські препарати. У загальну схему лікування включено:

• Когнітивно-поведінкова психотерапія. Сеанси націлені на усвідомлення та зміну негативних установок по відношенню до самого себе, що виявляються заниженою самооцінкою, комплексом провини, надвідповідальність, невпевненість і реалізуються через аутоагресію. З другого краю етапі підвищується рівень самоконтролю, деструктивне поведінка замінюється продуктивним – апробуються техніки відкритого, але безпечного прояви агресії зовні.
• Групові тренінги В умовах міжособистісної комунікації пацієнти освоюють навички компромісного вирішення конфліктів, безпечного вираження почуттів та бажань, відстоювання своєї позиції. Через реакції учасників тренінгу відбувається зворотний зв’язок, що дає уявлення про ефективність поведінки.
• Медикаментозна терапія. При вираженій аутоагресії, що становить небезпеку здоров’я та життя пацієнта, використовуються ліки. Лікар-психіатр призначає препарати, орієнтуючись на домінуючу симптоматику. Можуть застосовуватися антидепресанти, транквілізатори, нейролептики.

Прогноз аутоагресії визначається індивідуально, залежить від форми розладу, своєчасності діагностики та лікування, мотивації пацієнта до одужання. Профілактика заснована на розвитку соціальних навичок та підвищення стресостійкості. Ризик аутоагресії знижується при вмінні відкрито та коректно висловлювати свої почуття, відстоювати власну думку. У ситуації неможливості демонстрації негативних почуттів – гніву, агресії – важливо вміти переносити їх у часі та перенаправляти на інший об’єкт у зовнішньому просторі. Приклад: відвідувати заняття спортом (боксом, боротьбою) після робочого дня. Необхідно навчитися аналізувати ситуації соціальної взаємодії, що викликають внутрішню напруженість, знаходити час для розваг, відпочинку, занять творчістю чи іншою улюбленою справою.