Аутоагресія у дитини

Аутоагресія у дитини – Форма активності, спрямована на заподіяння собі шкоди. Виявляється самозвинуваченням, самоприниженням, нанесенням фізичних ушкоджень, обмеженням життєво важливих потреб (їди, води), спробами суїциду, захопленістю екстремальними видами спорту та засобами проведення часу. Діти б’ються головою об стіну, кусають, дряпають себе, підлітки відмовляються від спілкування та їжі, наражають життя на ризик. Діагностика проводиться шляхом бесіди, психологічного тестування. Лікування ґрунтується на когнітивно-поведінковій та сімейній психотерапії, групових тренінгах.

Термін “аутоагресія” походить з латинської мови, означає “напад на самого себе”. Синоніми – автоагресія, аутодеструкція, саморуйнування. З біологічної точки зору така активність сприймається як патологічний механізм збереження психофізіологічного гомеостазу на певному етапі дезадаптації. Саморуйнівна поведінка – біологічно обумовлена ​​захисно-пристосувальна реакція, що визначається індивідуальними адаптаційними можливостями. Достовірних епідеміологічних показників поширеності аутоагресії серед дітей відсутні. Феномен частіше виявляється у хлопчиків із невротичними та поведінковими розладами.

Аутоагресивна поведінка виникає у ситуації дезадаптації до соціальних умов. У дитини воно формується за порушення сімейних взаємин. Для підлітків значної стає сфера зовнішніх соціальних контактів, тому джерелом аутодеструктивних тенденцій конфлікти з однолітками, вчителями. До основних причин аутоагресії відносять:

• Психологічні особливості. Аутодеструктивну поведінку схильні діти, чутливі до емоційного стану оточуючих, мають низьку самооцінку, замкнуті, нетовариські, схильні до пригніченого настрою. Вони відрізняються готовністю розділити проблеми та біль близької людини недостатньо дбайливим ставленням до власного тіла.
• Покарання. Дитина неспроможна відповісти на агресію дорослого. Найближчим найбільш доступним об’єктом, на який можна виплеснути образу, обурення, агресія стає власне тіло.
• Конфлікти батьків. Сварки, крики, лайка, застосування насильства у відносинах матері та батька відбиваються на психічному стані пацієнта. З’являється почуття страху, безпорадності, бажання заступитися за кривдого батька. Неможливість висловити емоції, вплинути на конфлікт призводить до аутоагресії.
• Брак уваги. Самоушкодження – спосіб маніпуляції батьками. Стурбовані поведінкою дитини, вони демонструють більше турботи та кохання.
• Високі вимоги. Очікування, запити дорослих формують у хворого занижену самооцінку, страх зазнати невдачі, почуття провини. Аутоагресія стає способом самопокарання за помилки, погані оцінки у школі.
• Аутоагресія батьків. Діти копіюють поведінку дорослих. Слідом за мамою дитина відмовляється від прийому їжі, закривається у власній кімнаті, позбавляючи себе спілкування і веселого проведення часу, наслідуючи тата, називає себе невдахою, дурнем.

Аутоагресія у дитини виникає на основі внутрішньоособистісного конфлікту у ситуаціях соціальної дезадаптації. Є результатом перенаправлення руйнівної активності із зовнішнього об’єкта на власну особу чи тіло. У ролі об’єкта часто виступає батько чи інший дорослий, від якого залежить добробут дитини. Зіткнулися дві різноспрямовані тенденції – нашкодити іншій людині, виплеснувши всі негативні емоції (гнів, лють, образу), або зберегти доброзичливі відносини, продовжуючи отримувати ресурси (любов, турботу). Зазвичай вибір здійснюється несвідомо, через свої психологічні особливості дитина воліє перенести деструктивні тенденції він. Такий психічний захист позбавляє переживань про порушені взаємовідносини, нестачу ресурсів, втрату соціальної позиції. Аутоагресія є патологічним способом підтримки психологічного та фізіологічного балансу в умовах дезадаптації.

Найбільш простим та поширеним варіантом є поділ дитячої аутоагресії на фізичну та вербальну. Перша характерна для хлопчиків, що супроводжується заподіянням шкоди тілу. Друга є психологічним покаранням, що реалізується через самозвинувачення, самоприниження. За змістовним критерієм виділяють такі форми аутоагресії:

• Самопошкодження. Може спостерігатися всіх етапах психічного розвитку. Виражається у нанесенні собі забитих місць, порізів, уколів (проколів), укусів, татуювань.
• Порушення харчової поведінки. Часто розвиваються у підлітків. Виявляються відмовою від їжі, імпульсним обжерливістю, вживанням страв, що провокують висипання, біль і тяжкість у животі, ожиріння.
• Хімічна залежність. Формується у молодших школярів, підлітків. До цієї форми аутоагресії відноситься тютюнопаління, наркоманія, токсикоманія, алкоголізм.
• Фанатична поведінка. Дитина поводиться відповідно до правил групи на шкоду власним бажанням та потребам. Приклад: участь у релігійних культах, рухах спортивних уболівальників.
• Аутистичне поведінка. Аутодеструкція виражається через обмеження у спілкуванні, веселому цікавому проведенні часу. Дитина замикається, усувається від оточуючих.
• Віктимне поведінка. Вчинки пацієнта спрямовані на підвищення ризику вчинення над ним злочину. Реалізується за допомогою прогулянок у нічний час, провокації дій іншої людини, здатних завдати шкоди.
• Суїцидальна поведінка. Крайня форма аутоагресії, метою якої є позбавлення життя. Буває відкритою та маскованою (захоплення екстремальним спортом).

Діти раннього та дошкільного віку імпульсивно наносять собі ушкодження: б’ють руками по голові, дряпають, щипають, кусають, виривають волосся, ударяються об стіну. Реакція розвивається і натомість емоційного порушення безпосередньо після покарання чи заборони з боку дорослого. Відрізняється мимовільністю – малюк не в змозі відстрочити, обміркувати, вибрати спосіб реалізації агресії, перейти на інші емоції. У старшому дошкільному віці аутодеструктивні дії починають відокремлюватися від ситуації, що провокує. Дитина звинувачує себе у розвитку різних конфліктних ситуацій, наприклад, у виникненні сварки батьків. Самопокарання відбувається у думках, фізичні дії ховаються від сторонніх.

Молодші школярі використовують фізичні ушкодження як засіб маніпуляції дорослими. Наприклад, завдають собі шкоди, щоб викликати жалість матері, не йти до школи. У підлітковому періоді певні види аутоагресії стають умовами визнання однолітками, батьками. Дівчата обмежують обсяги їжі, вважаючи, що від стрункості залежить привабливість. Юнаки починають курити, вживати алкоголь, щоб довести самостійність та дорослість. Суїцидальні спроби є способом покарання себе та одночасного вирішення всіх проблем або націлені на максимальне привернення уваги. Часто підлітки наносять порізи в області зап’ясть, лазять по високих конструкціях недобудованих будівель, ходять по краю урвища, їздять велосипедами та мотоциклами на високій швидкості, не використовуючи захист.

Аутоагресія, закріплюючись як механізм реагування на складні соціальні ситуації, перешкоджає формуванню продуктивних способів вирішення конфліктів, звужує варіативність взаємодій з людьми. Дитина, а згодом дорослий не має навичок ведення бесіди, не вміє висловлювати та відстоювати власну думку, уникає негативної реакції оточуючих, обмежуючи поведінку. Формуються тривожно-недовірливі, аутичні риси характеру, виникають проблеми адаптації у новому колективі. У крайніх випадках ускладненням стає нездатність соціалізуватися: молоді люди переривають навчання, що неспроможні вибудовувати відносини з протилежною статтю, створювати сім’ї.

Аутоагресія у дитини чітко проявляється з 2-3-річного віку, реакції виникають безпосередньо в конфліктній ситуації, їх виявлення не складає труднощів. Чим старше стає дитина, тим більше абстрактним, різноманітним та відстроченим у часі є деструктивна поведінка. Підліток часто не усвідомлює, заперечує наявність аутоагресії, дезадаптації. Діагностикою займаються лікар-психіатр та психолог. Методи обстеження підбираються індивідуально, залежно від віку пацієнта. Застосовуються:

• Клінічна розмова. Під час обстеження дітей віком до 6-7 років опитування батьків є найбільш інформативним методом діагностики. З 7-9 років лікар додатково розмовляє з дитиною. Питання спрямовані на виявлення симптомів аутоагресії, особливостей стосунків у сім’ї та школі, хобі, захоплень.
• Опитувальники. Використовуються тести двох видів: спрямовані на визначення аутоагресії та комплексні методики дослідження особистості. Перші відрізняються економічності, але недостатньо інформативні. Другі трудомісткі, але дозволяють оцінити виразність агресивних тенденцій, їх значущість у структурі характеру. Застосовується методика діагностики агресії Ч. Спілбергера, опитувальник Басса-Дарки, опитувальник «Ауто- та гетероагресія» Є. П. Ільїна, Патохарактерологічний діагностичний опитувальник А. Є. Лічко з оцінкою шкали аутоагресії.
• Проектні методики. При інтерпретації зображених ситуацій, створення малюнків діти з аутоагресією акцентують увагу на самоті, смутку, безпорадності персонажів. Часто зображуються (інтерпретуються) сцени смертельної небезпеки, самогубства, деструктивної взаємодії. Поширено використання тесту «Намалюй історію» Р. Сільвер, Малювального апперцептивного тесту, Фрустраційного тесту С. Розенцвейга та його дитячого варіанту, розробленого Н. В. Тарабріною.

Терапія аутоагресії виявляється досить ефективною при комплексному підході, доборі методів, що відповідають клінічній картині та віку пацієнта. При лікуванні дітей раннього віку акцент робиться на корекцію внутрішньосімейних відносин. У міру дорослішання дитини вводяться різні методи психотерапії – від простих поведінкових технік до глибокого опрацювання неусвідомлюваних внутрішньоособистісних конфліктів. Загальна схема лікування включає:

• Сімейну психотерапію. Застосовуються зустрічі у формі бесід та практичних занять. Батькам рекомендується виключити ситуації, які провокують аутоагресію у дитини, виявляти увагу та турботу, демонструвати безконфліктні способи вирішення проблем. Насправді освоюються безпечні методи висловлювання агресії – рухливі ігри, експресивне малювання, спів.
• Когнітивно-поведінкову психотерапію. Сеанси проводяться індивідуально. Виявляються та коригуються негативні установки щодо особистості – низька самооцінка, гіпервідповідальність, невпевненість, очікування гніву, розчарування оточуючих. Обговорюється недоцільність та шкода аутоагресивних дій, розробляються та апробуються техніки їх купірування, заміни, зняття емоційної напруги, що лежить в основі деструктивної поведінки.
• Групові тренінги Ця форма психотерапії найефективніша у шкільному віці. На заняттях діти відпрацьовують навички комунікації, навчаються знаходити компроміс у конфліктах, поважати думку опонента. Реакції інших учасників є зворотним для дитини, він починає усвідомлювати власну значимість, позитивні і негативні риси.
• Медикаментозну корекцію. Використання ліків необхідне у випадках вираженої аутоагресії, яка завдає істотної шкоди здоров’ю. Препарати дозволяють усунути симптоми на ранній стадії лікування, коли ефект психотерапії ще відсутній. Призначаються транквілізатори, антидепресанти, нейролептики.

Прогноз аутоагресії визначається віком дитини та своєчасністю терапії. Сприятливий результат найбільш вірогідний у дітей із простими та безпосередніми формами аутодеструктивних реакцій у ранньому дитинстві, дошкільному періоді. Профілактика заснована на створенні та підтримці добрих, довірчих відносин серед членів сім’ї. Необхідно, щоб міжособистісна взаємодія сприймалася дитиною як цікава та безпечна. І тому необхідно відмовитися від суворих покарань, навчати конструктивним способам вирішення конфліктів (домовленості, поступки, обмін). Не можна придушувати агресію дитини, потрібно знаходити способи її безпечного вираження.