Бартолініт

Бартолініт – Запальне захворювання великої залози, що знаходиться біля входу в піхву. Неускладнені форми не призводять до погіршення загального стану та зниження працездатності, супроводжуються незначними больовими відчуттями та припухлістю в ділянці статевих губ, мізерними виділеннями, невеликим підвищенням температури. Діагноз зазвичай встановлюється під час гінекологічного огляду, для вибору антибактеріального лікування виконується культуральний аналіз секрету залози. Лікування консервативне – медикаментозне, фізіотерапія, у разі гнійних ускладнень необхідне хірургічне втручання.

Бартолініт – одностороннє, рідше – двостороннє інфекційне запалення парної бартолінової (великої вестибулярної) залози, розташованої в області напередодні піхви і названої на ім’я датського анатома Каспара Бартоліна, що описав її в XVII столітті. Це поширене в гінекології захворювання, якому схильні жінки репродуктивного віку, пік захворюваності припадає на 20-30 років, частота народження становить 15%. У дівчаток хвороба не реєструється, у жінок у постменопаузі спостерігається вкрай рідко, оскільки у дітей заліза не розвинена достатньою мірою, а у літніх людей піддається інволютивним змінам. Двосторонні форми характерні для висококонтагіозних інфекцій (наприклад, гонореї, рідше – трихомоніазу) або розвиваються на тлі значного зниження імунної активності.

Бартолініт – наслідок ураження тканин залози специфічними (гонокококом, трихомонадою, патогенними типами хламідій, уреаплазми) та неспецифічними (кишковою паличкою, стрептококами, стафілококами, пептококами, бактероїдами, клостридією). Інфекція може проникати в залозу як екзогенним (ззовні), так і ендогенним шляхом (поширення збудників, присутніх в організмі). Зараження специфічними мікроорганізмами найчастіше походить із зовнішніх джерел, тоді як для ураження неспецифічними бактеріями більш характерна аутоінфекція.

• Ендогенне інфікування. Найчастіше відбувається при статевому контакті. Інші джерела зараження – чужі предмети особистого вжитку, брудні руки, погано оброблений медичний інструментарій. Таким чином, до факторів ризику зовнішнього інфікування можна віднести сексуальний контакт із зараженим партнером, нехтування особистою гігієною. Екзогенним шляхом можуть передаватися не лише специфічні (венеричні) інфекції, а й умовно-патогенні, наприклад, у разі наявності у статевого партнера неспецифічної урогенітальної інфекції.
• Ендогенне інфікування. Основні джерела ендогенного зараження – осередки інфекції в розташованих вище відділах статевого тракту (бактеріальний вагіноз, кольпіт, цервіцит), сечовидільної системи (цистит, уретрит, пієлонефрит), кишечнику (ентероколіти).

Сприятливими умовами розвитку неспецифічних бартолінітів є травми та операції на зовнішніх статевих органах, носіння тісної білизни, імунні розлади. До факторів, що підвищують ймовірність неспецифічної інфекції, відносяться ендокринно-обмінні захворювання (цукровий діабет, патології яєчників та щитовидної залози), гіповітаміноз, прийом антибіотиків, кортикостероїдів, цитостатиків, перевтома, стреси, стреси, часта зміна навіть здорових часте зловживання спиртним, інтенсивне тютюнопаління. Виражений імунодефіцит може призвести до гематогенного інфікування, джерелами якого є холецистит, карієс, хронічні ЛОР-інфекції (тонзиліт, синусит).

Бартолінова залоза розташована в товщі нижньої третини великих статевих губ, їх протоки відкриваються на внутрішній стороні малих губ. Орган виробляє слиз, що зволожує напередодні піхви під впливом естрогенів. З віком, коли рівень жіночих статевих гормонів у крові значно знижується, бартолінові залози втрачають активність, а разом із нею сприйнятливість до розвитку запалень. При попаданні інфекційного агента в гирло протоки, що виводить, спочатку розвивається запалення його слизових – каналікулярний бартолініт (каналікуліт). При поширенні інфекції вглиб запальний процес захоплює дрібніші протоки та паренхіматозну тканину органу, де виникають запальні інфільтрати. На будь-якому з цих етапів запалення може вирішитись під впливом лікування або рідше – мимовільно.

Подальше прогресування бартолініту призводить до гнійних ускладнень. В результаті патологічних змін, пов’язаних із запальним процесом (набряку, злипання стінок каналу, його обструкції злущеними епітеліальними клітинами), настає непрохідність вивідної протоки зі скупченням гнійного ексудату в його порожнині – формується хибний абсцес, або емпієма залози. Більш рідкісне ускладнення – справжній абсцес, що характеризується гнійною резорбцією залізистої тканини з утворенням навколо вогнища обмежувальної піогенної мембрани.

За типом запалення виділяють серозний та гнійний бартолініт. Серозне запалення розвивається внаслідок інфікування негнорідними (хламідіями, трихомоною, кишковою паличкою) мікроорганізмами, що протікає легше. Гнійне запалення є результатом зараження піогенними (стафіло-, стрепто-, гонококом, протеєм) бактеріями та швидко призводить до ускладнень. Оскільки запалення супроводжується неконтрольованим зростанням усієї умовно-патогенної мікрофлори, серозний бартолініт з часом нерідко переходить у гнійний. За клінічним перебігом виділяють три форми бартолініту:

• Гострую. Зазвичай спостерігається при маніфестації захворювання, характеризується найбільш вираженими симптомами, найкращою відповіддю на лікування, роздільною здатністю протягом трьох-чотирьох тижнів.
• Хронічну (рецидивну). Рецидивуючий бартолініт протікає тривалий час (нерідко роками), практично безсимптомні фази ремісії чергуються з фазами загострення. Хронічна форма важко піддається консервативному лікуванню.

Перші симптоми – почервоніння малої статевої губи в області виходу протоки залози з утворенням невеликого (розміром від зерна до горошини) вузлика або тяжа, набухання слизової оболонки, відчуття слабкого печіння. Пізніше приєднується помірковано болюча або безболісна припухлість нижньої третини великої статевої губи, незначні серозні або гнійні виділення, підвищення температури тіла до 37-37,5°С. Іноді спостерігається місцева сверблячка, невелике загальне нездужання, легкий дискомфорт при ходьбі.

Розвиток гнійних форм захворювання супроводжується швидким зростанням освіти в товщі статевих губ, інтенсивним, найчастіше нестерпним пульсуючим локальним болем (у тому числі в спокої), що віддає в стегно, утрудненням ходьби, нападами лихоманки, погіршенням загального стану – слабкістю, пригніченням. Особливо виражена симптоматика й у справжнього абсцесу бартолиновой залози. Рецидивуючий бартолініт у фазі ремісії протікає безсимптомно або з невизначеним дискомфортом у ділянці вульви, диспареунією. Спровокувати загострення може менструація, інтенсивне статеве життя, переохолодження, інтеркурентне захворювання. У період загострення симптоматика відповідає гострому бартолініту.

Найчастіше ускладнення бартолініту – абсцеси, що значно погіршують якість життя, здатні при вирішенні призводити до деформації статевих губ, утворення піхвових нориць, септичного стану. Інше поширене ускладнення, що зазвичай супроводжує рецидивуючий бартолініту, пов’язане з формуванням ретенційної кісти бартолінової залози, що має тенденцію до частих нагноєнь з розвитком псевдоабсцесу. Нелікований бартолініт у вагітних жінок ускладнює перебіг природних (вагінальних) пологів, може бути джерелом акушерського сепсису, спричинити перинатальні інфекції плода та неонатальне зараження новонародженого.

Діагноз виставляється гінекологом та включає об’єктивне дослідження статевих органів та аналізи мазків. Диференціальна діагностика бартолініту проводиться з іншими гнійними утвореннями (фурункулом статевої губи, запаленням припіхвової клітковини, парапроктитом), інфекційними процесами (атиповою формою сифілітичного шанкеру, туберкульозним натічником), а також раком бартолінової залози. Для розмежування цих патологій можуть знадобитися консультативні прийоми онкогінеколога, дерматовенеролога, проктолога та ін.

• Гінекологічний огляд. При огляді та пальпації вульви виявляється гіперемія та мацерація малої губи, ущільнення, почервоніння та опуклий «валик» навколо гирла протоки бартолінової залози, при натисканні на яку виділяється серозний або гнійний ексудат.
• Ідентифікація збудника. Для виявлення інфекційного агента застосовується мікроскопія та бактеріальний посів запального ексудату та вагінального мазка. Крім того, культуральний аналіз дозволяє визначити чутливість до антибіотиків. Для точної діагностики гонореї, хламідійної інфекції проводиться ПЛР-дослідження.

При частих рецидивах бартолініту для виявлення та усунення факторів необхідно комплексне обстеження із залученням терапевта та вузьких фахівців – уролога, ендокринолога, гастроентеролога. У разі завзятого, що не піддається лікуванню запалення зі швидким зростанням інфільтрату, особливо у хворих на постменопаузу, потрібне цитологічне дослідження для виключення карциноми.

Неускладнені гострі форми захворювання успішно виліковуються консервативними методами – застосуванням антибіотиків усередину, місцевими обробками та фізіотерапією. Основним методом лікування абсцесів є хірургічна операція. При частих загостреннях хронічного бартолініту, пов’язаних із ретенцтонною кістою, також показано хірургічне лікування (марсупіалізація, видалення кісти).

• Медикаментозне лікування. Емпірична терапія бартолініту включає антибіотики широкого спектру дії – інгібіторозахищені пеніциліни, фторхінолони, макроліди. Місцево проводиться лікування антисептиками. Після верифікації збудника антибактеріальні засоби призначають залежно від результатів культурального аналізу та ПЛР. Для усунення больового синдрому, спека застосовуються нестероїдні протизапальні засоби.
• Фізіотерапія. Призначається з метою запобігання рецидивам після стихання гострої фази запалення, у період ремісії хронічних бартолінітів. При гострих запаленнях проводиться УФО, УВЧ, СМТ на область промежини, при хронічних лікування інфрачервоним лазером, аплікаціями грязей, парафіну, озокериту.

Прогноз при гострих бартолінітах сприятливий, більшість випадків закінчується повним лікуванням, проте приблизно у чверті пацієнток хвороба переходить у рецидивну форму, як правило, пов’язану з утворенням кісти. Профілактика включає дотримання правил особистої гігієни, виключення випадкових незахищених статевих контактів, носіння вільної спідньої білизни з натуральної тканини, своєчасне виявлення та лікування дисбіозу піхви, запальних захворювань урогенітального тракту та кишечнику, хронічних інфекцій порожнини рота, ЛОР-органів, патологій обмінно-біологічної системи. Мінімізувати ймовірність неспецифічних бартолінітів допомагає здоровий спосіб життя (дотримання режиму праці та відпочинку, фізична активність, прийом збалансованої їжі, відмова від шкідливих звичок).