Батьківський стрес

Батьківський стрес – Це психологічний стан, що розвивається внаслідок спроб адаптуватися до вимог та умов батьківства. Виявляється переживанням негативних почуттів до себе та/або до дитини, що виникли у процесі материнства чи батьківства. Характерні симптоми: тривога, агресивність, напруга у процесі виховання, сприйняття себе як неуспішного батька, руйнація очікувань стосовно дитині. Діагностика проводиться з допомогою розмови, психологічного тестування. Основний метод лікування – психотерапія, орієнтована підвищення батьківської толерантності.

Батьківський стрес – окремий варіант адаптаційної реакцію надмірні подразники, як яких виступають емоції та дії дитини, очікування суспільства щодо виховання. Проблема особливо активно вивчається у психології останні десятиліття. За даними статистики поширеність батьківського стресу у перші 4 роки життя малюка становить 95% у батьків, 93% у матерів. До 5-7 року показник знижується до 90% та 83% відповідно. Жінки проводять більше часу з дітьми, тому їхня середньостатистична інформація нижче.

Батьківський стрес виникає та розвивається в рамках сімейної системи, впливає на її зв’язки, функціонування. Причин цього явища безліч: від елементарного непослуху до серйозних відхилень у розвитку дитини. Важливу роль грає особистість батька: впевненість у собі, недовірливість, тривожність, рівень самооцінки. Умовно всі фактори, що провокують батьківський стрес, можуть бути поділені на три великі групи:

1. Позасімейні. Причиною стресового стану часто стають високі вимоги до батьківства, які транслюються через ЗМІ, соціальні мережі, родичів та друзів. Мати і батько намагаються відповідати нікому ідеальному образу, що створює напругу. Крім цього, негативно впливає низький соціально-економічний стан, безробіття, важкі життєві події, повсякденна втома у зв’язку з роботою.
2. Внутрішньосімейні. Розлучення, виховання поодинці, подружні розбіжності, безграмотність щодо виховання, слабка прихильність до дитини, проблеми зі здоров’ям у членів сім’ї – це збільшує ризик розвитку батьківського стресу. Також негативно впливають емоційно-особистісні особливості батька: тривожність, невпевненість, недовірливість, інфантильність.
3. Дитячі. Серйозними стресорами є поведінкові відхилення, гіперактивність, дефіцит уваги, будь-які фізичні та психічні захворювання дитини. Зазвичай таких дітей називають «важкими» через нестійкість настрою, схильність до непослуху, знижену навченість.

Основа батьківського стресу – сформований під час еволюції механізм виживання потенційної небезпечної ситуації, саме: поширення фізичного і психічного збудження. Зіткнувшись із труднощами та несподіванками у процесі виховання, батько відчуває роздратування, гнів, тривогу та інші емоції. На фізіологічному рівні відбувається виділення гормонів та нейромедіаторів, що мобілізують організм до втечі або атаки. Але жодна з цих реакцій не реалізується, у результаті накопичується напруга, з’являються фізичні нездужання (головний біль, втома, порушення сну).

Батько стикається зі стресорами, пов’язаними з процесом виховання: потенційно складною поведінкою дітей, щоденними рутинними завданнями (прання, прибирання), дитячою соціальною некомпетентністю. Індивідуальна оцінка цих подій визначає ставлення до них та подальшу реакцію, яка призводить чи не призводить до стресу. Наслідок батьківського стресу – погіршення сімейних відносин, зниження здатності приймати особистісні особливості дитини, погіршення психологічного стану всіх членів сім’ї.

Батьківський стрес відрізняється за рівнем виразності: легкий, помірний, виражений. У перших двох випадках достатньо психологічної допомоги, у третьому – потрібне поєднання медикаментозної корекції та психотерапії. Залежно від характеристик стресорів розрізняють три види батьківського стресу:

1. Щоденний. Розвивається в результаті слабких, але регулярно повторюваних стресорів. До них відносяться: поїздки до школи та на додаткові заняття, контроль домашніх завдань, побутових обов’язків, гігієнічних процедур.
2. Гострий. Виникає через раптові важкі події, протікає важко, але обмежений у часі. Можливі причини: тяжка травма чи хвороба дитини, втеча з дому, участь у бійці, злодійство.
3. хронічний. З’являється за наявності у дитини поведінкових та емоційних розладів, тяжких хронічних захворювань, що призводять до обмежень у повсякденному функціонуванні, інвалідизації.

Стан проявляється змінами у емоційно-поведінковій сфері, а також погіршенням загального самопочуття. Ключовим симптомом є негативні емоції, створені задля дитини. Батько часто сердиться, гнівається, відчуває почуття провини та занепокоєння. Накопичується втома та роздратування. Іноді негативні емоції переносяться він, формується ідея себе як «поганий матері/батьку». Виникають складності загального характеру, такі як постійна нестача часу, сімейні сварки, незадоволеність життям, фінансові складності.

Порушуються дитячо-батьківські стосунки. З боку дорослого з’являється негативне ставлення, зменшується чутливість до дитячих переживань, бажань, потреб. Знижується здатність регулювати емоції дитини, сприймати, інтерпретувати та відображати їх. Зовні це виглядає як емоційна холодність, відчуженість дорослого. Така поведінка стає причиною дитячих істерик, образ, імпульсивних вчинків. Наприклад, син спеціально розбиває кухоль, щоб викликати емоції матері.

Тривалий батьківський стрес неминуче призводить до вигоряння. Цей стан є комплексом негативних переживань і дезадаптивної поведінки дорослого, пов’язаних з дитячо-батьківськими контактами при вихованні. Батьківське вигоряння проявляється емоційним виснаженням, дистанціюванням від дітей, відчуттям некомпетентності у батьківській ролі. Згодом відчуження від дитини посилюється, з’являються ознаки депресії (особливо часто у жінок).

Батьківський стрес виявляється під час спілкування психолога чи психотерапевта з батьками. Вони повідомляють про труднощі під час виховання дитини, які можуть бути виражені як скарги на непослух, капризи, втому від постійних обов’язків. При гострому стресовому стані пацієнти розповідають про нещодавню ситуацію, що травмує, наприклад, про дитячу хворобу або шокуючий вчинок. Ці ситуації супроводжуються емоційною напругою, дратівливістю, гнівом, образою та іншими негативними почуттями. Нерідко діагностика проводиться на етапі відчуження батьків та дітей, коли стрес поєднується із виснаженням, батьківським вигорянням.

Для діагностики можуть застосовуватися як методики виявлення загального стресового стану (тест Рідера, HADS та інші), і спеціалізовані психодіагностичні інструменти, наприклад, Шкала батьківського стресу (Parenting Stress Index). Опитувальник складається з трьох компонентів: дистрес батька, важка поведінка дитини, дитячо-батьківська взаємодія. Перший оцінює незадоволеність батька/матері собою, вираженість депресії, тривоги, соціальної ізоляції. Другий компонент визначає сприйняття дитячої поведінки та її відповідності очікуванням, уявленням про норму. Третій компонент вимірює якість відносин із дитиною. Загальні результати варіюють від 18 до 90 балів, що більше, тим більше виражений стрес.

Більшості пацієнтів потрібна психологічна та психотерапевтична допомога, націлена на формування батьківської толерантності. Це поняття розглядається як здатність ставитися до дитячих емоцій, реакцій та поведінки як до прийнятних, допустимих, які перебувають у рамках норми. Толерантність є основним ресурсом для подолання стресу, підвищення якості виховання та профілактики жорстокості, відчуження у сім’ї. Для її розвитку проводяться психологічні консультації та сеанси психотерапії, які орієнтовані на три цілі:

1. Просвітництво у питаннях батьківства. Встановлено, що підвищення материнських та батьківських компетенцій значно знижує рівень стресу у вихованні. Чим вище рівень знань про стадії та особливості розвитку, тим ефективніша та спокійніша взаємодія з дітьми. Батьки, обізнані з такими питаннями, мають більш реалістичні очікування та менше орієнтуються на громадську думку.
2. Корекція стилю виховання. Часто причиною стресу є деструктивний варіант виховного впливу: крики, емоційна нестійкість, швидка зміна позиції та непередбачуваність батька. Необхідно сформувати домінантний чи партнерський тип батьківських установок. Перший заснований на наполегливості та простоті, другий – на взаєморозумінні. Обидва сприяють створенню ситуацій із низьким рівнем стресу.
3. Корекція особистісних особливостей. Іноді пацієнтам потрібна індивідуальна робота з психотерапевтом, націлена на усунення підвищеної тривожності, недовірливості, страхів та інших особистісних конструктів, що заважають реалізації ролі батька. Сеанси спрямовані формування стійкої самооцінки, впевненості у собі, переконання у батьківської ефективності.

Батьківський стрес успішно піддається корекції, особливо на ранніх стадіях розвитку. З метою його профілактики рекомендується відвідувати школи молодих батьків. Варто ще до народження дитини якнайбільше дізнатися про особливості її розвитку, про складнощі виховання та шляхи їх подолання. Для зниження внутрішньосімейної напруги подружжю потрібно обговорити стиль та цілі виховання, спокійно реагувати на поради та критику з боку оточуючих.