Баугініт

Баугініт – це запальне ураження баугінієвого клапана, який відокремлює тонкий кишечник від товстого, запобігаючи зворотному закидання калових мас із сліпої кишки в клубову. Проявляється болями справа внизу живота, рідким випорожненням, бурчанням і метеоризмом. Діагностується за допомогою іригоскопії, УЗД черевної порожнини, копрограми та бактеріального посіву калових мас. Для лікування можуть застосовуватися антибіотики, пробіотики, травні ензими, імуномодулятори, регулятори випорожнень, спазмолітики та інфузійні засоби. Медикаментозну терапію доповнюють корекцією дієти та фізіотерапевтичними процедурами.

Баугініт як самостійне захворювання травного тракту спостерігається дуже рідко. За результатами спостережень у сфері гастроентерології та проктології, запалення ілеоцекального клапана зазвичай поєднується з ентеритами, колітами та ентероколітами. Хвороба може протікати як гостро, і хронічно. Розвиток гострого баугініту часто асоційовано з кишковою інфекцією. Хронічний перебіг більш характерний для патологій, викликаних порушеннями імунітету, харчування та процесів травлення. Актуальність своєчасної діагностики розладу обумовлена ​​можливістю формування функціональної неспроможності баугінієвої заслінки та інших ускладнень.

Баугініт виникає під дією тих же провокуючих факторів, що й запальні хвороби тонкого та товстого відділів кишківника. Безпосередніми збудниками інфекційної форми захворювання є патогенні мікроорганізми (бактерії черевного тифу, дизентерії, туберкульозу, інших інфекцій) та умовно-патогенна флора (кишкова паличка, стафілококи, стрептококи). Неінфекційний варіант баугініту розвивається в рамках неспецифічного виразкового коліту, хвороби Крона та інших кишкових запалень. Основними етіофакторами вважаються:

• Гастроентерологічна та колопроктологічна патологія. Запалення ілеоцекальної заслінки частіше спостерігається при розладах моторної та секреторної функції органів шлунково-кишкового тракту (дискінезіях жовчовивідних шляхів та кишечника, ферментопатіях). Захворювання провокується порушенням пасажу їжі та процесів пристінкового травлення.
• Недотримання гігієнічних правил. Інфекційний баугініт виявляється при потраплянні до кишечника патогенних мікроорганізмів. Ризик зараження підвищується при вживанні погано вимитих або недостатньо термічно оброблених продуктів, проживання в антисанітарних умовах, контактах з людьми, які страждають на кишкову інфекцію.
• Нераціональне харчування. При нестачі в раціоні білків, вітамінів та мікроелементів порушується всмоктування поживних речовин, уповільнюються регенераторні процеси у слизовій оболонці баугінієвого клапана. Додатковим фактором, що ушкоджує, стає зміна складу природного кишкового біоценозу з розвитком дисбіозу.
• Порушення імунітету. Виникнення баугініту може бути пов’язане з активацією умовно-патогенної мікрофлори на тлі зниження загальних та локальних захисних сил організму. При гіперергічній імунній реакції можливе аутоімунне та алергічне запалення, яке у ряді випадків є генетично обумовленим.

Механізм розвитку баугініту ґрунтується на дисбалансі між ушкоджуючими впливами на ілеоцекальний клапан та кишковими захисними факторами. При інфекційному генезі провідну роль відіграє масивне обсіменіння мікроорганізмами, екзо- та ендотоксини яких сприяють альтерації тканин та викиду медіаторів запалення. У пошкодженій слизовій оболонці спостерігається розширення судин, порушення мікроциркуляції, ексудація внутрішньосудинної рідини, набряк. Внаслідок цього погіршується всмоктування, можливе виникнення стенозу або недостатності баугінієвої заслінки.

Неінфекційні варіанти баугініту вирізняються складним патогенезом. У розвитку реакції можуть брати участь Т-лімфоцити, антитіла, протеази, цитокіни, інтерлейкіни, компоненти системи комплементу та інші прозапальні агенти. Характерна атрофія слизової оболонки, пов’язана з пригніченням регенерації за рахунок дефіциту окремих поживних речовин та прискорення процесів апоптозу. У найбільш тяжких випадках інфекційного та неінфекційного запалення спостерігається ерозивне та виразково-некротичне ушкодження слизової оболонки.

Оскільки захворювання рідко протікає ізольовано, його клініка зазвичай поєднується з ознаками запалення прилеглих відділів кишківника. При баугініті пацієнти пред’являють скарги на біль у правій здухвинній ділянці, які можуть посилюватися після їди. Спостерігається почастішання дефекації до 5-7 разів на день з виділенням великої кількості рідкого смердючого калу та подальшим зменшенням больових відчуттів. Розвиваються інші диспепсичні симптоми: бурчання в животі, метеоризм, іноді – нудота та блювання.

Якщо баугініт супроводжується важкою діареєю, виявляються ознаки зневоднення організму: сухість шкіри та слизових оболонок, відчуття сильної спраги, головний біль та запаморочення. Мова обкладена білим нальотом із відбитками зубів по краях. Підвищення температури тіла до 38-39 ° С відзначається у разі вираженого запального процесу у кишечнику. При хронічному перебігу захворювання пацієнти втрачають масу тіла через функціональну неспроможність травної системи.

За відсутності лікування спостерігається висхідне поширення мікробної флори з розвитком тотального ентериту, що ускладнює процес травлення. При баугініті знижується всмоктування білків та жирів, порушується водно-електролітний обмін. У разі переходу інфекції на червоподібний відросток може виникати апендицит. При тривалому перебігу захворювання існує ризик ураження всіх шарів стінки кишківника, перфорації кишки з подальшою кровотечею та перитонітом.

Після перенесеного баугініту може сформуватися вторинна недостатність баугінієвої заслінки, яка характеризується неповним змиканням клапанного апарату між здухвинною та сліпою кишкою. В результаті цього відбувається постійне закидання колонізованого бактеріями товстокишкового вмісту в тонку кишку, що супроводжується синдромом надлишкового бактеріального росту. У пацієнтів спостерігаються часті, резистентні до медикаментозної терапії ентерити та коліт. У поодиноких випадках ілеоцекальний перехід стенозується.

Топічна постановка діагнозу може бути ускладнена, що з неспецифічністю клінічної картини, подібної до проявами запалення інших відділів кишечника. Підозрювати баугініт необхідно при локалізації болів праворуч у здухвинній ділянці. Діагностичний пошук передбачає проведення комплексного лабораторно-інструментального обстеження пацієнта, що включає такі методи:

• Копрограма. Мікроскопічне дослідження калу при баугініті дозволяє виявити ознаки мальабсорбції та мальдигестії – велику кількість неперетравленої клітковини та смугастих м’язових волокон, наявність зерен крохмалю. На запальний процес вказує високий вміст слизу та виявлення лейкоцитів.
• Бактеріологічний посів. Для підтвердження бактеріальної природи захворювання обов’язково призначають посів калу на живильні середовища, що допомагає визначити вид патогенного мікроорганізму. При підозрі на вірусну етіологію можна застосовувати імунохроматографічний метод для пошуку антигенів у калі.
• УЗД органів черевної порожнини. Ультразвукове дослідження використовується як швидкий неінвазивний метод диференціальної діагностики баугініту з іншими хворобами ШКТ. Особливу увагу звертають на ілеоцекальну ділянку для своєчасного виявлення ознак запалення червоподібного відростка.
• Іригоскопія. Рентгенографічне дослідження кишечника після ретроградного введення контрастної речовини та застосування подвійного контрастування дає можливість визначити симптоми ураження баугінієвої заслінки. Рефлюкс контрасту в тонкий кишечник свідчить про недостатність ілеоцекального клапана.

У клінічному аналізі крові при баугініті відзначаються ознаки запалення – лейкоцитоз та підвищення ШОЕ. При біохімічному дослідженні крові виявляється зниження рівня загального білка, диспротеїнемія з величезним переважанням гамма-глобулінів. При підозрі на кровотечу із ШКТ проводять пробу Грегерсена на приховану кров у калі. За недостатньої інформативності інших методів призначають КТ черевної порожнини.

Баугініт диференціюють із запаленням суміжних анатомічних структур ілеоцекальної області (апендицитом та мезаденітом). На користь запалення баугінієвої заслінки свідчить відсутність УЗД-ознак ураження апендикса та клубових лімфовузлів. Має значення фізикальне обстеження пацієнта – позитивні симптоми подразнення очеревини типовіші для апендициту. До огляду хворого з можливим баугінітом крім гастроентеролога та проктолога за показаннями може залучатись інфекціоніст або хірург.

Вибір терапевтичної тактики залежить від динаміки розвитку баугініту, вираженості його клінічних симптомів та етіологічного фактора, що спровокував захворювання. Пацієнтів з інфекційною формою хвороби госпіталізують до інфекційного стаціонару, з гострим неінфекційним процесом — до гастроентерологічного або терапевтичного відділення. При хронічній формі можливе амбулаторне лікування. Рекомендовано часте дробове харчування з вживанням їжі, що механічно щадить, обмеженням вуглеводів і жирів. Схема лікування може включати:

• Антибіотики. Антибактеріальна терапія проводиться під час підтвердженого інфекційного генезу баугініту. При виборі препарату враховується чутливість збудника. Часто застосовуються сульфаніламіди, похідні 8-оксихіноліну в комбінації з пробіотиками для нормалізації кишкової флори.
• Кристалоїдні та колоїдні розчини. Показанням призначення інфузійної терапії служить виражена діарея, що призводить до значного зневоднення організму. Внутрішньовенні інфузії також рекомендовані для організації парентерального харчування та забезпечення дезінтоксикації.
• Травні ферменти. Замісна ензимотерапія використовується при захворюваннях, що супроводжуються зниженням секреції органів шлунково-кишкового тракту. Поліпшення процесів травлення сприяє більш повному засвоєнню поживних речовин, регенерації слизової оболонки та зниження вираженості запалення.
• Імуномодулятори. При баугініті, що виник на тлі імунної недостатності, ефективна стимуляція імунітету для підвищення стійкості організму до патогенної та умовно-патогенної флори. Пацієнтам із аутоімунним запаленням призначають імуносупресори, що пригнічують патологічну імунну реакцію.

За показаннями медикаментозну терапію баугініту доповнюють адсорбентами для усунення метеоризму, регуляторами випорожнень (проносними або протидіарейними засобами), стимуляторами регенерації слизової, десенсибілізуючими та вітамінними препаратами, холіно- та спазмолітиками при спастичних станах. З фізіотерапевтичних методик рекомендовано кишкові зрошення, діатермію. Для стабілізації ремісії пацієнтів направляють на санаторно-курортне лікування до закладів гастроентерологічного профілю.

Гострий баугініт здебільшого закінчується повним одужанням. При хронічному варіанті захворювання прогноз менш сприятливий, є ризик рецидивів після проведеного лікування. Для профілактики баугініту необхідно забезпечити своєчасну діагностику та терапію будь-яких патологій травного тракту, проводити ретельне очищення та термічну обробку харчових продуктів, збалансувати раціон, за наявності ознак імуносупресії застосовувати імуностимулятори.