Базилярна мігрень

Базилярна мігрень – особливий варіант мігрені, обумовлений тимчасовими патологічними змінами в зоні кровопостачання базилярної артерії. Напад головного болю виникає після аури, яка включає запаморочення, атаксію, сенсорні розлади, зорові порушення, погіршення слуху. Діагностика проводиться методами неврологічного огляду, РЕГ, УЗДГ чи МРТ-ангіографії, МРТ чи КТ головного мозку та хребта, сурдологічного та вестибулогічного досліджень. Базилярна мігрень купірується інгаляцією суміші кисню та вуглекислого газу, прийомом преднізону. У міжпароксизмальний період проводиться профілактичне лікування.

Базилярна мігрень — важка форма мігрені, що досить рідко зустрічається, чревата розвитком низки ускладнень, найбільш небезпечним з яких є гостре порушення мозкового кровообігу за типом ішемічного інсульту. Базилярна мігрень є мігрень із аурою. Свою назву цей варіант мігрені отримав завдяки тому, що в його аурі переважають симптоми, характерні для поразки церебральних структур, які постачаються базилярною артерією мозку. Аналогічні базилярні прояви трапляються у 60% випадків сімейної геміплегічної мігрені, що протікає з м’язовою слабкістю. Тому однією з кардинальних відмітних ознак мігрені базилярного типу вважається відсутність моторного дефіциту.

Найбільш часто базилярна мігрень спостерігається у віковому проміжку 18-50 років, але може зустрічатися у дітей та осіб старше 50-річного віку. Страждають переважно жінки. Особливості патогенезу та клініки зумовлюють певні труднощі, які відчувають фахівці у галузі неврології при діагностиці та терапії базилярного варіанта мігрені.

Чинники, під впливом яких розвивається базилярна мігрень, однакові всім типів мігренозних пароксизмів. До них відносять: психо-емоційне навантаження, надмірне вживання енергетичних напоїв та кави, нікотинову залежність, порушення нормального режиму дня, хронічне недосипання, генетичну схильність; у жінок – прийом контрацептивів, гормональну перебудову.

Поряд з цим у багатьох пацієнтів є анамнестична вказівка ​​на травму хребта у шийному відділі або спостерігається наявність патології шийного відділу: аномалії розвитку хребта, краніовертебральної аномалії (наприклад, аномалії Кімерлі, аномалії Кіарі), нестабільності хребта у шийному відділі. Це дає підстави припускати певну роль шийної ноцицептивної імпульсації у виникненні пароксизмів мігрені базилярного типу.

Традиційно у патогенетичному аспекті виникнення мігренозної атаки основна роль відводиться рефлекторним вазомоторним порушенням. Відповідно до цієї концепції базилярна мігрень виникає у зв’язку з подібними порушеннями в базилярній артерії, яка кровопостачає структури мозкового стовбура, потиличних часток, мозочка та лабіринт внутрішнього вуха. Разом з цим низка дослідників вважають, що базилярна мігрень тісно пов’язана з гідропсом лабіринту — реакцією його епітелію на постійне подразнення, що зумовлює розвиток ендолімфатичного набряку. Саме із залученням лабіринту пов’язують високу частоту вестибулярної дисфункції та наявність кохлеарного невриту у ряду пацієнтів з мігренню базилярного типу. З іншого боку, гідропс може бути ускладненням мігрені.

Базилярна мігрень характеризується наявністю аури, що включає щонайменше 2 з наступних симптомів: запаморочення, шум у вухах, диплопія, атаксія, зниження слуху, дизартрія, розлад свідомості, сенсорні порушення, двосторонні зорові феномени (спалахи світла, плями) або амавроз. Кожна з наведених ознак є транзиторною і триває не менше 5 хв. У деяких випадках відзначається послідовне виникнення цілого ряду симптомів аури, проте загальна її тривалість не перевищує 1 год. Минулий осередковий неврологічний дефіцит відзначається приблизно у половини пацієнтів. У поодиноких випадках можлива пролонгована аура (до 8 год), що триває на тлі головного болю.

За аурою слід інтенсивна, зазвичай одностороння, цефалгія (головний біль). Як правило, базилярна мігрень характеризується пульсуючим типом цефалгії в потиличній ділянці. Однак у ряду пацієнтів головний біль має незатилочну локалізацію. У значної частини хворих аура протікає суттєво важче решти мігренозного пароксизму, у зв’язку з чим деякі з них навіть не згадують цефалгію у своїх скаргах, що значно ускладнює первинну діагностику мігрені. Нудота та блювання, а також світло-і звукофобія виникають тільки у третини пацієнтів. Можлива короткострокова втрата свідомості (непритомність) з наступною ретроградною амнезією.

Базилярна мігрень має стабільний перебіг із виникненням пароксизмів кожні кілька тижнів, щомісяця або з інтервалом у кілька місяців. З віком відзначається згасання інтенсивності та тривалості мігренозних атак. Ускладненнями мігрені базилярного типу може виступати вестибуло-кохлеарний синдром, пов’язаний з гідропсом лабіринту, гомолатеральна цефалгія, нейросенсорна приглухуватість, ішемічний інсульт у вертебро-базилярному басейні.

Базилярна мігрень діагностується неврологом на підставі анамнезу та опитування пацієнта за умови виключення наявності патологічних змін у неврологічному статусі поза мігренозним пароксизмом. Одним із найважливіших критеріїв, якими визначається базилярна мігрень, є відсутність будь-якої органічної патології головного мозку (внутрішньомозкової пухлини, енцефаліту, церебральної кісти, абсцесу головного мозку, гідроцефалії). З її виключення проводиться КТ чи МРТ мозку. Електроенцефалографія дозволяє оцінити функціональний стан церебральних структур. Для аналізу мозкового кровопостачання проводиться реоенцефалографія, УЗДГ судин голови, МРТ судин головного мозку.

Базилярна мігрень є показанням до дослідження шийного відділу хребта. Призначається рентгенографія хребта, МРТ чи КТ хребта, УЗДГ чи КТ-ангіографія хребетних артерій. Оцінка слухової функції проводиться сурдологом за результатами аудіометрії та електрокохлеографії. Дослідження вестибулярного аналізатора включає відеоокулографію, вестибулометрію, калоричну пробу, електроністагмографію. У пацієнтів можуть виявлятися: прихований спонтанний ністагм, порушена вестибулярна реактивність, електрокохлеографічна ознака гідропсу, аудіометричні дані про нейросенсорну приглухуватість.

Диференціювати мігрень базилярного типу необхідно з хворобою Меньєра, шийною мігренню (задній симпатичним синдромом), синдромом хребетної артерії, транзиторною ішемічною атакою, ретинальною мігренню. Відмінністю шийної мігрені є виникнення вогнищевих неврологічних проявів одночасно з цефалгією, відсутність світло- та звукофобії, виражену тонічну напругу шийних м’язів, наявність тригерних точок у шийному відділі хребта. Хвороба Меньєра протікає без головного болю та зорових розладів; напад супроводжується багаторазовою нудотою і блювотою, тоді як за мігрені вони відзначаються лише з висоті цефалгії. Ретинальна мігрень, як правило, починається з утворення худобою, яка потім зливається; вона супроводжується іншими неврологічними проявами, типовими для базилярної мігрені.

Терапія мігрені базилярного типу є складним завданням. Застосування нестероїдних протизапальних фармпрепаратів (диклофенаку, кетопрофену, ібупрофену, напроксену та ін.) зазвичай не усуває пароксизм. Неефективними виявляються і триптани (суматриптан, наратриптан, елетриптан та ін.). Комбіновані знеболювальні засоби здатні лише трохи полегшити стан пацієнтів у період мігренозної атаки. Хорошу дію має 10-хвилинна інгаляція газової суміші, що містить 90% кисню та 10% вуглекислого газу. Однак у звичайному житті цей засіб є малодоступним. У ряді випадків базилярна мігрень може бути купована прийомом преднізону. Ефект препарату найвищий, якщо він прийнятий у перші хвилини появи аури.

У міжпароксизмальний період пацієнтам призначається лікування, спрямоване на зміцнення нервової системи. Це переважно заспокійливі фармакологічні засоби (тофізопи, алімемазин, амітриптилін), що дозволяють знизити емоційну лабільність та підвищити стійкість пацієнта до стресових ситуацій. Слід сказати, що медикаментозне лікування у сфері психічного здоров’я має лише допоміжне значення. Основним є переоцінка цінностей, зміна життєвих установок та відповідно звичних психологічних реакцій. І ця робота має бути виконана самим пацієнтом. Її результатом стануть більш спокійні та доброзичливі реакції на події, що дозволять пацієнтові уникнути чергових мігренозних пароксизмів.

При розвитку вестибуло-кохлеарного синдрому та гідропсу лабіринту проводять курсове лікування бетасерком, що позитивно впливає на кровотік у базилярній артерії, що покращує мікроциркуляцію в області лабіринту та стабілізує тиск ендолімфи. Можливе застосування електросну, рефлексотерапії, масажу шийно-коміркової зони, водолікування та ін. Поряд з цим велике значення має дотримання пацієнтом низки профілактичних заходів, що дозволяють уникнути нової атаки мігрену. До них відноситься виняток фізичних та психічних перевантажень, нормалізація режиму дня, адекватна кількість та якість сну, піші прогулянки, правильне харчування.