Беттолепсія

Беттолепсія – Це минущі порушення свідомості, що настають на піку нападу кашлю. Синдром проявляється кашльовими синкопами: короткочасною сутінковою свідомістю, непритомністю або глибокою втратою свідомості, що іноді супроводжується судомами, мимовільними сечовипусканням та дефекацією. Методи діагностики беттолепсії включають розпитування, огляд хворого, функціональні проби, інструментальні дослідження (електрокардіографію, електроенцефалографію, бронхоскопію). Лікування передбачає проведення симптоматичної терапії, що полегшує стан хворого та спрямованої на усунення проявів основного захворювання.

Термін «беттолепсія» вперше було запропоновано радянським невропатологом М.І. Холоденко 1941 року для трактування пароксизмів, що виникають на висоті кашльових нападів. Патологія спостерігається досить рідко, становить трохи більше 2% випадків із усіх видів пароксизмальних станів. Беттолепсія може зустрічатися під назвами “кашльово-мозковий синдром”, “кашльові синкопи”, “гортанне запаморочення”, “респіраторний напад”, “кашльовий непритомність”. Найчастіше спостерігається в осіб із явищами легенево-серцевої недостатності. Переважно страждають чоловіки від 45 років та старші.

Стан виникає на тлі гострої чи хронічної гіпоксії мозкових тканин. Його безпосередньою причиною стає різке збільшення вже існуючого недоліку кисню, викликане пароксизмом кашлю. Патологія може проявитися при таких захворюваннях:

• Хронічні легеневі патології (легеневе серце, астма, туберкульоз, емфізема легень). При цих захворюваннях відбувається застій у малому колі кровообігу, надалі розвивається легенево-серцева недостатність. При декомпенсованій течії можливий розвиток енцефалопатії зі схильністю до судомних непритомностей.
• Обструкція дихальних шляхів (Аспірація сторонніх тіл, кашлюк, гострий ларингіт). Супроводжується гострою мозковою гіпоксією та затяжними нападами сильного кашлю, які й обумовлюють епізоди кашлевого непритомності.
• Цереброваскулярні розлади. Зміни мозкових судин (судинні мальформації, компресія внутрішньочерепних та позачерепних вен, наслідки ЧМТ) викликають венозну гіперемію мозку, яка може супроводжуватися непритомними нападами. Порушення кровопостачання мозку при патології екстра- та інтракраніальних артерій (церебральному атеросклерозі, синдромі хребетної артерії) загрожують розвитком низки вестибулярних розладів, у тому числі втратою свідомості.
• Ураження периферичних нервів. При невралгії верхнього гортанного нерва патологічні імпульси призводять до активації центру блукаючого нерва та брадикардії. Різко знижується обсяг серцевого викиду, виникає ішемія мозку та непритомний стан.

Факторами ризику у розвитку нападів порушення свідомості є куріння, наркоманія, надмірна вага. При інтоксикації алкоголем та наркотичними засобами відбуваються зміни головного мозку, його оболонок та ліквору, що призводять до порушення діяльності дихальної та серцево-судинної систем.

Патогенез беттолепсії остаточно не з’ясований. Зазвичай пароксизмальні стани, що виникають на висоті кашльового рефлексу, не мають нічого спільного з епілепсією. Найбільш повно зміни, які відбуваються при кашлі, пояснює гемодинамічна теорія. Розрізняють три фази кашлю: інспіраторну, компресивну та експіраторну. У компресивній та експіраторній фазах різко зростає внутрішньогрудний та внутрішньочеревний тиск, внаслідок чого знижується приплив крові до серця. Це веде до зменшення серцевого викиду та змін тиску ліквору в головному та спинному мозку. В результаті різкого підвищення внутрішньогрудного тиску відбувається його збільшення в периферичних артеріях, венах та камерах серця, що веде до венозного застою та викликає беттолепсію.

Існують інші механізми розвитку: стимуляція рецепторів блукаючого нерва, проведення патологічних імпульсів із рефлексогенних областей дихальних шляхів та яремних вен. Такого роду впливу призводять до змін роботи ретикулярної формації, що може призвести до вазодепресорних реакцій і різкої брадикардії з порушенням свідомості.

Синдром беттолепсії повністю не вивчений. Незважаючи на велику поширеність захворювань та станів, що супроводжуються кашлем, цей симптомокомплекс трапляється рідко. Його перебіг може бути згрупований за клінічними проявами:

1. Короткочасний сутінковий розлад свідомості . Зазвичай триває кілька секунд і не потребує екстреної допомоги. У цьому випадку слід лікувати основне захворювання, що спричинило цей стан.
2. Нетривала непритомність на висоті кашлю. Найчастіше триває від 2-х до 10 секунд. Необхідна терапія основної патології.
3. Тривала втрата свідомості. Ускладнюється судомами, мимовільним сечовипусканням, дефекацією. Часто поєднується з органічним ураженням головного мозку із стійкими наслідками. Обтяжливими факторами є алкогольна, нікотинова інтоксикація, отруєння наркотичними засобами.

Клінічні прояви можуть відрізнятися не тільки у різних хворих, але і кожен напад у окремо взятого пацієнта може набувати різних варіантів перебігу. Пароксизмальні стани – кашльові синкопи – виникають на піку кашльового рефлексу. Аналогічні симптомокомплекси спостерігаються також при сміхі, чханні, напруженні, при піднятті тяжкості та ін. Їм можуть передувати продромальні явища (предсинкопальні стани) у вигляді запаморочення, шуму у вухах, порушення зору, гіперемії обличчя, згодом змінюється ціанозом, набу. У ряді випадків деякі провісники можуть бути відсутніми.

Беттолепсія супроводжується нападами сильного конвульсивного кашлю, на висоті якого виникають ознаки порушення свідомості чи непритомності. Зазвичай виникнення нападу пов’язані з становищем тіла. Кашель може спровокувати різкий запах, холодне повітря. Тривалість сутінкового свідомості чи глибокого непритомності коливається від кількох секунд до 2-5 хвилин. На піку кашлю втрата свідомості зазвичай супроводжується падінням, найчастіше хворі приходять до тями без сторонньої допомоги.

Іноді беттолепсія може супроводжуватися судомами, які мають локальний характер: наприклад, посмикування верхніх або нижніх кінцівок. Шкірні покриви набувають сірувато-синюшного відтінку, з’являється рясне потовиділення. Прикушування язика при нападі зазвичай не спостерігається. У поодиноких випадках беттолепсія призводить до нетримання сечі та калу. При органічних ураженнях мозку кашльові синкопи можуть змінюватися малими епілептичними нападами, які залежить від кашлю.

У післясинкопальному періоді можуть відчуватися біль у шиї, головний біль. Пацієнт скаржиться на загальну слабкість, запаморочення, які відбуваються з часом. Стан оглушеності та втрата пам’яті, що спостерігаються під час епіприступів, не властиві беттолепсії. За відсутності обтяжливих чинників наслідки викликають психічних порушень.

При беттолепсії рідко виникають ускладнення. Вони зазвичай пов’язані з основним захворюванням, що спричинило синдром. Одним із серйозних наслідків є наростаюча легенево-серцева недостатність. Порушення кровообігу у мозку можуть призвести до стійкого ураження церебральної тканини – гіпоксичної енцефалопатії. Під час кашлевого непритомності існує небезпека травми при падінні з висоти власного зростання.

Для правильної постановки діагнозу потрібно комплексне клініко-інструментальне обстеження, що дозволяє виявити причину кашльових синкопів, а також диференціювати їх від інших захворювань. Діагностичний алгоритм включає в себе:

• Консультації спеціалістів (терапевта, невролога, пульмонолога, кардіолога). На прийомі вивчається історія захворювання, характер нападів, їхній зв’язок із кашлем. Велике значення надається фізикальним методам. При огляді звертається увага загальний стан пацієнта, особливості конституції (схильність до ожиріння).
• Вагусні проби (проба Вальсальви, проба із натисканням на каротидний синус). Проводяться з метою моделювання патогенетичних механізмів синкопального стану.
• ЕФІ серцево-судинної системи. ЕКГ дозволяє виявити патологічні процеси в серці, що вказують на наявність легенево-серцевої недостатності. У ряді випадків використовуються навантажувальні тести та добове ЕКГ-моніторування.
• ЕЕГ. Дає можливість зафіксувати патологічні імпульси, що виходять із певних ділянок мозку, що є надзвичайно важливим для виключення органічних церебральних уражень. Функціональні проби використовуються виявлення вогнищ судомної активності.
• Методи оцінки бронхолегеневої системи (Променева діагностика, ендоскопія дихальних шляхів). Рентгенографія легень застосовується виявлення хронічних захворювань органів дихання, легеневого серця. За допомогою трахеобронхоскопії проводиться виявлення та вилучення сторонніх тіл трахеї та бронхів.

Під час проведення диференціальної діагностики слід виключити втрату свідомості, зумовлену ортостатичною гіпотензією, оклюзією мозкових судин, епілепсією. Епізоди втрати свідомості при цих станах не пов’язані з кашльовим рефлексом.

Під час нападу, на етапі долікарської допомоги пацієнту, потрібно забезпечити приплив артеріальної крові, збагаченої киснем, до мозку. З цією метою необхідно укласти хворого на спину, опустити голову та підняти нижні кінцівки, забезпечити вільне дихання та доступ свіжого повітря.

Лікарська допомога полягає у заходах, спрямованих на зменшення застійних явищ у мозку, ліквідацію порушень роботи серцево-судинної системи шляхом введення кардіотоніків, судинозвужувальних засобів, а також препаратів, що покращують бронхіальну прохідність. При брадикардії вводять атропін. Надалі пацієнт може бути госпіталізований до відділення неврології чи пульмонології для терапії основного захворювання.

Для профілактики пароксизмальних станів необхідно стежити за своїм здоров’ям, у разі виникнення симптомів беттолепсії своєчасно звертатися за медичною допомогою. Велике значення має режим харчування, тому що надмірна маса тіла – це один із факторів ризику. Необхідно уникати умов, що сприяють розвитку непритомності: затяжного кашлю, перевтоми, тривалого перебування в положенні стоячи, сильної напруги, різких рухів головою. Благотворно впливають на організм повноцінний відпочинок, заняття гімнастикою та спортом, загартовування.