Білінгвізм у дітей

Білінгвізм у дітей – це одночасне володіння дитиною кількома мовними системами, виражене рівною чи різною мірою. Окрім незаперечних плюсів, двомовність може спричинити певні труднощі в освоєнні звукової сторони, словникового запасу, граматичних норм російської мови, комунікативні проблеми. З метою виявлення зазначених порушень проводиться бесіда з батьками, логопедичне та психологічне обстеження. Корекційно-логопедичне навчання при білінгвізмі спрямоване на організацію правильного мовного режиму, подолання фонетичних, фонематичних та граматичних прогалин, розвиток комунікативних навичок.

Двомовність, або білінгвізм – це здатність індивіда використовувати для спілкування дві мови: рідну та нерідну. Рідною мовою вважається національна, етнічна, яка засвоюється в сім’ї, нерідною – офіційною, яка використовується для комунікації в суспільстві. Проблема білінгвізму вивчається із різних позицій кількома науками: лінгвістикою, психологією, логопедією.

Статистичні дані про поширеність двомовності відсутні через неоднорідність територіального, етнічного та соціокультурного аспектів даного явища. Проте достовірно відомо, що чисельність дітей-білінгвів за останні десятиліття прогресивно збільшилася через зростання потоку міграції, числа міжетнічних шлюбів та інших причин. Особливо актуальними є питання подолання порушень мови у дітей, які засвоюють російську мову як нерідну.

Умови, у яких людина опановує двома і більше мовами, може мати природний чи штучний характер. Штучний білінгвізм виникає внаслідок цілеспрямованого вивчення другої мови як іноземної. Найчастіше це відбувається у шкільні роки, проте нерідко дитину починають навчати іноземної мови ще у дошкільному періоді. Умовами для формування природного білінгвізму можуть бути:

• Спілкування різними мовами всередині сім’ї. Зазвичай пов’язані з тим, що є носіями різних лінгвістичних систем і спілкуються з дітьми кожен по-своєму. Як наслідок, дитина чує та засвоює мовні норми обох систем із раннього дитинства.
• Переселення до іншої країни. Білінгвізм формується, якщо мова, якою користуються для внутрішньосімейного спілкування, не збігається з тим, який прийнятий у державі та використовується у суспільстві. При цьому освоєння другої мови також відбувається спонтанно, внаслідок природного занурення дитини в інше мовне середовище.
• Іншомовне оточення. Включає випадки, коли поза сімейним колом спілкування дитина потрапляє в іншу мовну атмосферу. Це можливо, якщо російськомовні діти здобувають дошкільне виховання або шкільну освіту на якомусь національному діалекті. Інший окремий випадок білінгвізму – домашнє виховання дитини нянею, яка розмовляє з нею виключно іноземною мовою.

З урахуванням умов, що складаються, освоєння двох мов може йти одночасно, по черзі або послідовно. При симультанному (одночасному) білінгвізмі дитина паралельно опановує відразу обома лінгвістичними системами (наприклад, використовує різні мови вдома і в школі, розмовляє з одним із батьків на одному діалекті, а з другим – на іншому).

Послідовний характер оволодіння мовними нормами передбачає засвоєння нерідної мови з урахуванням рідної. Почергове вивчення мов можливе, якщо дитина поперемінно тривалий час перебуває то в одному, то в іншому мовному середовищі, періодично спілкуючись то на одному, то іншому прислівнику.

Збалансований білінгвізм формується, коли індивід однаково вільно володіє обома мовами, легко перемикається між ними, не змішує їх. Однак психічні можливості дітей певною мірою обмежені, тому часто виникає явище інтерференції – змішання мов, часткове перенесення фонетики, словотвори, граматики з однієї лінгвістичної системи на іншу. З цієї причини серед двомовних дошкільнят та школярів нерідко можна зустріти дітей із дислалією, ГНР, порушеннями писемного мовлення (дисграфією, дислексією).

На основі різних умов, виділяють кілька типологій білінгвізму. З урахуванням умов розвитку розрізняють природне (побутове) та штучне (навчальне) двомовність. За рівнем володіння індивіда мовами білінгвізм ділиться на симетричний (людина однаково знає обидві мови) і асиметричний (знання однієї мови превалює над знанням іншої). Для вибудовування педагогічного процесу найбільше значення має класифікація за віковим принципом, за якою розрізняють:

• Ранній білінгвізм – дитина освоює обидві мови від народження або раннього дитинства, перебуваючи у двомовному середовищі.
• Пізній білінгвізм – Освоєння другої (нерідної) мови починається пізніше (з 5-7 років) вже після засвоєння норм першого.

На підставі використання лінгвістичних елементів у мовній комунікації виділяють 3 види білінгвізму:

• Автономний – кожною мовою мова будується за допомогою властивих тільки йому фонетичних, лексичних, граматичних засобів.
• Поєднаний – нерідною (другою) мовою білінгів пояснюється з використанням мовних засобів рідної (першої) мови.
• Змішаний – обидві мовні системи взаємно впливають на мовлення, відбувається змішання фонетики та лексико-граматичних категорій.

Негативні аспекти

Лінгвісти, логопеди відзначають двоякий вплив двомовності на дитину. Ці висновки ґрунтуються на багаторічних спостереженнях, підтверджених науковими даними. Помічено, що у багатьох білінгвів фразова мова з’являється пізніше, ніж у монолінгвальних однолітків. Це з більш складним і тривалим процесом формування пасивного словника одночасно двома мовами.

До 4-х років двомовні діти зазвичай змішують засвоювані мови між собою. Пізніше вони навчаються чітко розмежовувати фонетику та граматику різних мовних систем. Однак нерідко у цих дітей міцно закріплюються стереотипи оформлення мови, невластиві одній мові. Саме ці випадки білінгвізму потребують логопедичного втручання.

Позитивні аспекти

Порівняно з одномовними дітьми у білінгвів відзначається більш розвинений самоконтроль, гнучкість мислення, високий обсяг вербальної пам’яті, швидке вміння перемикатися за умов багатозадачності. Вони мають більш розвинене логічне і абстрактне мислення, математичні здібності, легше освоюють читання, письмову мову. Білінгви комфортніше почуваються в сучасному багатомовному світі, мають більшу толерантність до людей з іншою культурою та віросповіданням.

За допомогою функціональної МРТ у білінгвів виявлено більш високу активність префронтальної кори головного мозку, що відповідає за складну когнітивну діяльність, а також більшу щільність сірої речовини лівої півкулі, що зумовлює мовні та комунікативні здібності. Доведено, що у довгостроковій перспективі білінгвізм віддаляє розвиток старечої деменції, зокрема хвороби Альцгеймера, приблизно 4,5 року.

Ситуація обтяжується, якщо білінгва мають місце різні форми мовних порушень: дизартрія, тахілалія, ринолалия. При логопатології, викликаної органічними причинами, відповідна симптоматика (змазаність промови, судомні запинки, назалізація голосу, прискорений темп промови) чітко проявляється під час спілкування будь-якою мовою. Складніше виявити фонетичні прогалини, порушення звукової схеми слова, аграматизм, якщо логопед не володіє рідною мовою дитини-білінгва.

За наявності ЗПР, інтелектуальної недостатності, аутизму двомовність може суттєво ускладнювати мовний онтогенез, що призводить до тяжкого недорозвинення мови. Деякі дослідники, зайняті вивченням білінгвізму, вказують на підвищений ризик виникнення заїкуватості щодо другої мови у віці до трьох років.

Спеціальне психолого-педагогічне обстеження може знадобитися дітям, які мають мовні чи комунікативні проблеми. Консультація психолога допомагає встановити причини та механізми можливих поведінкових відхилень, виключити затримку інтелектуального та психічного розвитку у дітей із білінгвізмом. Завдання логопеда – з’ясувати, з якого віку дитина освоює другу мову, за яких умов та у якому відсотковому співвідношенні протікає спілкування кожному з них. Обстеження стану рідної мови дитини здійснюється за участю батьків-носіїв мовних норм.

У ситуації білінгвізму рівень володіння мовою нерідною (російською) мовою оцінюється логопедом за такими критеріями:

• наявність фонетико-фонематичних дефектів;
• особливості лексико-граматичного конструювання;
• стан просодики;
• здатність до комунікативної взаємодії.

Логопедична корекція показана дітям з нерідною російською мовою, у яких під час обстеження діагностовано фонетичне недорозвинення (ФН), ФФН або ГНР.

Необхідність, а також обсяг корекційно-логопедичної допомоги залежить від рівня володіння російською мовою, виявлених фонетико-фонематичних, граматичних дефектів, комунікативних проблем, супутньої мовної патології. За підсумками російських ДОП реалізується програма Г.В. Чиркіної з навчання іншомовних дошкільнят з ФФН та ГНР.

Вона заснована на зануренні білінгвів у російськомовне середовище, вивченні мовних норм у різних комунікативних ситуаціях. Основні завдання – формування правильного звуковимови та звукорозрізнення, інтонаційного забарвлення мови; оволодіння лексичним обсягом, необхідним вільного розуміння промови; закріплення граматичних навичок, здатності вільного спілкування нерідною мовою.

Для успішного виховання дітей-білінгвів розроблено комунікативні стратегії, які успішно апробовані на практиці. Вони включають кілька основних правил, які допомагають зробити освоєння мов максимально ефективним і підтримувати володіння ними на досить високому рівні:

1. «Один батько – одна мова». Кожен член сім’ї спілкується з дитиною тільки однією певною мовою (тато – тільки татарською, мама – тільки російською). Ця модель навчання поширена у міжетнічних шлюбах.
2. «Одна ситуація/місце – одна мова». Передбачає вживання тієї чи іншої мови в певних умовах: будинки з дитиною розмовляють лише російською, а поза домом (на вулиці, в гостях, дитячому садку, школі) – іншою обраною для вивчення мовою.
3. “Один час – одна мова». Заснована на використанні одного прислівника у певні дні тижня або час доби, а другого – в інший вибраний час (наприклад, сімейні традиції влаштовувати французькі вечори або англійські суботи). Важливо, щоб співвідношення часу спілкування обома мовами було приблизно рівним.

На питання, коли слід розпочинати навчання дитини другої мови, немає однозначної відповіді. Одні фахівці вважають, що краще це робити в доречному періоді або ранньому віці (до 3-х років), коли «язикоуловлювальні» здібності мозку найвищі. Інші вказують на найкращі результати на початку вивчення з 4-6 років, мотивуючи це тим, що у дітей вже сформовані основи рідної мови, на базі яких засвоєння другої відбувається легше та ефективніше.

Однозначно, що оволодіння кількома мовними системами у дошкільному віці дозволяє досконало вивчити обидві мови, швидко і без акценту розмовляти обох. У майбутньому білінгвізм дає дитині незаперечні переваги при здобутті освіти, працевлаштуванні, самореалізації. Неправильний підхід до вивчення кількох мовних систем може спричинити наступні логопедичні проблеми, комунікативні невдачі, специфічні труднощі шкільного навчання.