Бластомікоз

Бластомікоз – захворювання з групи системних мікозів, що протікає з первинним ураженням легень та гематогенною дисемінацією грибкової інфекції у внутрішні органи, кістки та шкіру. Бластомікоз може протікати в різних формах: легеневої (бронхопневмонія), шкірної (висип, виразки шкіри, підшкірні абсцеси), кісткової (остеомієліт, артрити), сечостатевої (простатит, епідидиміт) та ін. Діагноз бластомікозу підтверджується шляхом виділення мікроскопії, культуральне дослідження, біопсії. Терапія бластомікозу проводиться протигрибковими препаратами (ітраконозол, амфотерицин В); може бути показано дренування та санація абсцесів.

У медичній літературі описані різні види бластомікозів: північноамериканський (хвороба Джилкрайста), американський (паракокцидіоїдоз), європейський (криптококоз) та келоїдний (хвороба Лобо), найбільшу поширеність з яких має північноамериканський тип. Північноамериканський бластомікоз – грибкове захворювання, що характеризується полісистемним ураженням з розвитком гнійних гранулематозних процесів у легенях, шкірі, скелеті, сечостатевому тракті. Бластомікоз поширений у США та Канаді; у вигляді спорадичних випадків трапляється у Латинській Америці, Африці, Європі, Австралії, Індії. Під час епідемічних спалахів захворюваності на бластомікоз більшою мірою схильні діти та молоді люди до 20 років. Питання лікування та профілактики бластомікозів знаходяться на стику різних клінічних дисциплін: мікології, пульмонології, дерматології, урології та ін.

Північноамериканський бластомікоз викликається диморфним (двофазним) сапрофітуючим грибом Blastomyces dermatitidi, що мешкає у ґрунті. В організм людини гриб потрапляє повітряно-пиловим шляхом при вдиханні спор грибка з частинками пилу. До основних шляхів поширення збудника в організмі відносяться гематогенний та лімфогенний. Можливий статевий шлях передачі бластомікозу. Збудник бластомікозу може існувати у двох формах: міцеліальної та дріжджової. У міцеліальній формі гриб існує при температурі нижче 30 ° С, а в ураженому організмі (при t 37 ° С) він переходить у дріжджову фазу.

Потрапивши у легені, мікроконідії гриба переходять у дріжджову фазу та викликають розвиток первинних інфільтративних вогнищ запалення. На пізніших стадіях у вогнищах формуються гранульоми з ділянками нагноєння та некрозу. Поразка шкіри та внутрішніх органів носить вторинний характер і виникає внаслідок занесення інфекції з легенів. Розвитку бластомікозу сприяють супутні захворювання: цукровий діабет, туберкульоз, хвороби крові, імунодефіцитні стани (наприклад, ВІЛ-інфекція). До груп ризику захворюваності на бластомікоз відносяться садівники, сільськогосподарські робітники та інші люди, які часто контактують з ґрунтом, що містить суперечки бластоміцетів, а також особи, які проживають в ендемічних районах.

Розрізняють такі клінічні форми бластомікозу: легеневу, шкірну, кісткову, сечостатеву та інші (ураження ЦНС, перикарда, печінки, селезінки, щитовидної залози, надниркових залоз). Системний (дисемінований) бластомікоз може розвинутись через роки після первинного ураження легень.

Легенева форма бластомікозу становить 60-90% всіх випадків грибкової інфекції та протікає у формі бронхопневмонії. Інкубаційний період у середньому займає 30-45 днів. Початок захворювання гострий або підгострий; у початковому періоді переважає інтоксикаційний синдром: субфебрильна або фебрильна температура, озноб, м’язові та суглобові болі. Рідше бластомікоз від початку розвивається як первинно-хронічний, без вираженої клінічної симптоматики. Турбує кашель (спочатку сухий, потім з гнійним мокротинням), кровохаркання, біль у грудній клітці, задишка. При об’єктивному дослідженні вислуховуються хрипи, шум тертя плеври; рентгенологічно виявляються верхньочасткові інфільтрати, іноді – каверни. Для оточуючих хворі з легеневим бластомікоз незаразні.

Серед позалегеневих уражень найчастіше зустрічається шкірна форма бластомікозу (40-80% випадків). Шкірний бластомікоз протікає з везикуло-папульозними або папульозно-пустульозними висипаннями, які трансформуються в виразкові дефекти, вкриті рясними грануляціями. Виділене з ділянок виразки носить кров’янистий або гнійний характер. Виразки можуть поширюватися на слизову оболонку ротової порожнини, горлянки та гортані. Загоєння виразок відбувається з утворенням м’якого тонкого рубця. Можливе формування підшкірних абсцесів.

На частку кісткової форми припадає 25–50% випадків бластомікозу позалегеневої локалізації. Протікає переважно як остеомієліту довгих трубчастих кісток, хребта, ребер. У зоні ураження нерідко утворюються абсцеси навколишніх м’яких тканин, нориці, артрити прилеглих суглобів.

Сечостатева форма бластомікозу (10-30% випадків) частіше діагностується у чоловіків. Клінічна картина відповідає орхіту, епідидиміту, простатиту; може відзначатися гематурія та піурія. Зараження жінок сечостатевим бластомікоз відбувається статевим шляхом і зустрічається рідко. При дисемінованому бластомікозі можуть уражатися внутрішні органи з розвитком абсцесів печінки, перикардиту, надниркової недостатності та ін. При залученні ЦНС виникають абсцеси головного мозку, менінгіт.

Насамперед, бластомікоз слід запідозрити у хворих, які прибули з ендемічних районів і мають ознаки ураження легень, шкіри, кісток, сечостатевої системи. Тому до обстеження таких хворих, крім вузьких спеціалістів (пульмонолога, дерматолога, уролога та ін.), мають залучатися інфекціоністи та мікологи.

Діагноз бластомікозу підтверджується при виявленні B. dermatitidi в біологічному матеріалі: мокротинні, гнійному відокремлюваному з нориць і абсцесів, сечі, лікворі, біопсійному матеріалі. Найчастіше застосовується мікроскопічне дослідження та мікробіологічний посів. Для отримання зразків матеріалу здійснюється пункція абсцесів та аспірація їх вмісту, ексцизійна біопсія тканин. Серологічна діагностика бластомікозу проводиться методами ІФА, РЗК, РІА. Шкірно-алергічні проби з бластоміцином мають низьку чутливість і специфічність. З метою виявлення змін у внутрішніх органах проводяться додаткові інструментальні дослідження: рентгенографія грудної клітки, остеосцинтиграфія, КТ головного мозку та хребта.

Легеневий бластомікоз потрібно диференціювати від інших хронічних уражень легень: бактеріальної пневмонії, туберкульозу, новоутворень та абсцесів легень, емпієми плеври, легеневої форми аспергільозу, гістоплазмозу. При шкірній формі слід виключити піодермію, інші дерматомікози, плоскоклітинний рак шкіри. Сечостатевий бластомікоз слід відрізняти від бактеріального простатиту та орхіепідідіміту, раку простати, сифілісу. Кістковий бластомікоз вимагає проведення диференціальної діагностики з туберкульозом кісток та бактеріальним остеомієлітом.

Гострий легеневий бластомікоз може закінчитись одужанням без спеціального лікування. В інших випадках основу лікування різних форм бластомікозу становлять протигрибкова терапія. При легкому перебігу захворювання призначається ітраконазол або кетоконазол внутрішньо протягом 6 місяців; при тяжких – амфотерицин В внутрішньовенно крапельно. За показаннями протигрибкова терапія доповнюється хірургічними методами – дренуванням плевральної порожнини, розтин абсцесів шкіри, некректомією та ін.

Адекватна та своєчасна терапія локалізованих форм бластомікозу дозволяє досягти одужання у 90% випадків. При дисемінованих формах без лікування висока ймовірність летального результату. Щоб уникнути зараження бластомікозом, рекомендується дотримання правил особистої гігієни, захист органів дихання при розпушуванні ґрунту та проведенні інших сільгоспробіт у неблагополучній місцевості, використання бар’єрних методів контрацепції при випадкових статевих контактах.