Бластоцистоз

Бластоцистоз – це паразитарна кишкова інвазія, що викликається найпростішими родами Blastocystis. Маніфестна форма інфекції супроводжується абдомінальними болями, діарейним синдромом, блюванням, метеоризмом, зниженням ваги, інтоксикацією, дерматозами. Для виділення збудника використовується аналіз калу на найпростіші, ПЛР, методи культуральної діагностики. З метою ерадикації мікроорганізму призначаються протипротозойні препарати, додатково спазмолітики, еубіотики, корекція дієти.

Бластоцистна інвазія має широку поширеність у популяції. Залежно від географічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних умов проживання інфікованість населення бластоцистами становить від 1,5-10% у розвинутих країнах до 30-60% – у країнах, що розвиваються. Вважається, що найпростішими заражено близько 1 млрд. населення (за іншими даними, кожен 4-й житель планети), що зумовлює медико-соціальну значущість бластоцистозу. Співвідношення інфікування чоловіків та жінок оцінюється як 1:1,2.

Характеристика збудника

Збудник інфекції – Blastocystis spp. (бластоцистис) – одноклітинний мікроорганізм, що паразитує у просвіті товстого кишечника людини та інших ссавців. Всього ідентифіковано 17 генетичних субтипів (СТ) бластоцистис, 9 з яких потенційно небезпечні для людини. Бластоцистоз у людей зазвичай викликається СТ 1 та 3. На підставі форми, розміру, внутрішньоклітинної морфології виділяють кілька форм Blastocystis spp. З них найбільш вивчені та визнаються більшістю вчених чотири: вакуолярна, гранулярна, амебоїдна та цистна.

Життєвий цикл Blastocystis spp. є предметом дискусій. Достовірно відомо, що паразит живе в безкисневому середовищі при температурі 37°З нейтральному рН. У воді може зберігатися до 2,5 тижнів, проте чутливий до низьких і високих температур, дезінфікуючих препаратів.

Механізм інфікування

Механізм передачі бластоцистозу – фекально-оральний, основні шляхи зараження – водний, харчовий. Найчастіше інфікування відбувається при вживанні некип’яченої та нефільтрованої води як з відкритих джерел, так і з центрального водопроводу, при купанні у водоймах, відвідуванні басейну. Можлива контактна передача від інфікованих тварин, контактно-побутове зараження через предмети ужитку у внутрішньосімейних осередках.

Фактори ризику

Імовірність паразитарної інвазії багаторазово вища у дітей через несформованість гігієнічних звичок. Зараження схильні особи, які проживають у поганих санітарних умовах, контактують із зараженими тваринами (фермери, працівники зоопарків, скотобоєн), що здійснюють поїздки до тропічних країн. Крім цього, ризик розвитку бластоцистозу підвищують деякі фонові патології:

• захворювання шлунково-кишкового тракту: хронічний гастрит, кишковий дисбіоз, синдром подразненого кишечника, няк;
• патології гепатобіліарної системи: хронічний холецистит, ЖКБ, дискінезія ЖВП, хронічні гепатити В та С, цироз печінки;
• інфекції: туберкульоз, ВІЛ;
• онкологічне захворювання.

У питанні патогенного потенціалу Blastocystis spp. також відсутня єдність думок. Відомо, що 80-90% інфікованих пацієнтів бластоцистоз не розвивається. Одним із факторів патогенності є кількість паразитів: кишкова інфекція маніфестує при виявленні у зразку калу >5 клітин бластоцист у полі зору при 100-кратному збільшенні. Також висловлюється думка, що патогенність збудника корелює з його морфотипом, а саме – амебоїдною формою.

В організмі людини Blastocystis spp. мешкає на поверхні слизової оболонки і в просвіті товстої (переважно сліпої) кишки. Взаємодіючи з клітинами кишкового епітелію, паразит демонструє імуномодулюючу активність, викликаючи прискорений розпад імуноглобуліну A, інгібування синтази оксиду азоту, активацію прозапальних ЦК – ІЛ-1β, ІЛ-6, ФНП-α.

Протеази бластоцист сприяють збільшенню проникності епітелію кишкової стінки, порушення клітинного бар’єру та складу кишкової мікробіоти (зменшення кількості біфідумбактерій, лактобактерій, бактероїдів, збільшення ентеробактерій, кишкової палички). Активація системи комплементу з наступним вивільненням гістаміну зумовлює розвиток шкірного синдрому.

Залежно від наявності та вираженості клінічної симптоматики в інфектології розрізняють 3 форми бластоцистозу:

1. Безсимптомну ‒ «німа» інвазія, паразитоносійство.
2. Субклінічну – Мінімальні клінічні прояви паразитозу.
3. Маніфестну (активну) – з вираженими симптомами:

• кишковими (типовий бластоцистоз);
• шкірними (атиповий бластоцистоз).

Клінічний перебіг бластоцистної інфекції варіює від безсимптомного носійства до гострого гастроентероколітичного синдрому. Маніфестний бластоцистоз супроводжується кишковою диспепсією. Найчастішими та типовими є скарги на біль у животі, метеоризм, діарею різного ступеня тяжкості, блювання. У хворих із супутніми захворюваннями може відзначатися синдром гемоколіту (рідкий стілець із домішкою крові).

Іноді при паразитозі розвиваються запори, відбувається зниження маси тіла, виникає свербіж шкіри і папульозні висипання, турбують суглобові болі. Існує причинно-наслідковий зв’язок між бластоцистозом та різними дерматозами: кропивницею, мікробною екземою, атопічним дерматитом, псоріазом (вульгарним, артропатичним), червоним плоским лишаєм. Присутність Blastocystis нерідко виявляється у пацієнтів з алергічними реакціями, у т. ч. набряком Квінке.

Перебіг кишкового бластоцистозу може ускладнитися профузним проносом із виділенням крові, перфоративним колітом і, як наслідок, розлитим перитонітом. У імунокомпрометованих та поліморбідних пацієнтів існує ризик розвитку позакишкового (інвазивного) бластоцистозу. В останньому випадку частіше уражаються селезінка та печінка, виникає спленомегалія та гепатомегалія. Хронічна бластоцистна інвазія веде до розвитку білково-енергетичної недостатності, анемії, гіповітамінозів та гіпомікроелементозів.

Важливу інформацію про можливе захворювання лікаря-інфекціоніста дає збір епідеміологічного анамнезу (наявність контакту з тваринами, поїздки до тропічних країн, умови проживання, вживання сирої води тощо). Проте основний метод діагностики бластоцистозу – лабораторний. Ідентифікацію паразита у зразках калу проводять такими методами:

• Мікроскопія мазка калу. У маніфестних випадках бластоцисти виявляються у кількості 5 і більше у полі зору. Також за мікроскопічному дослідженні визначається морфологічна форма збудника.
• ПЛР. Дозволяє виявити ДНК найпростішого навіть за низької чисельності мікроорганізму в досліджуваному матеріалі. Використовується як для підтвердження даних мікроскопії, так і для постановки діагнозу при помилково-негативних результатах мікроскопії.
• Культуральний метод. Культивування Blastocystis на живильних середовищах є високоспецифічним методом, проте більш трудомістким та тривалим за часом, ніж мікроскопія та ПЛР. До безперечних плюсів посіву калу відноситься можливість визначення чутливості штамів до антипротозойних препаратів.
• Імунологічна діагностика. Використовується виявлення антигену бластоцист у зразках стільця. Рутинно не застосовується, частіше виконується з науковою метою.

Допоміжні лабораторні тести, що допомагають виявити супутні захворювання шлунково-кишкового тракту, включають копрограму, аналіз калу на дисбактеріоз, тест на ротавірусний антиген. З метою дифдіагностики призначається колоноскопія, УЗД гепатобіліарної системи, селезінки. Проводяться клінічні та біохімічні дослідження крові (характерні зміни – еозинофілія, гіпоальбумінемія, гіпербілірубінемія).

Диференційна діагностика

Відсутність специфічних клінічних ознак ускладнює діагностику бластоцистозу. Тому у пацієнтів із симптомами кишкової диспепсії необхідно виключити інші кишкові інфекції та захворювання неінфекційної природи:

Етіотропна терапія

На сьогоднішній день існують різні думки про доцільність проведення терапії безсимптомної інфекції, вибір лікарських засобів для ерадикації патогену. Традиційно для цих цілей використовуються препарати з протипротозойною та протимікробною активністю із групи похідних нітроімідазолу. Після курсу терапії виконується дворазове контрольне паразитологічне обстеження.

Додаткова терапія

Етіотропна терапія проводиться на тлі дієти, що обмежує вживання борошняних, солодких, газоутворюючих продуктів. Для усунення больового синдрому рекомендуються спазмолітики, для зменшення здуття живота – вітрогонні лікарські засоби. Після закінчення лікування з метою відновлення мікрофлори показаний прийом пробіотичних препаратів.

Хірургічне лікування

Хірургічна допомога може бути потрібна при бластоцистозі, ускладненому кишковою кровотечею, перфорацією кишки, перитонітом. У цих випадках показана екстрена операція: геміколектомія, санація та дренування черевної порожнини.

Тяжкість бластоцистної інвазії варіює від безсимптомного носійства до ускладнених форм, що багато в чому залежить від стану травної та імунної системи пацієнта. Своєчасне призначення протипротозойної терапії сприяє повному усуванню кишкових і шкірних симптомів.

Профілактика бластоцистозу аналогічна попередженню інших кишкових інфекцій. Вона включає вживання тільки кип’яченої води, часте миття рук, дотримання санітарних норм при приготуванні їжі. Істотну роль грає лікування супутніх захворювань кишківника та гепатобіліарної системи.