Блефарохалазіс

Блефарохалазіс – Офтальмологічне захворювання, що характеризується атрофією шкіри верхніх повік з формуванням надлишкових складок над пальпебральним краєм. Основні клінічні прояви: «мішкоподібне» нависання верхніх повік, погіршення зору, підвищена сльозогінність, гіперемія кон’юнктиви. Для діагностики блефарохалазису здійснюється фізикальне обстеження, візометрія, біомікроскопія, тонометрія, комп’ютерна рефрактометрія, периметрія. Тактика лікування зводиться до виконання верхньої блефаропластики у поєднанні з пластикою слізної точки та резекцією «жирових» гриж.

Блефарохалазіс – патологічне нависання шкірних складок верхніх повік. Вперше захворювання було описане 1937 року австралійським офтальмологом Ідою Манн. Статистичні дані про загальну поширеність хвороби відсутні. Описано випадки розвитку аномалії у трьох покоління однієї сім’ї, що дозволяє припустити генетичну схильність до виникнення блефарохалазису. Захворювання найчастіше виявляється у жінок похилого віку. Серед пацієнтів превалюють особи європеоїдної раси, що зумовлено особливостями гістоархітектоніки шкіри.

Етіологія захворювання остаточно невідома. Зазвичай, спостерігаються спорадичні випадки хвороби. Рідше опущення століття стає одним із проявів половинної атрофії обличчя. Вченими вивчається роль судинних та ендокринних факторів. Патологія може розвиватися на тлі ангіоневротичного набряку у пацієнтів із обтяженим алергологічним анамнезом. Основні причини блефарохалазису:

• Індивідуальні особливості будови шкіри. Ризику виникнення хвороби схильні особи зі зниженою еластичність шкірних покривів. Гідрофільні властивості шкіри визначаються складом міжклітинного матриксу та волокон сполучної тканини.
• Тривалий набряк. Часті набряки періорбітальної області зумовлені патологією нирок (хронічна ниркова недостатність, гломерулонефрит), алергічними реакціями. Розвитку захворювання сприяють особливості харчування (надмірне споживання солі та рідини, білкове голодування).
• Інволюційні зміни століття. З віком у пацієнтів наростають прояви старечого еластозу та атрофічні зміни шкірних покривів, знижується тонус кругового м’яза ока.
• Синдром Лаффера-Ашера. У осіб із цим генетичним синдромом крім блефарохалазису спостерігається збільшення щитовидної залози та дублікатура слизової оболонки верхньої губи. Перші симптоми виявляються у перехідному віці.
• Застосування аксесуарів. Імовірність виникнення хвороби суттєво підвищується при застосуванні пірсингу для повік, а також елементів декору (стрази, блискітки, накладні вії). Нанесення перманентного макіяжу потенціює розвиток блефарохалазису лише при алергічному набряку.
• Ятрогенна дія. Причиною захворювання може стати порушення техніки виконання косметологічних маніпуляцій у навколоочній ділянці. Швидке прогресування блефарохалазису пов’язане з проведенням лазерного омолодження шкіри.

У механізмі розвитку ключова роль приділяється інволюційним змінам. Початкові ознаки старіння повік виявляються вже з двадцятирічного віку. За даними морфогістологічних досліджень, в основі патогенезу лежить стоншення колагенових волокон у комбінації з відносним збільшенням обсягу сполучної тканини у структурі кругового м’яза. Серед хаотично розташованих волокон колагену візуалізуються поодинокі еластичні волокна. У багатьох випадках вони відсутні. Атрофічні зміни торкаються всіх шарів шкірних покривів. Застосування аксесуарів призводить до розтягування шкіри та розвитку односторонньої форми патології.

У хворих із блефарохалазисом порушено процес нейром’язової регуляції судинного тонусу, що веде до вазодилатації. Збільшення припливу крові та зниження мікроциркуляторного тиску сприяє прогресуванню хронічних застійних явищ. У патологічний процес зазвичай залучені лише верхні повіки, проте при застосуванні специфічних методів діагностики вторинні порушення виявляються і на шкірі нижніх повік. Витончення тарзоорбітальної фасції стає причиною появи жирових «гриж». Атрофічні зміни часто поєднуються з хронічним блефаритом, який посилює перебіг хвороби.

Перші симптоми захворювання розвиваються в осіб 20-40 років. Клінічна картина найбільш яскраво виражена у старечому віці. Хворі відзначають, що виникненню симптоматики передували набряки повік або хронічний перебіг блефариту. Рання ознака хвороби – формування вираженої шкірної складки на верхньому столітті під час напруги мімічних м’язів (при усмішці). Вона найбільш помітна під час спостереження за людиною у профіль. Пацієнти пред’являють скарги на «мішковидне» нависання складок повік, які частково чи повністю прикривають верхні вії. На початкових етапах хворих турбує винятково косметичний дефект.

При прогресуванні блефарохалазису патологічні зміни виявляються навіть у спокої. Шкіра стає витонченою, розтягнутою, крізь неї просвічують судини. Візуалізуються специфічні випинання, що нагадують жирові «грижі». Зір погіршується при нависанні шкірних покривів, які спочатку закривають лише латеральний кут ока. При ускладненому перебігу шкірна складка досягає середини зіниці. Роздратування шкіри віями веде до їх почервоніння та наростання набряку. Вікові зміни допоміжного апарату ока призводять до посиленої сльозотечі, фотофобії. Поразка повік симетрична.

Найбільш поширене ускладнення блефарохалазису – вторинний блефарит. У більшості пацієнтів надмірне нависання шкіри сприяє формуванню ектропіону. Хворі схильні до високого ризику інфекційних уражень переднього відділу очей (кон’юнктивіт, кератит, блефарокон’юнктивіт). Часто вдається діагностувати ксерофтальмію. Патологічна сльозогінність провокує подразнення шкірних покривів у періорбітальній ділянці. При тяжкому перебігу розвивається амбліопія. Усі пацієнти із цим захворюванням в анамнезі страждають від «синдрому втомленого ока».

Для встановлення діагнозу застосовується фізикальний огляд та інструментальні методи дослідження. При візуальному огляді визначається нависання віку. Напрямок складки – косий, від медіального краю до латерального. Зовнішній край очної щілини прикритий шкірними покривами, що нависли. Еластичність шкіри знижена, крізь витончену шкіру просвічують судини. Специфічні методи діагностики включають проведення:

• Візометрія. Зниження гостроти зору спостерігається лише за вираженому нависанні століття. При проведенні тесту пацієнт примружується і намагається підняти складку шкіри.
• Комп’ютерної рефрактометрії. У хворих виникає вторинна амбліопія. Призначення дослідження пацієнтам похилого віку дозволяє діагностувати пресбіопію. В осіб до 40 років найчастіше виявляється міопічний тип клінічної рефракції.
• Біомікроскопія ока. При огляді переднього сегмента очей виявляється ін’єкція судин кон’юнктиви та поодинокі осередки виразки рогівки, обумовлені подразненням оболонок очних яблук пальпебральним краєм та віями.
• Периметрії. Методика дає можливість діагностувати нерівномірне звуження зорового поля. З поля зору випадають верхні, рідше верхньолатеральні ділянки. У ряді випадків виявляються фотопсії.
• безконтактної тонометрії. Порушення відтоку водянистої вологи провокує підвищення внутрішньоочного тиску. При додатковому проведенні електронної тонографії виявляються незначні зміни внутрішньоочної гідродинаміки.

Диференціальна діагностика в офтальмології проводиться з блефароптозом та блефарофімозом. Відмінною рисою блефарофімозу є поєднання птозу з укороченням і звуженням очної щілини. Ізольований блефароптоз обумовлений міогенним чи нейрогенним механізмом. Пацієнт нездатний самостійно відкрити очну щілину. При формуванні на столітті нависаючої шкірно-м’язової складки йдеться про псевдоблефарохалазіс.

Пацієнтам із цим захворюванням показана косметична корекція дефекту за допомогою блефаропластики. Оперативне втручання проводиться у амбулаторних умовах під регіональною анестезією. Перший етап операції – видалення надлишків шкірних покривів століття зі своїми подальшої підтяжкою. Хворим із підвищеною сльозогінністю потрібна додаткова пластика слізної точки. Для профілактики післяопераційного опущення віку пацієнтам похилого віку проводять кантопексію. При необхідності виконують пластику сухожилля м’язи, що піднімає верхню повіку. Виявлення орбітальних гриж потребує їх резекції. Видалення шкірних швів провадиться на 5-7 добу після оперативного втручання. Сучасний метод усунення блефарохалазису за допомогою комбінації мікрохвильового та лазерного випромінювання знаходиться на стадії розробки.

Прогноз при своєчасному усуненні косметичного дефекту є сприятливим. Специфічні превентивні заходи не розроблені, неспецифічні спрямовані дотримання правил гігієни очей. Для профілактики хвороби не слід довго носити макіяж зі специфічними елементами декору на повіках (стрази, блискітки). Офтальмологи не рекомендують робити пірсинг на повіках, оскільки під вагою аксесуарів шкіра поступово розтягується і втрачає колишню еластичність. Особам з ранніми ознаками захворювання необхідно стежити за раціоном харчування та станом шкіри.