Блефарит

Блефарит – двостороннє рецидивне запалення війної кромки повік. Блефарит проявляється почервонінням і набряклістю країв повік, відчуттям тяжкості та свербежем повік, підвищеною чутливістю до яскравого світла, швидкою стомлюваністю очей, неправильним зростанням та випаданням вій. У діагностиці блефариту провідну роль грає зовнішній огляд повік, визначення гостроти зору, біомікроскопія, бактеріологічний посів, вивчення вій на демодекс. Лікування блефариту спрямоване на усунення причин захворювання та, як правило, включає консервативні заходи (туалет повік, масаж повік, закапування очних крапель, закладення мазей та ін).

Поширеність блефариту у популяції досить висока – близько 30%. Блефарит може розвиватися у дітей, проте максимальний пік захворюваності посідає вік від 40 до 70 років. В офтальмології блефарити складають велику групу етіологічно неоднорідних запальних захворювань повік, що супроводжуються ураженням їх війкових країв, що мають рецидивуючий перебіг і важко піддаються лікувальному впливу. Тяжке і наполегливе протягом блефариту може призвести до утворення халязіону, кон’юнктивіту, кератиту, ослаблення зору.

Розвиток блефариту може бути обумовлено масою причин. Інфекційні блефарити викликаються бактеріями (епідермальним та золотистим стафілококом), грибками, кліщами; неінфекційні – алергічними агентами, офтальмологічними захворюваннями.

Провідною причиною інфекційних блефаритів служить стафілококова інфекція, що вражає волосяні мішечки вій. До виникнення блефариту привертає наявність хронічних вогнищ інфекції в мигдаликах (тонзиліт), придаткових пазухах (гайморит, фронтит), порожнини рота (карієс), на шкірі (імпетиго) та ін. Нерідко блефарит викликається ураженням країв повік кліщем Demodex У більшості людей кліщі мешкають на поверхні шкіри, у волосяних фолікулах, сальних залозах, а при зниженні загальної реактивності організму можуть активізуватися та потрапляти на шкіру повік, викликаючи блефарит. Рідше етіологічними агентами при блефарит виступають віруси герпесу I, II і III типів, контагіозний молюсок, гемофільна паличка, бактерії кишкової групи, дріжджоподібні грибки та ін. При поєднанні блефариту з кон’юнктивітом розвивається блефарокон’юнктивіт.

Розвиток неінфекційного блефариту нерідко буває пов’язане з некоригованою патологією зору (дальнозоркістю, короткозорістю, астигматизмом), синдромом сухого ока. У людей, які мають підвищену чутливість до подразників (пилок рослин, косметики, засобів гігієни, ліків), може розвиватися алергічна форма блефариту. Поразка повік нерідко виникає при контактному дерматиті. Ендогенна алергізація організму можлива при гельмінтозах, гастриті, коліті, холециститі, туберкульозі, цукровому діабеті, при яких змінюється склад секрету мейбомієвих залоз.

До виникнення та загострення блефариту будь-якої етіології спричиняє зниження імунного статусу, хронічні інтоксикації, гіповітамінози, анемія, підвищена задимленість та запиленість та повітря, перебування у солярії, на сонці, на вітрі.

Відповідно до етіології блефарити діляться на дві групи: неінфекційні та інфекційні. При залученні у запальний процес тільки вії крайки століття говорять про передній крайовий блефарит; при ураженні мейбомієвих залоз – про задній крайовий блефарит; у разі переважання запальних явищ у куточках очей – про кутовий або ангулярний блефарит.

За клінічним перебігом виділяють кілька форм блефариту:

1. Просту.
2. Себорейну або лускату (зазвичай супроводжує себорейного дерматиту).
3. Виразкову або стафілококову (остиофоллікуліт).
4. Демодекозну.
5. Алергічний.
6. Вугрову або розацеа-блефарит (часто поєднується з рожевими вуграми).
7. Змішану.

Перебіг будь-якої форми блефариту супроводжується типовими проявами: набряклістю і почервонінням повік, свербінням, швидкою стомлюваністю очей та підвищеною чутливістю до подразників (світла, вітру). Слізна плівка, що постійно утворюється, викликає нечіткість зору. Очні виділення, що особливо супроводжують перебіг інфекційних блефаритів, призводять до появи на столітті нальоту, склеювання вій. Пацієнти, які зазвичай користуються контактними лінзами, відзначають, що не можуть носити їх настільки тривалий час, як раніше.

Простий блефарит характеризується гіперемією та потовщенням країв повік, скупченням у куточках очних щілин білувато-сірого секрету, помірним почервонінням кон’юнктиви, розширенням проток мейбомієвих залоз.

При лускатим блефаритом на потовщеному та гіперемованому краї століття скупчуються лусочки злущеного епідермісу та епітелію сальних залоз, які щільно прикріплюються до основи вій. Лусочки шкіри також визначаються на бровах та волосистій частині голови. Течія себорейного блефариту може супроводжуватися втратою та посивенням вій.

Виразкова форма блефариту протікає з утворенням жовтих скоринок, при знятті яких відкриваються виразки. Після загоєння виразок утворюються рубці, через які порушується нормальне зростання вій (трихіаз). У важких випадках вії можуть знебарвлюватися (поліоз) і випадати (мадароз), а передній війний край стає гіпертрофованим і зморшкуватим.

Демодекозний блефарит протікає з постійним нестерпним свербінням повік, більш вираженим після сну. Краї повік товщають у вигляді червоного валика. У денний час відзначається різь в очах, виділення липкого секрету, що веде до засихання відокремлюваного та його скупчення між віями, що надає очам неохайного вигляду.

Симптоми алергічного блефариту, в більшості випадків, з’являються раптово і чітко пов’язані з будь-яким екзогенним фактором. Захворювання супроводжується набряком і завзятим свербінням повік, сльозотечею, слизовим відокремлюваним з очей, світлобоязню, різьбою в очах. Для алергічного блефариту характерно потемніння шкіри повік (так званий «алергічний синець»).

При розацеа-блефарит на шкірі повік видно дрібні сірувато-червоні вузлики, увінчані гнійничками.

Блефарит може протікати з явищами кон’юнктивіту, синдрому «сухого ока», кератиту, гострого мейбоміту, розвитком халязіону, утворенням ячменю, фліктен та виразок рогівки, що загрожує втратою зору. Практично завжди блефарити приймають хронічну течію, мають тенденцію до рецидивування протягом багатьох років.

Розпізнавання блефариту проводиться офтальмологом на підставі скарг, даних огляду повік, виявлення супутніх захворювань, лабораторних досліджень. У ході діагностики блефариту проводиться визначення гостроти зору та біомікроскопія ока, що дозволяє оцінити стан країв повік, кон’юнктиви, очного яблука, слізної плівки, рогівки та ін. З метою виявлення нерозпізнаних раніше гіперметропії, міопії, пресбіопії та астигматизму.

Для підтвердження демодекозного блефариту проводиться мікроскопічне дослідження вій на кліщ Demodex. За підозри на інфекційний блефарит показано проведення бактеріологічного посіву мазка з кон’юнктиви. При алергічному характері блефариту необхідна консультація алерголога-імунолога з проведенням алергопробу. З метою виключення глистної інвазії доцільно призначення аналізу калу на глист яйця.

Довго існуючий блефарит, що супроводжується гіпертрофією країв повік, вимагає виключення раку сальних залоз, плоскоклітинного або базальноклітинного раку, для чого виконується біопсія з гістологічним дослідженням тканини.

Лікування блефариту консервативне, тривале, що потребує комплексного місцевого та системного підходу, а також урахування етіологічних факторів. Нерідко для усунення блефариту потрібні консультації вузьких фахівців (отоларинголога, стоматолога, дерматолога, алерголог, гастроентеролога), проведення санації хронічних вогнищ інфекції та дегельмінтизації, нормалізація харчування, поліпшення санітарно-гігієнічних умов вдома та на роботі. При виявленні порушень рефракції необхідно проведення їхньої очкової або лазерної корекції.

Топічна терапія блефаритів потребує врахування форми захворювання. При лікуванні блефариту будь-якої етіології необхідна ретельна гієна повік, очищення від скоринок і лусочок вологим тампоном після попереднього накладання пеніцилінової або сульфацилової мазі, закапування в порожнину кон’юнктиви розчину сульфацетаміду, обробки країв віку розчином діамантового зелень.

При виразковому блефариті застосовують мазі, що містять кортикостероїдний гормон та антибіотик (дексаметазон+гентаміцин, дексаметазон+неоміцин+поліміксин В). При кон’юнктивіті та крайовому кератиті лікування доповнюють аналогічними очними краплями. У випадках виразки рогівки застосовують очний гель з декспантеолом.

При себорейному блефариті показано змазування повік гідрокортизонової очною маззю, інстиляції «штучної сльози». У терапії демодекозного блефариту, крім загальногігієнічних заходів, використовуються спеціальні протипаразитарні мазі (метронідазолова, цинко-іхтіолова), лужні краплі; проводиться системна терапія метронідазолом.

Алергічний блефарит вимагає усунення контакту з виявленим алергеном, інстиляцій протиалергічних крапель (лодоксамід, кромоглікат натрію), обробки повік кортикостероїдними очними мазями, прийому антигістамінних препаратів. При мейбомієвому та вугровому блефариті доцільно призначення внутрішньо тетрацикліну або доксицикліну курсом від 2 до 4 тижнів.

Системна терапія при блефаритах включає вітамінотерпію, імуностимулюючу терапію, аутогемотерапію. Ефективним є поєднання місцевого та загального лікарського лікування з фізіотерапією (УВЧ, магнітотерапією, електрофорезом, дарсонвалізацією, УФО), опроміненням променями Буккі.

При ускладнених формах блефариту може бути потрібне хірургічне лікування: видалення халязіону, пластика повік при трихіазі, виправлення завороту або вивороту століття.

При своєчасній і наполегливій терапії блефариту прогноз для збереження зору сприятливий. У ряді випадків захворювання набуває затяжного, рецидивуючого перебігу, що призводить до виникнення ячменів, халязіонів, деформації країв повік, розвитку трихіазу, хронічного блефарокон’юнктивіту і кератиту, погіршення функції зору.

Для профілактики блефариту необхідне лікування хронічних інфекцій, виключення контакту з алергенами, проведення корекції аномалій рефракції, своєчасне лікування дисфункції сальних залоз, дотримання гігієни зору, покращення санітарно-гігієнічних умов праці та побуту.