Блискучий лишай

Блискучий лишай – одне з хронічних захворювань шкіри, що не часто зустрічаються, неясного генезу і механізму розвитку. Хворіють переважно хлопчики дошкільного віку. Первинним елементом висипу вважається гранулема – щільний вузлик, розміром із шпилькову головку, що нагадує вогнище продуктивного запалення при туберкульозі, ревматизмі, сифілісі, саркоїдозі та інших захворюваннях. Не має тенденції до злиття, поширення. Локалізація висипів типова: головка статевого члена, низ живота, лікті, коліна. Дерматоз практично ніколи не зустрічається на шкірі обличчя, волосистої частини голови, долонях та підошвах. Суб’єктивних відчуттів немає. Спеціальної діагностики немає. Лікування – симптоматичне.

Блискучий лишай – рідкісний хронічний доброякісний дерматоз. Як самостійна нозологічна одиниця відомий з 1907 року, коли його клінічну картину докладно описав на сторінках дерматологічного вісника доктор Пінкус. З того часу хронічний лишай із мономорфними висипаннями у вигляді вузликів на поверхні шкіри отримав друге ім’я – ліхен Пінкуса. Цей дрібновузликовий дерматоз, ймовірно, інфекційно-алергічної природи, з типовою локалізацією висипань характерний для хлопчиків 3-9 років. Спадкової схильності не виявлено, сезонність відсутня. Якість життя недуга не порушує, викликає незручності суто косметичного характеру.

В даний час прийнято вважати, що блискучий лишай – це один з різновидів червоного плоского лишаю або специфічна слідова реакція на присутність в організмі дитини бацил туберкульозу. Зростання захворюваності на туберкульоз у Росії робить знайомство з блискучим лишаєм досить актуальним. Одночасно слід підкреслити, що структура ліхена і частота його виникнення не змінювалися протягом десятиліть, що дає право говорити про незалежність блискучого лишаю від зовнішніх факторів, що постійно змінюються.

Блискучий лишай – хронічне шкірне захворювання персистуючого течії, у якому первинні елементи, тільки з’явившись, відразу мають тенденцію до самостійної інволюції чи зворотний розвиток. Причини виникнення та механізм розвитку недуги досі не вивчені. Сучасна практична дерматологія орієнтується на інфекційно-алергічну природу захворювання. На інфекційну складову патології вказує обов’язкова наявність осередкової інфекції при обстеженні дитини та позитивний результат від антибіотикотерапії. На користь алергічного генезу свідчить досить часта наявність в анамнезі пацієнта атопічного дерматиту, що достовірно підтверджує сенсибілізаційну налаштованість організму.

Класифікувати блискучий лишай у зв’язку з мономорфністю клініки в дерматології не прийнято, проте про його рідкісні варіанти слід згадати. Один із них – посттравматичний блискучий лишай, коли первинні елементи з’являються безпосередньо на місці травми. До рідкісних відносять і генералізовану форму хвороби, що трапляється на тлі різкого зниження імунітету після перенесеного стресу, переохолодження, тяжкої хвороби. Первинні елементи рідкісних форм блискучого лишаю можуть бути геморагічні, везикулезними, перфоруючими, що зливаються, долонно-підошовними. Однак це, швидше, казуїстика, ніж правило.

Класична клініка блискучого ліхена нагадує вульгарний червоний плоский лишай у дітей. Первинним елементом є овальний, блискучий з перламутровим відтінком плоский вузлик, розміром із просяне зернятко. Первинні елементи розташовуються дуже близько один від одного, але при цьому ніколи не зливаються, маючи чітко окреслені межі. Колір висипань – від тілесного до яскраво-рожевого, без лущення. Локалізується висипання в нижній частині живота, в області статевих органів, на латеральних поверхнях рук і ніг, у ліктьових і колінних згинах, на передпліччя. Набагато рідше висип утворюється з їхньої внутрішніх поверхнях і слизових порожнини рота.

Загальний стан дитини не порушується. Захворювання має хронічний характер. Висипання існують на шкірі від кількох тижнів до кількох років, а потім спонтанно регресують – самостійно, без жодних видимих ​​причин, слідів та наслідків. Саме тому блискучий лишай відносять до дерматозів з доброякісним перебігом.

Клінічний діагноз не викликає труднощів у дерматолога. З метою виключення фокальних осередків інфекції необхідне обстеження дитини за клінічним мінімумом: ОАК, ОАМ, флюорографія. У разі рідкісних форм хвороби використовують специфічні проби, гістологічне дослідження. Типової морфологічної картини немає. Гістологічно розрізняють два види будови первинного елемента: гранульома-горбок і гранульома запального характеру нетуберкульозного походження. Обидві розташовані у верхніх шарах дерми, мають різко окреслені межі, складаються з лімфоцитів, фагоцитів, бластних клітин. У центральній частині «новонародженої» гранулеми – кровоносна судина, у горбках «пенсійного віку» – некроз.

Більше значення має диференційна діагностика. Блискучий лишай слід відрізняти від банальної «гусячої шкіри», або фолікулярного гіперкератозу – за характером вузликів та поширеності процесу («гусяча шкіра» має тенденцію до тотального захоплення шкірного покриву, при цьому її «вузлики» є не що інше, як ущільнені волосяні фолікули) ; від червоного плоского лишаю – за кольором та розміром «просяних зернят» (при червоному плоскому лишаї первинні елементи більші і яскравіші, можуть трансформуватися в бляшки).

Диференціювати блискучий ліхен від лишаю шиповидного можна за «симптомом терки» (якщо провести рукою по шкірі з висипаннями шиповидного ліхена, у яких на верхівці вузлика знаходиться «шипик» гіперкератозу, залишиться відчуття, що ви провели рукою по терці). Від ліхеноїдного туберкульозу шкіри та ліхеноїдного сифіліду блискучий лишай достовірно диференціюють лише за допомогою результатів гістології та повного клінічного обстеження пацієнта. Для диференціації блискучого лишаю від фолікулярного муцинозу достатньо віку пацієнта (муциноз вражає не дітей, а зрілих чоловіків). Крім того, фолікулярний муциноз виникає на волосистій частині голови, в області брів та шиї, а блискучий ліхен – ні.

Блискучий лишай має доброякісний перебіг, не викликає суб’єктивних відчуттів, схильний до самодозволеності, тому лікування дерматозу носить суто симптоматичний характер: санують вогнища хронічної інфекції, коригують функціональні порушення. Насамперед, зміцнюють імунітет, нервову систему. Для цього використовують курси вітамінотерапії (А, В1, С, D2, полівітаміни), імуностимулюючі препарати (сік ехінацеї, екстракт елеутерококу, настойка женьшеню), препарати заліза, фізіотерапію (УФО). Показані хвойні ванни або ванни з висівками. Зовнішньо застосовують 1-2% резорцинові, саліцилові, сірчані мазі. У разі резистентності показані гормональні мазі із дитячим кремом у пропорції 1:1. Хороші результати дає санаторно-курортне лікування (Мацеста).

Прогноз з урахуванням самодозволеності процесу є сприятливим. Спеціальної профілактики немає. Однак загартовування дитини, зміцнення її імунітету, заняття спортом, раціональний розпорядок дня, відсутність неадекватних фізичних та розумових навантажень разом із щорічними профілактичними оглядами у педіатра – гарантія відсутності зустрічей із блискучим лишаєм.